Мотано
Як? Справді?
3-й дворянин
Щойно те судно, "Веронка",
Причалило; на нім прибув заступник
Відважного Отелло-мавра; звуть
Мікеле Кассіо його, а мавр
Іще у морі. Має він сюди
Призначення — намісником на Кіпр.
Монтано
Я дуже радий; гідний він правитель.
3-й дворянин
Проте цей Кассіо — хоча й привіз
Нам звістку радісну про втрати турків —
Тепер сумний і молиться за мавра,
Бо розлучила їх жахлива буря.
Монтано
Рятуй його господь! Служив я в нього.
Він справжній полководець. Що ж, ходім
До моря! Подивімося мерщій
На корабель, що ось прибув щасливо,
І, може, ще й відважного Отелло
Очима пошукаємо в просторі,-
Там, де зливається морська поверхня
Із синім небосхилом.
8-й дворянин
Так, ходім!
Бо кожної хвилини інший може
Прибути корабель.
Входить Кассіо.
Кассіо
Усім сміливцям острова цього
Складаю я подяку найщирішу,
Що мавра оцінили так! О небо,
Пошли йому рятунок від стихій!
Бо серед хвиль розбурханих його
Я загубив!
Монтано
Чи ж корабель надійний?
Кассіо
О так, судно міцне, й веде його
Досвідчений, умілий стерновий;
І саме через те мої надії
Не вмерли ще, а зцілення чекають.
Крики за сценою: "Вітрила! Вітрила! Вітрила!"
Входить 4-й дворянин.
Кассіо
Що там за галас?
4-й дворянин
Спустіло місто; всі біжать на берег,
Кричать водно: "Вітрила! Гей, вітрила!"
Кассіо
Моя надія каже: це — правитель!
Чути гарматні постріли.
2-й дворянин
Салют! Салют! Ви чуєте, вітають!
Напевно, друзі це.
Кассіо
Прошу, синьйоре!
Підіть і сповістіть нас, хто прибув.
2-й дворянин
Я йду!
(Виходить)
Монтано
Заступнику, ваш генерал жонатий?
Кассіо
Жонатий і щасливий. Одружився
Він з синьйориною, яка достойна
Найвищої хвали; її чесноти
Не годен описати я. Це мрія!
Вона — вінець краси, вінець творіння!
В ній поєднались всі природні чари.
Повертається 2-й дворянин.
Ну що? Хто це прибув?
2-й дворянин
Якийсь там Яго —
Хорунжий генералів, так я чув.
Кассіо
Щасливо й швидко він сюди приплив:
Борвій скажений та бурхливе море,
І пазурі таємних скель, і рифи,
Й мілини-зрадники, що ловлять кіль
Безвинний, мов краси відчувши силу,
Свою натуру згубну вгамували,
Дозволивши скінчить щасливо путь
Божественно прекрасній Дездемоні.
Монтано
А хто вона?
Кассіо
Ота, що я казав,-
Над командиром нашим командир.
Її мав привезти хоробрий Яго;
Прибув раніше він, ніж ми гадали,
На цілих вісім днів. Юпітер наш,
Великий боже, збережи Отелло!
Молю, могутнім подихом надми
Його вітрила горді, щоб своїм
Високим кораблем затоку цю
Вщасливив, щоб дружину пригорнув,
Щоб наш пригаслий дух він запалив
І щоб зітхнув спокійно Кіпр! Дивіться!
Входять Дездемона, Емілія, Яго, Родріго та почет.
Багатство корабля зійшло на берег!
Ви, люди Кіпру, станьте на коліна.
Привіт тобі, синьйоро! О, нехай
Благословення неба завжди буде
З тобою скрізь і всю тебе оточить!
Дездемона
Спасибі щире, Кассіо хоробрий!
Чи є у вас які звістки про мужа?
Кассіо
Іще він не прибув; проте я певен —
Здоровий він і швидко буде тут.
Дездемона
Ох, я боюсь... А як ви розлучились?
Кассіо
Величний бій ніж небом і водою
Нас розлучив...
Крики за сценою: "Вітрила! Вітрила!"
Ви чуєте? Вітрила!
Гарматні постріли.
2-й дворянин
Вони вітають цитадель. То, мабуть,
Підходить друг...
Кассіо
Довідайтесь, що сталось!
Дворянин виходить.
Хорунжий, вас вітаю! Й вас, синьйоро!
(Цілує Емілію)
Не гнівайтесь на мене, добрий Яго,
За те, що виховання дозволяє
Мені відважну чемність.
Яго
О мій пане,
Якби вона губами частувала
Вас часто так, як язиком мене,
Набридло б вам.
Дездемона
Вона ж небалакуча!
Яго
По правді — балакуча, ще й яка!
Коли смертельно хочу спати я,
Її язик мені взнаки дається!
Але при вашій милості, звичайно,
Вона ховає в серці свій язик
І лається в думках.
Емілія
Таке казати
Не маєте ви жодної підстави.
Яго
Авжеж! На вулиці ви всі — картинки,
В вітальнях — дзвони, в кухнях — кицьки дикі,
Святі, як інших лаєте, й чортиці,
Як хто насмілиться образить вас;
В хазяйстві бавитеся, а в постелі
Ви хазяйнуєте як слід.
Дездемона
Облиш!
Який-бо ти наклепник безсоромний!
Яго
Коли брешу — нехай я турок буду!
Для ігор вставши, ляжете для труду.
Емілія
Ви не напишете мені хвали!
Яго
Не напишу.
Дездемона
Що написав би ти,
Коли б хвалу ти скласти мав мені?
Яго
Не силуйте мене на це, синьйоро,
Бо я без критики, ну, геть ніщо.
Дездемона
А все ж таки... Чи хто пішов у гавань?
Яго
Авжеж, синьйоро.
Дездемона
(вбік)
Мені так сумно... Тільки приховати
Я намагаюсь настрій невеселий.
(До Яго)
То як би ти складав мені хвалу?
Яго
Я б вас хвалив, та вигадка моя
Мені до мозку щільно так прилипла,
Немов до клею пташка. Разом з нею
Не відірвать би й мозку; а проте,
Працює муза,— ось і народила:
Красуня з розумом тужить не буде:
Що розум вимислить — краса здобуде.
Дездемона
Оце хвала! А що сказать про ту,
Що з розумом, та чорна і негарна?
Яго
Хай чорна, ніби ніч, а розум має —
Знайдеться білий, чорну покохає.
Дездемона
Щоразу гірше!
Емілія
А що, коли вродлива і дурна?
Яго
Дурною буть краса ніяк не може,-
Бо й дурість завагітніть їй поможе.
Дездемона
Це все старі, заяложені парадокси, щоб смішити дурнів по шинках. Яку мізерну хвалу маєш ти ще для такої, котра і негарна і дурна?
Яго
Хоч і дурна вона, і поганенька —
Дуріє ж, як розумна і гарненька.
Дездемона
О темне неуцтво! Найгіршій ти складаєш найкращу хвалу. А яку хвалу склав би ти жінці, справді гідній хвали, тій, що її чесноти повинна була б визнати навіть злоба?