Останній шанс

Страница 2 из 3

Бережной Василий

— Я на посту!

— Ваша добрість! — пролунав із пірамідки голосок. — Наважуюсь доповісти: нова зміна Пильних не долічується Конструктора Ру.

— Припинив існування?

— Тіла не знайдено, ваша добрість.

— Де ж він?

— Старший попередньої зміни запевняє: його взяв персонал Контролю, слава Вершині Мудрості. Чи не могла б ваша добрість…

— Шукайте по всіх закамарках! — владно наказав Оам. — Нікого з персоналу Контролю за останні п’ять років, хай сяє Вершина Мудрості, не було!

Оам відставив пірамідку — вона одразу посвітліла. Розкрив широко рота, й ніжні пальці Онол вклали туди теплий соковитий кусень. Харчуючись, його добрість думав: де ж міг подітися отой нікчемний кріт? Може, заповз у щілину, куди просочується повітря, та й застряв?

Нагодувавши його добрість, красуня Онол почала своїми маленькими ручками легенько масувати йому величезного живота. Кулачки так і поринають, так і поринають у податливій м’якоті. Його добрість аж умліває від задоволення: масаж допомагає травленню.

Через деякий час знову потемніла пірамідка, почулося цокання.

— Ваша добрість! Конструктора Ру ніде нема, хай славиться Вершина Мудрості. Сліди тягнуться до старого північного виходу.

— Втеча?! Старшого попередньої зміни ув’язнити до найнижчого ярусу, слава Великому і Мудрому! Загін охорони зібрати біля північного виходу!

Онол допомогла Оам звестися. Важко сопучи, він вмостився у свого човна і крізь розсунуті двері поїхав по підземних анфіладах. Струнка Онол стояла за його спиною на приступці, тендітні руки її лежали на плечах його добрості.

Підземелля наповнилося цокотом, наче якимись осколками. При наближенні човника Старшого нагляда-ча варта завмирала, в’язні сахалися від грат, ховаючись у темряву ніш. А човен мчав усе швидше, швидше, зля-кана Онол дивувалася: як він встигає робити повороти у такому звивистому жолобі? Але автоматика працювала добре, човен котився на своїх численних котках точно посередині тунелю.

Біля північного виходу Старшого наглядача вже чекав загін. Дебелі охоронці купчилися по боках виходу, і його добрість одразу ж побачив сліди в піску. Рушив по них човном, але котки заскреготіли, завертілися на місці. Старший охоронець кивнув своїм хлопцям, і восьмеро їх — по чотири з двох боків — підняли й понесли човна разом із його добрістю і красунею Онол.

Ось і місце, де стояв апарат, в якому невідомі кудись повезли Ру. Старший наглядач наказав зупинитися. Йому вже було ясно: зловмисники посадили Ру в апарат і подалися в пустелю. Але навіщо? Яка мета?.. Це тим більше безглуздо, що в старого немає дітей. Кому ж потрібна така руїна?..

Лють охопила його добрість з такою силою, що він аж задихався. Піднявши по тривозі екіпажі двадцяти апаратів, його добрість вирушив на чолі них у пустелю. Красуня Онол була, звичайно, з ним і, як тільки тринога рушила по сліду, почала годувати Оама.

Минуло вже добрих п’ять годин, сонце підбилося над обрієм, а слід утікачів усе вів і вів у пустелю. Нарешті Оам побачив невисокі гори. Наблизившись до них, упізнав колишній ракетодром. Прокляте місце! Зна-чить, старого потягло туди, де він колись чинив свої злочини… Божевільний! Оам відсунув прозору засувку, і тепле повітря наповнило кабіну.

— Поглянь, Онол, крізь кришталь.

Красуня виставила свою голівку в отвір, піднесла кришталь до очей, подивилась і… скрикнула.

— Що там? Дай сюди!

Оам простяг руку по кришталь, але той випав з її пальців, та не в кабіну, а назовні, в пісок. Його добрість засопів, і бідолашна Онол злякалася ще дужче.

— Там… Там… Я зараз дістану…

І не встиг Оам взятися за важіль, щоб опустити кабіну, як вона вислизнула в люк.

— Ваша добрість! — почувся з пірамідки голос Старшого охоронця. — Невідомого якогось помічено на освітлювальній мачті, певне, виглядав нас. А там далі, біля ґратчастої споруди, стоїть тринога, втікач, мабуть, у кабіні. Дозвольте вдарити по них, ваша добрість!

— Ні в якому разі! — твердо наказав Оам. — Спіймати живими!

— А навіщо, ваша добрість, послали Онол?

Головний наглядач, поглянувши в отвір, отерп: його ніжна, його люба красуня побігла до того прокля-тущого космодрому! Безрозсудна, чого вона туди біжить?

— Ваша добрість, то чому…

— Ви цього не зрозумієте, — сердито перебив Головний наглядач. Не міг же він сказати, що й сам не тямить, чому Онол побігла від нього, свого володаря і благодійника! Засопівши, наказав: — Рушаймо туди, і нехай сяє Вершина Мудрості!

Два десятки машин, спокійно переставляючи свої металеві "ноги", рушили в бік мовчазного космодрому. Пологий схил був недалеко — он уже Онол збігла на нього! — квапитися нічого. Бойові "павуки" розосередилися, щоб охопити з усіх боків ділянку. Ідуть і йдуть. Та чомусь гірський вал як був недалеко, так і лишався, наче вони топталися на місці!

Оам засопів і поглянув на хронометра. Здається, вже минуло не менше двох годин, як вони рушили вслід за Онол, а не просунулись уперед і на один крок. Чи, може, прилад зіпсувався? Чи в нього макітриться в голові од голоду?

— Ваша добрість… — почувся шепіт Старшого охоронця. — Мій зір, ваша добрість…

— Зір, зір! — перебив його Оам. — Чого топчетеся на місці? Чи машини одночасно попсувались? Тоді вилазьте і — пішки!

Охоронці повискакували з кабін і почали місити пісок. Було добре видно, що вони посуваються вперед, бо їхні триноги одразу ж лишилися позаду, рухалася тільки машина його добрості, і вони старалися не відстава-ти від неї. Ішли досить швидко, але тіні пересувалися ще швидше — тепер вони темніли праворуч. Все ж до схилу було так само далеченько.

"Певне, божеволію… — подумав Головний наглядач. — Хоча б оце Онол… І як же вона змогла діста-тись туди, а ми ось топчемось і топчемось на місці? Туманіє голова…" Його добрість затягнув сизими перетин-ками очі й відкинувся на спинку сидіння.

Із заціпеніння його вивів шепіт Старшого охоронця:

— Ваша добрість… Чи ви бачите, ваша добрість?

Оам відслонив очі і застогнав. Перед ним був той самий північний вхід до підземелля, від якого вони вранці рушили в пустелю. Приголомшений до краю, він сіпнув за важіль і зупинив апарат.

Онол підбігла до ажурної мачти, важко хекаючи. Вхопилася за метал своїми ніжними руками і, задравши голову, закричала: