Останній світ

Страница 65 из 65

Кристоф Рансмайр

У давньому світі. Дочка афінського царя Пандіона, сестра Прокни, чий чоловік, Терей, ґвалтує Філомелу, а щоб вона не виказала, калічить її.

З піхов при поясі вихопив меч і, не мовлячи слова, І Він Філомелу схопив за волосся, скрутив їй за спину І Руки й зв'язав їх мотузкою. Шию вона підставляє, / Тільки-но вгледіла вістря меча: сподівається смерті. І Поки пручалась, і кликала батька свого, й намагалась І Мовити ще щось, він щипцями жертві язик ухопивши, І Гострим залізом одтяв. Його корінь тремтить іще в роті, І Решта — на чорній землі тріпотить, щось шепнути їй хоче.

ФІНЕЙ

В "Останньому світі". Приїздить з Кипарисом до залізного міста як продавець горілки та заклинач змій. Коли йому спалюють намет і кошика зі зміями, займає занедбаний будинок, осідає в Томах і стає винокуром. Частенько заводить балачки про те, що пора вирушати далі, говорить про подорожі, африканські оази, вітри-пасати й одногорбих верблюдів, а сам тим часом усе глибше закопується в [190] томську землю, за допомогою чорного пороху та зубила розширює печеру під будинком і влаштовує там погрібець, де зберігає кисле вино, сивуху з цукрових буряків і ладен приймати відвідувачів о будь-якій порі дня і ночі.

ЮПІТЕР

В "Останньому світі". Личина у процесії блазнів карнавальної ночі в Томах; під нею ховається чоловік, що аж згинається від ваги акумулятора, від якого живиться, ритмічно спалахуючи, гірлянда електричних лампочок.

У давньому світі. Бог небесного світла, цар богів, владар Срібного віку; син Сатурна і Реї, брат і чоловік Юнони, брат Нептуна й Діта; разом з братами скидає батька до підземного царства і ділить з ними владарювання над всесвітом; на його долю випадають небо й земля.

У високості є шлях, при погожому небі помітний: І Білістю наче проливсь, тому й назву отримав — Молочний. І Шлях той безсмертних веде до палат осяйних Громовержця...

ЯСОН

В "Останньому світі". Фессалійський мореплав, що запливає військовим кораблем, переобладнаним на торгове судно, до гаваней чорноморського узбережжя — несподівано, не додержуючись жодних приписів,— і нерідко залишає по собі сум'яття, сварки й ненависть. Бо цей фессалієць перевозить не тільки товари, що їх обмінює на залізні вироби, шкури та бурштин, а й щоразу бере на борт ватагу переселенців — безробітних ремісників, зубожілих селян, мешканців гетто в Салоніках, Волосі й Афінах... І всім Ясон обіцяє золоті гори та безхмарне майбутнє на Чорному морі, забираючи в людей останні гроші за місце на смердючій середній палубі. Й аж на розвалених одеських та констанцських пристанях, біля вигорілих севастопольських доків чи в якомусь іншому пустельному місці Ясонові пасажири усвідомлюють усю марність своїх надій. Але на той час у них уже давно нема ні коштів, ні сили на поворотний шлях до Греції. Отож у тих безрадісних місцях вони сходять на берег і шукають серед руїн бодай тіні примарного щастя.

У давньому світі. Син царя Есона, володаря Іолка; [191] будівничий судна "Арго". Його дядько Пелій, що відібрав у брата владу над Іолком, посилає Ясона до Колхіди на східному узбережжі Чорного моря, щоб той відбив у царя Еета золоте руно. Разом з товаришами Ясон досягає під попутним вітром берегів Колхіди, за допомогою Еетової дочки Медеї проходить крісь усі випробування, що їх перед ним ставлять, заволодіває золотим руном і повертається з Медеєю, тепер уже своєю дружиною, до Іолка.

Досить усі вони вкупі з Ясоном, вождем, набідились, / Поки мулкий прудководого Фасіса вгледіли берег. / До владаря приступили відразу по Фрікасове руно, / Й він їм нечувані виклав умови — труди непомірні. / В серці Еета доньки спалахнуло тим часом кохання. / Довго з собою вела боротьбу, та коли пригасити / Розум жаги не здолав,— "Опираєшся марно, Медеє",— І Мовила... [192]