— Течія вже й так слабне, сер, — зауважив Ґрей, що сидів на переді човна. — Можна трохи попустити стерно.
— Спасибі, голубе, — озвавсь я на ці слова так, ніби між нами не було ніяких непорозумінь: ми всі за мовчазною згодою поклали собі поводитися з ним, як зі своєю людиною.
Раптом капітан знову заговорив, і голос його наче трохи змінився.
— Гармата! — вигукнув він.
— У мене вже була така думка, — відповів я, гадаючи, що він каже про можливість гарматного обстрілу нашого форту. — Вони не зможуть перевезти гармату на берег, а якби навіть і змогли, їм не протягти її крізь хащі. [81]
— А ви огляньтесь-но, докторе, — перебив мене капітан. Поспішаючи, ми зовсім забули про гармату на судні: на
наш жах, п'ятеро бунтівників вовтузилися тепер біля неї, стягуючи "куртку", як називали вони просмолений брезентовий чохол на гарматі. Я пригадав, що на борту залишилися і ядра та порох для гармати і що злостивцям досить одного удару сокири, щоб добути їх зі складу.
— Ізреєл був каноніром у Флінта, — хрипко промовив Ґрей. Нехтуючи небезпеку, я скерував човна до того місця, де
ми мали причалити. На цей час ми вийшли з основного плину течії, і вже не треба було аж так дуже налягати на весла, щоб наближатись до берега. Погано було тільки те, що ми опинилися бортом до "Еспаньйоли", через що нас легко було обстрілювати.
Я не тільки бачив, але навіть чув, як цей червонопикий пияк Ізреєл Гендс із гуркотом котив палубою ядро.
— Хто серед нас найкращий стрілець? — запитав капітан.
— Містер Трелоні, а то хто ж, — відповів я.
— Містере Трелоні, чи не підстрелите ви одного з тих пройдисвітів, сер? Коли можна, то Гендса, — сказав капітан.
Трелоні був холодний, мов сталь. Він перевірив, чи набито мушкета.
— Тільки обережніш, сер, — гукнув капітан, — щоб не перекинути шлюпку! А ви всі пильнуйте рівноваги, поки він стрілятиме.
Сквайр підвів мушкета, веслярі перестали веслувати, і ми трохи перехилилися на протилежний бік, урівноважуючи човна. Все обійшлося так добре, що ми не зачерпнули ні краплини води.
Тим часом розбишаки вже повернули гармату в наш бік і Гендс, стоячи з пробійником біля жерла, був дуже зручною мішенню. Проте нам не пощастило: ту саму мить, коли Трелоні пальнув, Гендс нахилився, і куля, свиснувши в нього над головою, поцілила його товариша.
На зойк пораненого відгукнулися не тільки голоси зі шхуни, а й багато голосів з берега. Обернувшись у той бік, я побачив піратів, що вибігали з лісу й сідали в шлюпки.
— Зараз вони відчалять, сер, — сказав я капітанові.
— Наддайте ходу! — вигукнув він. — Тепер треба рятувати себе, а не шлюпку. Якщо ми не доберемось до берега, все пропало.
— Відчалює тільки одна шлюпка, сер, — докинув я. —Матроси з другої, мабуть, побігли берегом, щоб перейняти нас.
— Вони добре захекаються, поки добіжать, — зауважив [82] каштан. — Чого варт моряк на землі, ви знаєте. Цих я не боюся. Мене непокоїть гармата з ядрами. Нас із неї запросто поцілити. Вона така, що стріляє без промаху. Скажете, сквайре, коли побачите запалений ґніт: ми тоді крутнем убік-. Просувалися ми досить швидко, як на такий перевантажений човен, і майже не зачерпували води. Нам лишалося не більш як тридцять-сорок разів махнути веслами, щоб досягти піщаної обмілини під деревами, оголеної після відпливу. Піратської шлюпки ми тепер могли не боятись: за виступом берега нас уже було не видно з неї. Той самий відплив, що раніше так заважав нам плисти, зараз, навпаки, був на заваді нашим ворогам. Єдину небезпеку для нас становила гармата.
— Добре було б зняти ще одного з їхніх, — сказав капітан. Але було ясно, що гармата вистрелить неодмінно. Матроси
на судні не звертали ніякої уваги на свого пораненого товариша, хоч він був живий і навіть силкувався відповзти вбік.
— Стріляють! — скрикнув сквайр.
— Стоп! — луною відгукнувся капітан.
Він і Редрут з такою силою затримали хід човна, аж корма занурилась у воду. Сквайр попередив нас вчасно. Гримнув гарматний постріл, той самий, що його почув Джім, — гук від сквайрового пострілу до нього не долинув. Ніхто з нас не помітив, куди впало ядро, але мені здалося, що воно просвистіло над нашими головами і що вихор, який воно зняло, і спричинив нам лихо.
Та хоч би там як, а після гарматного пострілу човен наш, почавши від корми, поволі пішов під воду. Ми з капітаном щасливо стали на дно один проти одного — глибина тут була всього три фути. А решта троє беркицьнулися головою вниз і повиринали, відпльовуючись і відсапуючись.
Зрештою, нічого страшного не трапилося: ніхто з нас не загинув, і всі ми дісталися берега. Але загинули всі наші припаси, а ще гірше було те, що з п'яти наших мушкетів не підмокли тільки два — мій (його я інстинктово підняв над головою, коли стрибав у воду) і капітанів: як у людини завбачливої, він у капітана висів за плечима замком догори. Інші три мушкети пірнули під воду разом із човном.
До всього того з лісу, вже зовсім недалеко від нас, почулися людські голоси. Нам загрожувало, що й так опинившись у скрутному становищі, ми можемо бути відрізаними від блокгаузу. І ще ми побоювалися, чи зможуть Гантер і Джойс відбитись від шести піратів. Щодо Гантера, правду кажучи, ми були спокійні, але Джойс нас непокоїв: з нього був догідливий і чесний служник, він міг добре чистити вбрання, але на вояка не дуже надавався. З такими оце думками в голові ми поквапливо дісталися вбрід до берега, кинувши напризволяще свою бідолашну шлюпку з доброю половиною нашого пороху й харчів.
Розділ XVIIІ
Розповідь веде лікар: Кінець боїв першого дня
Щосили бігли ми через ліс, який відділяв нас від форту і з кожним нашим кроком голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупіт їхніх ніг і тріскотіння гілок, коли вони продиралися крізь хащі.
Я зрозумів, що нас чекає неабияка сутичка, і оглянув свого мушкета.
— Капітане, — сказав я, — Трелоні стріляє без промаху. Дайте йому свою рушницю, бо його підмокла.
Вони обмінялися рушницями, і Трелоні, мовчазний і спокійний, як і з самого початку подій, на хвилину зупинився, щоб перевірити набій у капітановій рушниці. Саме тоді я помітив, що Ґрей не має зброї, і дав йому свого кортика. Ми радо побачили, як він поплював на руку, насупив брови й вимахнув кортиком, розтинаючи повітря. З усього було видно, що наш новий товариш не осоромиться.