— Я поїду додому,— ледве чутно вимовила вона.
Покликали екіпаж, і Мартіні сів поруч Джемми,
щоб провести її додому. Коли Овід нахилився, щоб поправити їй пальто, що звисало на колесо, він зненацьк глянув їй в очі, і Мартіні побачив, як вона від, немов охоплена жахом.
— Джеммо, що з вами? — спитав він її по-англійськом, коли коляска рушила.— Що сказав вам цей негідник?
— Нічого, Чезаре. Він тут ні при чому. Я... Я злякалас.
— Злякалися?
— Так, мені здалося...
Вона прикрила рукою очі, і він мовчки чекав, поки вона заспокоїться. Лице її поступово набирало при кольору.
— Ваша правда, Чезаре,— промовила вона нарешті
своїм звичайним тоном,— ні в якому разі не треба заглядат в жахливе минуле. Це розхитує нерви, ввижаютьс неймовірні речі. Чезаре, ми більше ніколи не
будемо говорити про все це, а то я вбачатиму схожість
з Артуром у кожному обличчі. Це якась галюцинація,
кошмар серед білого дня. От зараз, коли до нас підійшо цей відразливий ферт, мені здалося, що це
Артур.
1 Савонарола Джіроламо (1452 — 1498) —знаменитий флорентійськи проповідник, що викривав розпусту духівництва і уряд. Переслідувався владою, у 1498 р. був обвинувачений в єресі і скараний.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Овід таки вмів наживати собі ворогів. Він приїхав до Флоренції в серпні, а наприкінці жовтня три чверт членів комітету, що запрошували його, були про нього тієї самої думки, що й Мартіні, Дикі нападки на Монтанеллі не подобались навіть його прихильника. Сам Галлі, який спочатку вихваляв усе, що робив і казав дотепний сатирик, зрештою почав засмучено визнавати, що Монтанеллі краще було б дати спокій. "Порядних кардиналів не так багато, і треба обходитис з ними ввічливо".
Єдиною особою, на яку дощ карикатур та сатир Овода не справив ніякого враження, був Монтанеллі. Здавалось, як казав Мартіні, не варто було витрачати стільки енергії на висміювання людини, яка ставилас до цього так добродушно. У місті розповідали, що Монтанеллі, обідаючи якось з флорентійським архієпископом, знайшов у себе в кімнаті один з дошкульни пасквілів Овода, спрямованих особисто проти нього, прочитав його і, показуючи архієпископові, сказав:
— А правда, дотепно?
Одного разу в місті з'явилась листівка під назвою "Тайна благовіщення". Коли б навіть на ній і не був намальований овід з розпростертими крилами, більшіст читачів і так пізнала 6 його по злому гострому стилю. Сатира була написана у формі діалога між Тосканою в образі діви Марії і Монтанеллі, який був уподіблений увінчаному оливковою гілкою миру ангелов, що держав у руці емблему чистоти — лілію і провіщав світові пришестя єзуїтів. Памфлет був насичени образливими натяками й рискованими припущенням щодо особи кардинала, і вся Флоренція визнала сатиру за несправедливу й негарну. І все ж уся Флоренція сміялася. В абсурдних, але висловлени серйозним тоном вигадках автора було стільки непереможно комічного, що навіть ті, хто ставився до Овода з осудом й неприязню, сміялися з його дотепів так само нестримно, як і найпалкіші прихильники. І, незважаючи на свій відразливий тон, листівка справил враження на флорентійців. Репутація Монтанелл була надто бездоганною, щоб якийсь там пасквіль, хоч і дуже дотепний, міг їй серйозно пошкодити, але
все ж настала хвилина, коли громадська думка була майже проти нього. Овід знав, куди вжалити. І хоч коло дому кардинала ще збиралась юрба палких прихильникі подивитись, як він сідає в карету або входить у двері будинку, серед хору благословень та привітів часто лунали зловісні вигуки: "Єзуїт!", "Санфедистський шпигун!"
Але Монтанеллі не бракувало й заступників. Чере два дні після того, як вийшов пасквіль, у місцевій газеті "Клерикал" з'явилась блискуча стаття під назво "Відповідь авторові "Тайни благовіщення", під якою був підпис "Син церкви". Це була палка оборон Монтанеллі проти наклепницьких обвинувачень Овода. Анонімний автор красномовно й завзято виклада учення про мир на землі й благовоління в людя, пророком якого був новий папа, а наостанку вимага від Овода, щоб той довів хоч одно з своїх тверджень, і врочисто закликав народ не вірити негідном наклепникові. Сила оборони і неабияка літературн вартість статті притягли загальну увагу міста, тим більше, що сам редактор газети не міг догадатис, хто її автор. Незабаром ця стаття вийшла окремою брошуркою, і про анонімного захисника заговорили в усіх кофейнях Флоренції.
Овід відповів лютим нападом на папу з усіма його прихильниками і особливо на Монтанеллі, тонко натякаюч, що панегірики ‘ його преосвященству співа, очевидно, за його згодою. На це анонімний оборонец знов відгукнувся на сторінках "Клерикала" гнівним протестом. Поки Монтанеллі був у Флоренці, скажена суперечка між двома авторами захоплювал флорентійців навіть —більше, ніж сам славетний проповідник.
Дехто з членів ліберальної партії наважився закинут Оводові непотрібно злий тон його нападок на Монтанеллі, але з цього нічого не вийшло. Він тільки чемно посміхнувся і протяг, трохи заїкаю:
— Спр-р-равді, панове, ви трохи несправедливі. Поступаючись в одній справі перед комітетом, я умовивс з синьйорою Боллою, що ви дасте мені змогу побавитись іншим разом. Татсий у нас був договір.
Панегірики — похвальні статті, надмірне вихваляння.
Наприкінці жовтня Монтанеллі повернувся до своє єпархії у Романьї, але, перш ніж покинути Флоренці, прочитав прощальну проповідь; у ній він згадав про полеміку, м'яко засуджуючи запальність обох авторі, і просив невідомого свого оборонця подати приклад терпимості і припинити непотрібну й негожу словесну війну. Другого дня у "Клерикалі" з'явилася замітка про те, що, виконуючи публічно висловлене бажання монсиньйора Монтанеллі, "Син церкви" відмовляєтьс од дальшої полеміки.
Останнє слово лишилося за Оводом. Він випустив маленьку листівку, в якій об'явив, що він, обеззброєни християнською лагідністю Монтанеллі, змінив свій характер і ладен пролити сльози примирення на шиї першого ж санфедиста, якого зустріне.
"Я навіть готовий,— закінчував він,— прийняти вчення і пропозиції анонімного автора, і коли б мої читачі знали — так, як ми з його преосвященством знаємо,— які в нього наміри і чому він лишається невідоми, вони повірили б у щирість мого каяття".