Часом його погляд з якимось особливим виразом зупинявся на Оцеолі. В очах агента читалося зловісне торжество. Я знав, що означали ці погляди, і розумів, що вони не віщують для молодого вождя нічого доброго. Якби в цю мить я міг непомітно підійти до Оцеоли, то шепнув би йому кілька застережних слів.
Я картав себе, що раніше не подумав про це. Гадж Єва могла б передати йому вчора вночі мій лист. Чому я не послав його? Я переймався своїми бідами і не подумав про небезпеку, яка загрожувала моєму другові. Я все ще вважав Пауела своїм другом.
Я не знав напевне, що замишляв агент, хоча з розмови, яку мені вдалося підслухати, здогадувався про його подальші цілі. Так чи так, а Оцеолу мали заарештувати! Але ж це грубе порушення закону. Аби це зробити, треба мати вагомий привід. Навіть необачний агент не міг зважитися на такий сміливий крок – перевищити свою владу без серйозних на те підстав. Але який привід?
Онопа і "ворожі" вожді пішли, тоді як Оматла і "дружні" вожді залишалися, – ось що створювало сприятливі можливості для агента. Він вирішив, що привід для арешту дасть сам Оцеола.
О, якби я міг шепнути бодай слово на вухо моєму другові! Та було вже пізно. Тенета розставлені, пастка готова, і особлива дичина от от має попастися. Попереджати його вже запізно! Я міг лишень грати роль мовчазного свідка при вчиненні акту величезної несправедливості, при страшному порушенні законних прав індіанців.
У штабі генерала поставили стіл із чорнильницею і перами. Агент стояв за столом, на якому розстелили величезний аркуш пергаменту, складений у кілька разів – то була Оклаваська угода.
– Учора, – одразу ж перейшов до суті агент, – ми лишень згаяли час на балачки. Сьогодні слід перейти до дій. Ось… – продовжував він, указуючи на пергамент, – ось документ про переселення за планом Пейна. Сподіваюся, ви докладно обговорили все, що я казав вам учора, і готові підписати.
– Так, ми обговорили, – відповів Оматла за себе і за свою партію, – і готові підписати.
– Першим має підписати головний вождь. То де ж Онопа? – запитав хитрун, роззираючись із удаваним подивом.
– Вождя вождів тут немає.
– Чому його немає? Він повинен тут бути. Чому він відсутній?
– Він хворий і не може бути на раді, – відповів зять вождя, Гойтл Меті.
– Це брехня, Стрибуне! Онопа тільки прикидається хворим. І ви добре це знаєте.
По цих словах похмуре обличчя Гойтл Меті аж посіріло, і він весь затремтів од люті. Але вождь стримав свій гнів і, з презирливим вигуком схрестивши руки на грудях, прийняв колишню спокійну позу.
– Абраме, ти був радником Онопи і маєш знати його наміри. Чому його немає сьогодні?
– О маса генерале, – відповів негр ламаною англійською мовою, – звідки старий Ейб може знати, що хоче зробити король Онопа? Він не каже мені, куди і навіщо йде. Він великий вождь і нікому не повідомляє своїх планів.
– Але він підпише договір? Кажи: так чи ні?
– Ні! – відповів негр твердо, ніби йому було доручено так відповісти. – Це я знаю напевне. Він не підпише договору. Не підпише. Ні!
– Досить! – закричав агент. – Досить! Слухайте мене, вожді і воїни семінолів! Я маю повноваження від вашого Великого Батька, президента Сполучених Штатів, який є вождем усіх нас. Ці повноваження дають мені право карати за непокору і зраду. Я застосовую їх зараз щодо Онопи – відтепер він більше не вождь семінолів!
Ця несподівана заява приголомшила всіх довкола. Вожді і воїни – всі підвелись, тривожно впившись очима в агента. Одні розгнівалися, інші здивувалися. Дехто, вочевидь, був задоволений, але більшість зустріли це повідомлення з явною недовірою.
Звичайно, агент жартує. Яке право мав він скидати вождя семінолів? Як сам Великий Батько міг наважитися на це? Семіноли – вільний народ, вони навіть не платять білим данини, у них немає жодних політичних зобов'язань. Тільки вони можуть вільно обирати головного вождя або скидати його.
Та ж ні! Невдовзі всі переконалися, що він говорив серйозно. Хоч який безглуздий був план позбавлення влади короля Онопи, агент за всяку ціну вирішив виконати його, і якщо вже він зробив таку заяву, то діяти треба було негайно. Він звернувся до Оматли:
– Оматло! Ти був вірний своєму слову і своїй честі. Ти заслужив право стати повелителем хороброго народу.
Відтепер ти будеш королем семінолів! Великий Батько і весь народ Сполучених Штатів вітають тебе і не визнають нікого іншого! Отже, переходимо до підписання угоди!
Агент подав знак, Оматла підійшов до столу, взяв перо і написав на пергаменті своє ім'я.
Запала глибока мовчанка серед глядачів. Раптом її порушило одне слово, вимовлене гнівним голосом. Це слово було: "Зрадник!"
Я озирнувся, щоб дізнатися, хто це сказав, і побачив, що губи Оцеоли ще не встигли зімкнутися, а очі його презирливо дивились на Оматлу.
Після Оматли узяв перо Чорна Глина і поставив під угодою свій підпис. Один за одним підходили Охала, Ітоласе та інші вожді – прихильники переселення.
Вожді патріотів випадково, а чи й навмисно стояли осторонь на лівому крилі півкола. Тепер настала їхня черга. Першим мав підійти Гойтл Меті. Агент не знав, чи підпише він договір. Усі завмерли в напруженому очікуванні.
– Твоя черга підписувати, Стрибуне! – звернувся до нього агент, перекладаючи його індіанське прізвисько на англійську мову.
– Ви, гляди, от от обскакаєте мене! – відповідав меткий і дотепний індіанець. Та в його жарті крилася серйозна відповідь.
– То ти відмовляєшся підписати?
– Гойтл Меті не вміє писати.
– У цьому немає потреби – твоє ім'я вже позначене тут. Ти можеш тільки прикласти до угоди свій палець.
– А раптом я покладу палець не на те місце?
– Ти можеш підписати, поставивши хрест, – продовжував агент, усе ще сподіваючись умовити вождя.
– Ми, семіноли, не любимо хреста. Він набрид нам із часів володарювання іспанців.
– То ти відмовляєшся підписати?
– Так! Пане агенте, хіба це вас дивує?
– Нехай так. Тепер слухай, що я скажу тобі!
– Вуха Гойтл Меті відкриті, так само як і рот агента, – не забарився із відповіддю дотепний індіанець.
– Чудово! Тоді я позбавляю Гойтл Меті сану вождя семінолів.
– Ха ха ха! – засміявся у відповідь Гойтл Меті. – Он воно як! А скажи но мені, – в'їдливо запитав він, продовжуючи реготати й явно знущаючись над урочистою заявою агента, – чиїм же я буду вождем, генерале Томпсон?