Власне, це був пробний вихід. Від того, на що здатна шхуна та як вестиме себе її екіпаж, залежатимуть наступні рейси.
Спочатку в плавання збирався й Кокікі, але потім передумав. Він доручив боцману Кавагуті те, що мав робити сам: наглядати за кожним із членів екіпажу — як вони себе вестимуть; стежити за роботою вимірювальної апаратури, непомітно поставленої в тісному між-донні.
Ні Мукудорі, ні Кавагуті не знали, що вони роблять одну й ту ж справу, служать спільному господарю.
— Придивляйся до нього, Каво, — наказував Кокікі. — Хоч наш сіндо людина надійна, одначе зайвий раз перевірити не завадить.
Те саме він говорив і Мукудорі, й капітану Хасімото. Перехресна, добре продумана перевірка: всі повинні стежити один за одним, не виказуючи себе.
Змагаючись із поривистим стрічним вітром, "Сінтоку-мару" прямувала на схід.
У протоці Гойоман, яка відділяє Хоккайдо від Малого Курильського пасма, йшли в непроглядному тумані.
Туман наповзав звідусюди, клубочився низько над водою. Сама вода, здавалося, кипить. То на рифах бурунився піднятий відпливною течією прибій.
У протоці на невеликих глибинах чорніли рифи. Між ними лежав звивистий фарватер, по якому пробиралася шхуна.
— Слава богу, минули, — з полегшенням зітхнув капітан, наказуючи стерновому, матросу Мікімурі, східний курс змінити на північний.
Матрос переклав стерно з дев'яноста на десять градусів, і відразу хвилі щосили вдарили у правий борт. "Сінтоку-мару" витримала їхню навалу. Пручаючись, мов неприборканий кінь, та рискаючи з боку в бік, вона нарешті вгомонилася й лягла на північний, генеральний курс.
Кокікі на прощання говорив:
— Тримайся, Хасімото-сан, якомога ближче до берега. Не бійтеся радянських територіальних вод. На крайній випадок, якщо затримають прикордонники, скажете: мовляв, збилися з курсу.
Але капітан поки що не наважувався порушувати кордону. "Сінтоку-мару" йшла в нейтральній зоні.
Берегів не було видно. Радіоприлади в потаємному міждонні, куди кілька разів на добу спускався боцман Кавагуті, не вловлювали ніяких" сигналів.
"Невже острови Чисімо-ретто після того, як їх відвоювали росіяни, стали безлюдними? Щось тут не те", — схилившись над пеленгаційною апаратурою, сушив він голову.
Та суходоли в океані — десь зовсім близько — мовчали й далі. І тоді Кавагуті піднявся на місток.
— Хасімото-сан, — звернувся до капітана. — У цих водах, де ми знаходимося, навпроти Сімусіру[81], неподалік від берега є банки, багаті на камбалу й навагу. Може, закинемо сіті?
— Звідки вам відомо про ті банки? — прозвучала в голосі Хасімото іронія. — Ви ж бо, здається, підводник, а не рибалка.
— Мені довелося бути й рибалкою, — спокійно відказав боцман. — А ще раніше, в бухті Такіура, на цьому-таки острові, розводили з батьком чорно-бурих лисиць.
— То це вони відкусили вам ліве вухо? — докинув Мукудорі, слухаючи розмову боцмана з капітаном.
Кавагуті промовчав, мовби глузування сіндо стосувалося не його. Потім озвався:
— Я все-таки пропоную почати лов…
— Що ж, так і зробимо, — глянувши на господаря шхуни, погодився капітан. — Ліво на борт! — наказав стерновому. — А ви, боцмане, готуйте сіті.
"Сінтоку-мару" звернула ліворуч. Вона перетнула невидиму лінію кордону між нейтральними й територіальними водами і попрямувала в бік острова.
Матроси з трюму дістали кошельковий невід. За якусь годину-другу все було напоготові.
Вдалині, оповиті молочно-білими хмарами, ніби з глибин океану, виткнулися гори. Їхнє пасмо, увінчане конічними сопками, починалося біля самого океану й губилося десь у піднебессі.
— Мікадзукі, — помітивши в просвітах між хмарами конус вершини, мовив Мікімура, матрос, що, звільнившись із вахти біля стерна, разом з іншими готував сіті.
— А ти не помиляєшся, Мікі? — перепитав його товариш на ймення Кіносіта. — По-моєму, то Уратомане.
— Ха! — вигукнув Мікімура. — Я тут прослужив чотири роки. На північно-східному березі, в бухті Буротон, знаходився дивізіон наших сторожових катерів. Не раз доводилося огинати острів. Отож добре знаю тутешню місцевість.
Розстеливши на кормовій палубі риболовецькі снасті, матроси чекали команди, щоб спустити їх у воду.
Знічев'я перемовлялися між собою.
— Безумець, куди він повернув! — кивком голови показуючи на ходову рубку, в якій за стерном стояв його товариш Санкіті, обурився матрос Міяма.
— Хіба ти не бачиш — куди? — перепитав Кіносіта. — На схід, ближче до острова.
— Але ж Сімусіру давно не наш, — уточнив Міяма. — Невже капітан і сіндо хочуть, щоб ми потрапили в руки до росіян?
Піднімаючись із трюму, боцман випадково почув ті слова. Втім, промовчав, у розмову не втрутився.
"Он який він, тихоня Міяма! — осудливо подумав. — Доведеться взяти під контроль".
— А мені все одно де плавати — в чужих чи своїх водах, — озвався Мікімура. — Аби ловилася риба.
Його, колишнього військового моряка, який скуштував полону і згодом плавав на кавасакі, що не раз вторгалася в чужі води й затримувалась радянськими прикордонниками, видно, ніщо не навчило. Бо коли Кокікі запропонував перейти на "Сінтоку-мару", натякнувши про справжню мету рейсів, Мікімура, якого завжди вабили авантюри, не вагаючись, погодився.
— Все-таки капітан ризикує, так близько підходячи до острова, — підтримав Міяму Кіносіта.
— Ну, досить! — не втримався боцман, обриваючи розмову на півслові. — Побачимо, чи ви такі ж мастаки працювати, як і базікати.
Матроси примовкли.
Через кілька хвилин почувся голос капітана:
— Підготуватися!
"Сінтоку-мару" розвернулася й стишила хід. Сіті повільно поповзли у воду.
Тепер, коли до берега лишилося не більше десяти миль, шхуна з неводом за кормою лягла на зворотний курс.
Капітан наказав стерновому тримати прямо на схід. Сам із Мукудорі тим часом спустився на палубу.
Боцмана там не було. Коли сіті повністю витравили, Кавагуті подався вниз. Повзком пробрався в тісне закуття, до апаратури.
Натиснув на кнопку, вмикаючи передавач.
Пискливо задріботіли звуки. І тієї ж миті на шкалі апарата, що стояв поряд, спалахнули іскристі вогники. На м'ясистому обличчі боцмана розпливлася посмішка.
— Все йде, як і задумано, — вдоволено облизав губи.