Отелло, венеціанський мавр

Страница 25 из 29

Уильям Шекспир

Кассіо
Ні.

Граціано
Мені так жаль, що ви в такому стані;
Я саме вас шукав.

Яго
Чи хто із вас
Мені підв'язки не позичить? Так...
Якби ще ноші, щоб перенести!

Б'янка
Ой, він зомлів! Мій Кассіо! Мій рідний!

Яго
Синьйори, певен я, що ця паскуда
До лиходійства теж причетна якось.
Терпіння, добрий Кассіо!.. Сюди!..
І дайте світла. Глянемо, синьйори,
Чи нам знайоме другого обличчя?
Ой, горе! Дpyг мій, дорогий земляк,
Родріго? Ні... Так... Небо! Це Родріго!

Граціано
Як, із Венеції?

Яго
Так, пане; знаєте його?

Граціано
Звичайно.

Яго
Невже це ви, синьйоре Граціано?
Прошу пробачити мені нечемність,-
Цей випадок мене так приголомшив,
Що я вас не впізнав.

Граціано
Я радий, пане,
Що бачу вас.

Яго
Ну, Кассіо, як вам?
Як почуваєте себе?.. Гей, ноші!
Гей, ноші! Гей скоріше!

Граціано
Як? Родріго?

Яго
Так, так, це він. От добре! Ноші є.

Вносять ноші.

Ви, добрі люди, понесіть його,-
Та тільки обережно! Я ж піду
Хірурга генеральського покличу.

(До Б'янки)

А ви, синьйоро, киньте піклування!
Той, хто лежить оце, для мене був
Найкращий друг. Мій Кассіо, скажіть,
Що посварило вас?

Кассіо
Нічого, Яго.
Та я його й не знаю зовсім, хто він.

Яго
(До Б'янки)
Чого це ви так зблідли? О, несіть,
Несіть його мерщій додому звідси!

Кассіо й Родріго виносять.

Синьйори, я прошу вас почекати...
Чого ви зблідли так, синьйоро?.. Гляньте,
Як бігають у неї очі! Ну,
Почуємо ми, певне, ще й не те!
На неї подивіться пильно! Стежте...
Чи бачите? Злочинство промовляє,
Хоч би й мовчав язик!

Входить Емілія.

Емілія
Що сталося? Що сталось, чоловіче?

Яго
На Кассіо вночі напав Родріго
Та ще якісь гульвіси, що втекли,-
І Кассіо поранено на смерть...
Родріго — вбито.

Емілія
Боже мій, синьйори!
Яке нещастя! Кассіо наш добрий...

Яго
Оце плоди розпусти! Ти піди,
Еміліє, будь ласка, розпитай
У Кассіо, де нині він вечеряв?

(До Б'янки)

Ага, ви затремтіли!

Б'янка
Вечеряв Кассіо сьогодні в мене;
Але тремчу я зовсім не від того.

Яго
У вас? Ага! Ну, то ідіть за мною!

Емілія
Тьху, тьху на тебе, ти, повіє!

Б'янка
Я не повія! Я така ж порядна,
Як ви, що зневажаєте мене.

Емілія
Як я? Ах! Тьху на тебе!

Яго
Ну, тепер
Ходім до Кассіо, мої синьйори,-
Як перев'язку зроблять бідоласі —
Подивимось. А ви, моя красуне,
За нами йдіть і наплетіть нову
Нам казку. Ви, Еміліє, біжіть
Мерщій до цитаделі й розкажіть
Синьйорові й синьйорі, що тут сталось.
Ходім, синьйори, й ми на допомогу.

(Вбік)

Чи згубу дасть ця ніч, чи перемогу!

Виходять.

СЦЕНА 2

Спальня.
Дездемона спить у ліжку. Горить свічка.
Входить Отелло.

Отелло
Ось де причина, душе, ось вона!
Її вам не назву, о зорі чисті,
Але причина — ось... Проте не хочу,
Не хочу я, щоб кров її лилась...
Не хочу ранити цю білу шкіру,
За сніг білішу і таку гладеньку,
Як статуї поверхня з алебастру...

(Скидає меча)

Але повинна вмерти. Так. А то
Вона одурить ще багато інших.
Згасити свічку, ну, а там... Згасити...
Коли тебе, вогненний мій слуго,
Я загашу, то, як розкаюсь потім,
Я зможу повернуть тобі вогонь
Колишній твій відразу; а згасивши
Світильник твій, о ти, чудовий твір,
Взірець найкращий пишної природи,-
Чи я знайду десь пломінь Прометея, —
Щоб знову запалити твій вогонь?
Коли зірву троянду цю чудову,-
Не зможу повернути їй життя,
Вона зів'яне... А яка ти свіжа,
Мов на зеленому кущі цвітеш!

(Цілує її)

О подих запашний! Перед тобою
Свій меч зламає навіть правосуддя!
Іще, іще... Такою будь по смерті!
А я тебе уб'ю і потім знов
Тебе любити буду... Ще раз, ще!
Це вже востаннє! Ах! Таке солодке
Ніколи не було таким смертельним...
Я плачу! Так... Але це згубні сльози...
Мій біль, як біль небес: вражає там,
Де любить... А! Прокинулась вона...

Дездемона
Хто тут? Отелло, ви?

Отелло
Так, Дездемоно.

Дездемона
Чому ви не лягаєте, мій пане?

Отелло
Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

Дездемона
Так, пане мій.

Отелло
Якщо у вас іще такий є гріх,
Якого вам не відпустило небо,-
Моліться швидше.

Дездемона
Що означають ці слова, мій пане?

Отелло
Молися ж, та недовго. Відійду я —
Душі, ще не готової до смерті,
Вбивати не хотів би. Ні — о боже!
Вбивати не хотів би я душі.

Дездемона
Вбивати — ви сказали?

Отелло
Так, сказав.

Дездемона
О господи, рятуй мене!

Отелло
Амінь, від всього серця!

Дездемона
По цих словах — ви не вб'єте, я вірю!

Отелло
Гм!

Дездемона
І все ж я вас боюся. Ви — страшні,
Коли отак поводите очима...
Чого мені так страшно — я не знаю;
Таж я нічим не винна перед вами —
І все ж я почуваю, що боюсь!

Отелло
Подумай про свої гріхи.

Дездемона
Мої гріхи — любов моя до вас.

Отелло
За неї ти й помреш.

Дездемона
Смерть за любов — то неприродна смерть...
Навіщо так кусаєте ви губи?
Хвилює вас якась кривава пристрасть...
То все провісники жахливі; все ж,
Я сподіваюсь, ох, я сподіваюсь,
Що не мені вони віщують лихо!

Отелло
Мовчи, ні слова!

Дездемона
Я мовчу. Що сталось?

Отелло
Ту хустку, що любив я й дав тобі,
Дала ти Кассіо?

Дездемона
О ні, клянусь!
Клянусь душею! Запитайте в нього.

Отелло
Опам'ятайся, люба! Стережись
Давать брехливу клятву! Ти лежиш
На ложі смерті!

Дездемона
Ложі смерті? Як?
Чи зараз маю я померти?..

Отелло
Зараз.
Тому покайся у своїх гріхах.
Не заперечуй їх і не клянись,
Бо це не допоможе. Знаю все.
Ти рішення мого не похитнеш,
Не зміниш. Хоч над силу цей тягар,
Але ти вмерти мусиш.