Могіканин та його друзі підійшли на край схилу й досвідченим слухом почали вловлювати відголоси бою. Кілька птахів кружляло над лісистою долиною, сполохані із своїх гнізд, а де-не-де над деревами, одразу ж і танучи, здіймались легенькі хмарки диму, відзначаючи ті місця, де боротьба точилася найлютіше.
— Битва пересувається вгору долиною, — мовив Данкен, показуючи в бік, де знов розлігся постріл. — Але ми занадто близько до осереддя бою, щоб дуже стати в пригоді Анкесові.
— Вони звернуть ближче до ущелини, де густіший ліс, — сказав розвідник, — і ми тоді опинимось у них з флангу. Рушай, сагаморе. Тобі ледве вистачить часу, щоб видати бойовий поклик і підняти юнаків. А я битимусь тут, з вояками моєї крові. Ти знаєш мене, могіканине, — жоден гурон не зайде тобі з тилу, щоб "оленебій" його не помітив.
Індіянський ватаг ще хвилину дослухався до гомону бою, який тепер швидко пересувався схилом угору — певна прикмета, що делавари перемагали. Кулі делаварські залопотіли по сухому листі, наче град, що звістує наближення бурі; впевнившись, нарешті, де саме перебувають вороги й друзі, Чингачгук рушив з місця. Соколине Око та його троє товаришів відійшли кілька кроків під захисток дерев і стали чекати наслідків бою з таким спокоєм, на який спроможні лише витривалі бійці.
Лісова луна дедалі менше відбивала звуки пострілів, що тепер чулися наче з відкритої місцевості. Незабаром на узліссі почали з'являтися один по одному гуронські вояки, що відступали з глибини лісу. Перед галявиною вони збиралися у валку, немов готуючись до запеклої оборони. Поволі їх більшало, аж під кінець утворився цілий довгий ланцюг смаглявих постатей, що з розпачливою впертістю трималися останнього прикриття. Нетерпеливлячись, Гейворд стривожено поглядав на Чингачгука. Ватаг сидів на скелі, зовсім незворушний з вигляду, і просто придивлявся до битви, наче тільки для того туди й вибрався.
— Час би вже далаварові вдарити! — озвався Данкен.
— Ні, ще ні, — відказав розвідник. — Коли він відчує, що друзі близько, він дасть їм знати про себе. Дивіться, дивіться, негідники збираються у соснині, наче рій бджіл. Боже, таж навіть жінка поцілила б у те з'юрмище темношкірих!
Цю мить пролунав бойовий поклик — і добрий десяток гуронів поліг від пострілів Чингачгука та його вояків. У відповідь на випал з лісу докотився дружний військовий клич і такий неймовірний вереск знявся в повітрі, наче це злилося тисячу голосів. Лінія гуронської оборони ввігнулась, і всередині утворився вилом, через який увірвався з лісу Анкес на чолі загону в сто вояків.
Молодий ватаг помахом руки вказував своїм воякам, куди відступають гурони, і делавари кидалися за ними в погоню. Лінія бою тепер розполовинилась — обидва крила гуронські під натиском переможних ленапів знов порвалися до лісу, шукаючи там захистку. За яку хвилину звуки боротьби вже завмирали в різних напрямах, поступово танучи під лунким склепінням лісу. Проте жменька гуронів знехтувала прикриттям, що могли б дати дерева, і повільно й затято, наче заперті в глухий кут хижаки, відступала вгору по схилу, звідки оце тільки зійшов Чингачгук із своїм загоном, щоб узяти діяльнішу участь у битві. Магуа вирізнявся в цьому невеликому гуронському гурті — як лютим своїм обличчям, так і гордовитою поставою ватага.
У войовничому запалі Анкес розіслав майже всіх своїх вояків. Але тільки-но він побачив Хитрого Лиса, як усе інше було забуто. Анкес видав бойовий крик, на який озвалося шість чи сім вояків, і, незважаючи на нерівність у силах, вергнувся в погоню за ворогом. Магуа, котрий уважно стежив за могіканином, зупинився прийняти бій. Він уже тішився злорадо, що через необачливість молодий ватаг опиниться у нього в руках, коли раптом пролунав інший вояцький поклик. Це на порятунок Анкесові вихопився Довгий Карабін із своїми білими товаришами. Гурон одразу ж обернувся й чкурнув навтіки далі під гору.
Годі було й думати про вітання чи здоровлення — Анкес, наче й не завваживши присутності друзів, мчав за ворогом швидко, як вітер. Марно Соколине Око гукав йому про осторогу, — молодий могіканин легковажив ворожий вогонь і незабаром примусив гуронів бігти так само прудко, як біг він сам. На щастя, ці перегони тривали не довго, та й білі були у вигіднішому становищі — бо інакше делавар хутко б випередив своїх товаришів і впав жертвою власного зухвальства. Тим часом, однак, переслідувачі й переслідувані, перші на п'ятах у других, вбігли до селища вайандотів.
Втомившись тікати, але й підбадьорені видовищем своїх осель, гурони пристали біля радної хатини і почали оборонятися з розпачливою запеклістю. Переслідувачі порвалися до них, як навальний ураган. Анкесів томагавк, рушниця Соколиного Ока і навіть міцна ще рука Манро — все було в роботі, і скоро земля довкола встелилася ворожим трупом, А проте Магуа, дарма що бився він завзято й не ховаючись, досі виходив цілий з усіх замахів на його життя. Здавалося, що на його боці та казкова сила, яка опікується долею улюблених героїв у давніх поетичних легендах. Побачивши, що гурони майже всі полягли, хитрий ватаг зняв крик безмежної люті й розпуки. По цьому він кинувся втікати, лишивши на полі бою делаварів, що заходилися знімати свої криваві трофеї. За Магуа подалось двоє його вцілілих друзів.
Анкес, що даремно у вирі бою шукав нагоди зітнутися з самим Магуа, метнувся тепер знов у погоню. Соколине Око, Гейворд і Девід надбігали тут же таки за ним. Розвідник якомога силкувався захистити молодого могіканина і націлив свою рушницю над головою Анкеса, прикриваючи його, мов чарівним щитом. Раз Магуа вирішив спробувати помститися за свої невдачі, але, передумавши, раптом гайнув у густий чагарник. Переслідувачі скочили за ним. Ще мить і гурон зник в отворі відомої вже читачеві печери. Соколине Око, який досі не стріляв, тільки боячись поранити Анкеса, тепер на весь голос заявив, що ворога, вважай, переможено. Переслідувачі вбігли в вузький і довгий прохід якраз у пору, щоб помітити вдалині постаті гуронів. Крики та зойки сотень жінок і дітей у природних галереях та підземних коморах супроводили ці перегони. В непевному тьмяному світлі печера здавалась якимось пекельним вертепом, де гарячково снувало безлік нещасних душ і злих демонів.