Ого замислено сказав:
— Краще покласти подушку на її обличчя, поки вона спить, а тоді всістися на неї.
Я була здивована почути це від Ого, але я терпляче сказала:
— Ні, ви би обоє миттєво стали віслюками, якби ви спробували якусь з цих речей. Вона могутня. Вона б дізналася. Вона б побачила ваші наміри, перш ніж ви почали це робити.
— Ти маєш на увазі, — недовірливо сказав Івар, — ця велика корова-жінка насправді може перетворювати людей у віслюків?
— Вона дійсно може, — сказав Фінн. – І робить це.
— Навіть якщо вона настільки п'яна? – сказав Івар.
— Так, — сказала я. – Вона мабуть робить це частіше, коли п'яна.
— І вона рідко твереза, так кажуть, — додав Фінн.
— Але, — зауважив Ого, — вона не перетворила Бек у віслюка, так?
— Вона намагалася, — сказала я.
— Я бачив, що вона щось намагалася зробити, — визнав Ого.
— Як у них усе вправно влаштовано, — цинічно сказав Івар – і типово. – Вони насилають стадо на мандрівників, тоді арештовують їх, та забирають усе їхнє майно, але важко вбачати у цьому чаклунство. Моєму братові цей викрут сподобався б.
— Чому твоя тітка не перетворилася на віслюка? – наполягав Ого.
— У неї занадто сильна воля, — сказала я. – Я думаю.
— Так, вона така, — погодився Фінн. – Вона тепер скоро прийде у себе, у будь-який час.
Ми всі подивилися на Тітоньку Бек, яка сиділа пряма та з порожнім обличчям, серед багажу, всі ми впевнені, що Фінн правий, і що Тітонька Бек, у будь-яку мить, підніметься та сяде на козли замість Івара.
Вона не піднялася.
Біля вечора, Тітонька Бек все ще сиділа там. Якщо ми казали до неї, вона лише відповідала, якщо ми повторювали декілька разів, і то, це було:
— Я не знаю, я певна, — нечітким голосом. Це було тривожно.
Тим часом, ми пройшли мимо кількох низьких пагорбів, які справляли враження іншої країни. Зелений здавався насиченішим зеленим – але можливо це було лише тому, що дощ падав сильніше. Коли ми увійшли у маленьке село, Фінн підскочив до жінки, яка з відром йшла до криниці.
— Скажи мені, чи пані Лома править цією країною? – запитав він її.
— Ні, дякувати Богині, — була відповідь. – Ці краї належать Королеві Маурі.
Ми всі зітхнули з полегшенням. Думаю, навіть Мое. З цього моменту ми всі чекали, що Тітонька Бек прийде до тями. Вона не прийшла. Вона сиділа там. Я почала відчувати серйозну тривогу. Проблема була у тому, що Тітонька Бек, звичайно ж, була відповідальна за гроші. Але, здається, у візку їх ніде не було. Наскільки я знала, жоден з похмурих людей Пані Лома не знайшов їх, але я не була певна. Я запитала інших, чи вони бачили, як хтось потайки забрав їх, поки ми стояли у частоколі. Вони усі думали, що ні.
— Я спостерігав як яструб, — сказав Івар. – Я навіть знаю куди вони поділи мій плащ. Я знаю, що побачив би когось із тим мішком з грошима. Він був долові великий.
— Певно, твоя тітка заховала його, — сказав Фінн.
— Так, але де? – сказала я. Оскільки наступав вечір, нам було потрібно залишитися у готелі та знайти щось поїсти, але ми не могли, якщо не мали грошей.
— Можливо він був у середині сиру, — припустив Ого. Мені захотілося вдарити його.
Ми всі намагалися розпитати Тітоньку Бек, де гроші, але усе, що вона відповідала було те нечітке:
— Я не знаю, я певна. – Це зводило з розуму.
На заході сонця мені увірвався терпець. На дорозі був гарний на вигляд готельчик, а ми не могли купити там навіть булочки. До цього часу я питала Тітоньку Бек ввічливо, та по-доброму, та голосно, та м'яко, та просто питала. Я умовляла. Ого благав. Фінн молився до неї. Івар наказував сказати йому. Тоді він кричав. Ого намагався притулити рота до її вуха та прошепотіти. Ніщо з цього не спрацювало. Я сказала Івару зупинити Мое. Я тупнула ногою по кам'яній вулиці.
— Бек! – різко сказала я, — скажи мені де ти заховала гроші, чи я потягну тебе за волосся!
Мабуть, я прозвучала як моя мати, її сестра, а вона свого роду, впала у дитинство. Вона подивилася нагору та сказала:
— Це в їжі тваринки, звичайно ж. І якщо ти потягнеш мене за волосся, я скажу Бабці. – Їхня бабуся виховувала їх, Бек та мою мати, розумієте.
Хлопці кинулися до мішку з вівсом Мое та почали занурювати свої руки у нього ніби це був розчин вдачі*. Перш ніж вони усе розсипали, я вирвала торбу, на всяк випадок. І вона була важчою, ніж мала бути. Тітонька Бек хитро поклала гаманець біля верхів'я, тож він не випинався. Бідолашна Мое мусила їсти навколо нього. Я витягла його з тріумфом.
— Ось він!
_________________________________
* Діжка або ящик, наповненийтирсоюі невеликимипризами, які треба витягати.
Зрештою, ми змогли залишитися у готельчику. Але ми виявили що, щоб змусити мою тітку поїсти, або помитися, або лягти у ліжко, я мала розмовляти із нею, як її зла сестра.
— Бек, їж свою вечерю, або я скажу Бабці! – гарчала я. Тоді, пізніше, — Бек негайно приготуйся лягати! – І, нарешті – Бек, лягай та спи, якщо не хочеш, щоб тебе тягали за волосся!
До того часу мене вже нудило від гарчання. Я так сподівалася, що вона прокинеться дорослою вранці.
Вона не стала дорослою.
Я мала знову починати весь час гарчати.
— Бек, зніми свою нічну сорочку. Бек, надінь свої панчохи, чи будуть проблеми! Бек, сходи у вбиральню*, допоки ти не замочилася! Їж цю вівсянку, Бек! Бек, залазь у візок, або я відшльопаю тебе!
_____________________
*Тут вона вживає слово, що означає туалет на дворі. Такі старі радянські дерев'яні туалети, переважно у літніх таборах відпочинку.
Фінн та хлопці спостерігали та слухали, із сумно відчиненими ротами.
— Яке падіння великої Мудрості, — сказав Фінн, хитаючи головою.
Це було усе, про що вони втрьох могли думати. Це була я, хто оплатив рахунок, і це була я, хто пам'ятав запитати шлях до Протоки Чарки, але принаймні один з нас це робив.
Протока, сказали мені, була на південному-сході звідси. Поверніть наліво на великому перехресті, сказали мені, і йдіть у напрямку міста Чаркпуль, де була паромна переправа. Поки вони казали, я думала про мапу островів, яку наш Вчитель завжди малював, із товстою Бернікою, прямою угору та униз, та Галлісом, довгим тонесеньким островом, що нахилявся у бік від півдня та сходу. І я зрозуміла, що, мабуть, ми не так вже і далеко. Я подякувала людям з готельчику дуже ввічливо та вийшла туди, де Ого заклопотано впрягав Мое у візок. Тітонька Бек сиділа на камінні, у той час, як Івар ходив туди-сюди перед нею. Ми усі боялися, що їй може прийти у голову, піти блукати. Фінн стурбовано стояв за нею.