— Галліс! Ми занадто низько! Івар, Ого, починайте качати. – Він наспіх причепив ще дві дерев'яні педалі до міхів та почав скажено натискати на один .
— Ми потонемо? – запитав Івар, коли ставав на найближчу педаль.
— Не повинні, — сказав Різ. – Не тоді, коли під дном безколісний візок. Фінне, чи не покачаєш також, будь-ласка?
Вони вчотирьох почали наполегливо накачувати, пихкаючи та червоніючи. Вогонь ревів та змінився з голубуватого на червоний, а тоді на жовто-білий. А море все ще наближалося. Незабаром, я могла чути як ламаються хвилі. Солоні бризки летіли з-за борту та бризкали у наші обличчя. Тітонька Бек спокійно облизала губи, але я запанікувала.
— Різ, ми вже унизу! – закричала я. Струмінь води перекинувся з-за борту та вогонь зашипів.
— Прокляття богів! – пихкнув Різ. – Гадаю закляття витекло з безколісного візка. Ріаннан, починай співати закляття. Співай, щосили!
Ріаннан стала, тримаючись за одну з мотузок, та заспівала чистий мотив та дивні слова. Це була мелодія, яку я знала зі Скарру. Вона піднімала настрій, ця пісня, але не піднімала повітряну кулю. Ми опустилися настільки низько, що плетений човен почав качатися та кидатися як справжній човен. Піниста вода вирувала крізь щілини.
— Всі співайте! – задихаючись вимовив Різ, все ще накачуючи повітря. – Давайте! Всі!
Він почав співати також, задихаючись, ту саму пісню. Фінн, Івар та Ого приєдналися, ривками. Фінн знав одну частину, Івар та Ого іншу, і вони всі, незважаючи, ревіли, пісня Скарру перемішалася із словами Берніки. Грін Грін прилетів на плечі Фінна, що здіймалися, та, здавалося, крякав пісню також.
Я подивилася униз та зустрілася з очима Плаг-Аглі, що непомірно звинувачували. Він думав, що мені слід співати також.
— Але ти повинен знати, що я не вмію співати, — заволала я.
Він продовжував дивитися так, як лише може кіт.
— Гаразд, — сказала я. – Гаразд. – І я заспівала єдину пісню, про яку могла думати, яка вимовлялася співуче "Гімн Мудрих Жінок". Її слова ніколи не мали сенсу, як на мене. Тітонька Бек якось зізналася, що вона також їх не розуміє. Але я кричала їх.
"Я лосось, що стрибає в падінні,
Я грім бика, що бодає,"
Я викрикнула усе на одній ноті.
— Ha galla ferrin magonellanebry!, співав солодкий голос Ріаннан.
"Сонце, що вражає списом озеро, це я,", нещадно голосила я.
"Я співанка птиці."
— І нехай м'який дощ впаде на мене! – ревів Фінн, накачуючи.
— Ми, чоловіки Скаррі, повинні тріумфувати у всьому! – кричали Івар та Ого, також накачуючи.
"Істинно хитрість кота у мені," наполегливо продовжувала я.
— Ha galla fenin hiraya delbar, — співали Різ із Ріаннан.
Ми мали звучати як найбожевільніший хор, який коли-небудь збирався. Я подивилася, на Тітоньку Бек, що була навхрест від мене, і виявила, що вона також співає наш Гімн. Здавалося, що вона не помічала, що її обливає водою, коли вона співала.
"І сила руху моя, щоб вимагати,
Вогонь є у мені, що дає дракону крила
І це є використаю коли досягну заслуг,
Коли світло потребує списом потрапити у ціль
І ріст прийде із поворотом року…"
Я дійшла аж сюди, коли помітила, що Ріаннан вказує угору, виглядаючи ураженою, коли вона співала. Я також подивилася угору і була така здивована, що ледь не забула, що слід співати далі. За великим клаптиковим округлим краєм повітряної кулі я могла бачити величезне червоне крило, що билося, а якщо я схилилася б назад, переді мною б промайнув довгий махаючий хвіст ящірки. Блодред. "Це Блодред!", подумала я. "Вона виросла здоровенною. Вона допомагає!"
Але було абсолютне правило, що ви не можете перестати співати Гімн, якщо ви вже почали, тож я продовжила:
"Коли Місяць міняється з повного на півмісяць…"
І, коли я продовжувала співати, я побачила, що Різ зробив паузу у своїй пісні – однак не у накачуванні – щоб також вказати нагору. Гадаю, він казав щось на кшталт: "Я знав, що Блодред особлива!". Але Гімн не був закінчений, тож я похмуро продовжувала.
"Я – місяць та зміни місяця.
Дійсно, я всі речі, що змінюються та живуть
Та згораю як іскра в уяві."
Коли я співала, то уявляла Блодред над нами, на верхів'ї повітряної кулі, яка хватається за багатокольорову тканину своїми руками ящірки, та працює своїми перетинчастими крилами, щоб підняти нас із собою. Різ помилявся, кажучи що це не пристойні крила думала я. Вони були крилами. І я подумала, що море мабуть трохи віддаляється.
Але інші все ще співали. І Тітонька Бек, замість того щоб зупинитися на кінці Гімну, просто почала співати знову.
"Я лосось, що стрибає в падінні…"
Я поквапилась, щоб приєднатися. Ми пройшлися по всьому Гімну ще двічі, перш ніж ми, якимось чином, витягли нас знову у небо і більше не мокли від бризкання моря. Майже без нашого усвідомлення, ми піднялися у сліпуче сонце. За сліпучим блиском я могла бачити сіро-синій розмитий горб. Ми були близько Логри, здавалося. І ми все ще піднімалися та піднімалися.
— Гаразд, всі, — сказав Різ. – Тепер зупиніться. Уф! – Він всівся на плетений човен із хрускотом.
І – я абсолютно певна – ми продовжували йти угору. Моїм вухам було дивно.
— Можна оглухнути, — оголосила Тітонька Бек. – Вуха тріскаються.
— Не зовсім, — заспокійливо сказала Ріаннан. – Таке трапляється високо у горах також. Ваші вуха гудять.
Тепер я могла бачити цілий золотий вигін краєвиду на горизонті. Якщо я дивилася нагору, то могла бачити червоний шматочок лівого крила Блодред, що і далі неухильно плескало. Подивившись знову уперед, я змогла виділити лінію білої піни, де мав бути бар'єр, хоча бар'єр, звичайно ж, був невидимий.
— Що ми робитимемо, — сказала я, — якщо виявиться, що бар'єр став куполом над Логрою і ми не зможемо пройти крізь нього?
— Тоді ми сядемо на його верхів'я та почекаємо вечора, — сказав Різ, — коли вітер змінить напрямок. Будемо сподіватися, він не занесе нас у ту частину Галлісу, де нас можуть побачити священики. Тоді у нас будуть справжні проблеми.
— Священики дійсно не схвалять повітряну кулю? – запитав Івар. – Гронн справив на мене враження, як дуже добродушно-весела людина.
Фінн трохи хихикнув.
— Тоді ти не знаєш священиків, хлопче.
— Найменше, що може трапитися, — сказав Різ, — це – нас усіх запхають у в'язницю, на роки, допоки вони вирішуватимуть наскільки безбожно ми поводилися.