Невдовзі "Сінтоку-мару" поставили в док. Нагляд за ремонтом узяв на себе Кокікі.
— Я, Мукі, практичніший за тебе, — відверто заявив. — Та й треба ж колись виправдати твоє добре ставлення до мене.
Власне, на придбання шхуни Кокікі не затратив ні гроша, дарма що вважалося, ніби він рівноправний пайщик. За все заплатив Мукудорі, одержавши лише розписку, в якій зазначалося, що Кокікі на протязі кількох років сплатить борг.
Тому-то він і "старався"…
Ремонт почали пізньої осені. Вивести шхуну з доку передбачалося навесні. Та минуло й літо, а "Сінтоку-мару" досі ще стояла на стапелях.
Її переобладнували докорінно. За гроші, які пішли на ремонт, можна було б купити нову шхуну.
— Як же так вийшло? — дивувався Мукудорі, знову й знову фінансуючи цей невиправдано дорогий ремонт.
— Жодної ієни, Мукі, у власну кишеню я не поклав, — образився Кокікі.
У складений ним кошторис було внесено всі витрати. Однак Мукудорі вони не переконали.
— Я не розумію, навіщо було міняти двигуни, робити додаткове днище?
Кокікі загадково посміхнувся.
— Ми збираємося рибалити за сотні миль од рідного берега і ловити не дріб'язок, а велику рибу.
Було видно, що шхуна обладнується не для каботажного плавання. В цьому Мукудорі переконався, коли відвідав "Сінтоку-мару".
Від колишньої старої, побитої штормами посудини нічого не залишилося. Двигун поставили новий, із торпедного катера. Його придбали завдяки майору-американцю через відомство колишніх окупаційних військ. Він міг розвивати неабияку швидкість.
Такий двигун — недосяжна мрія рибалок, власників тихохідних шхун і човнів. Зовні непримітна "Сінтоку-мару" тепер мала потужне сталеве серце.
Ось тільки Мукудорі неабияк здивувало переобладнання всередині самої шхуни. Насамперед додаткове днище. В міждонні, під горішнім настилом, утворився місткий простір. Він був добре замаскований. Якби Кокікі не показав, Мукудорі й не помітив би.
— Це що — танк для прісної води? — поцікавився він.
— Можна використовувати і для води, — погодився коротун. — А ще краще — від стороннього ока ховати те, що нікому не треба показувати.
— Чи не збираємося ми біля російських берегів полювати на котиків?
Того дня в док прибув величезний "студебекер". З нього вивантажили контейнер. Крім сітей, Мукудорі побачив й інше — зовсім не риболовецьке знаряддя. Його перенесли в потаємне міждоння.
— Як бачиш, ходити доведеться в далеке плавання і рибалити з допомогою найновішої техніки.
— Але ж… — хотів було заперечити своєму пайщику Мукудорі.
— Ніякого "але"! — перебив Кокікі. — Риба рибою — на те ми й рибалки! — підморгнув він. — Та передусім…
До них підійшов один із докерів, що ремонтували шхуну, й Кокікі так і не доказав.
Ось для чого потрібна була ця докорінна переробка судна!
— Рибалки! — глузливо пробурмотів Мукудорі. — Нічого не скажеш, здійснилася мрія — я став рибопромисловцем. Ха, ха, — пирскнув він сміхом.
"Маріонетка з театру тіней", — подумав гірко.
Японські риболовецькі човни і шхуни обладнані гак, що людині на них майже немає місця.
Ходова рубка — схожа на ящик з-під краму, поставлений на горішній палубі сторчма; кубрик, у якому харчується команда, теж невеликий, з одним ілюмінатором угорі, крізь який ледь-ледь цідиться каламутне світло. Ніші, де сплять матроси, такі тісні, що в них можна хіба що просунутися повзком. Не поворухнутися й не випростатися.
Ті кубрики-домовини в кілька ярусів: рибалки сплять один над одним, відгороджені тонкою дерев'яною перетинкою. Лише каюта капітана трохи місткіша. В ній на присадкуватому триніжку стоїть невеличкий стіл, а на протилежному боці, під ребристою стіною, ліжко й уквітчаний галузками священного дерева сакакі вівтар, перед яким капітан щодня творить молитву. Він звертається до Компіра, бога й покровителя моряків, благає, щоб той змилостивився й послав штильову погоду.
Такою, правда, трохи місткішою, була й "Сінтоку-мару", щойно виведена із доку й припнута до пірса, навпроти вежі тамтешнього маяка.
Поки шхуну ремонтували, з її колишнього екіпажу не залишилося нікого: останнього матроса, Хатідзо, звільнили місяць тому.
— Люди, які вирушать на "Сінтоку-мару", — попереджав майор-американець, — повинні бути надійні. Ну, та про це, Кокікі-сан, ми подбаємо самі.
Почали укомплектовувати екіпаж. Першим на борту шхуни з'явився її новий капітан, Іомура Хасімото, — як лантух, натоптаний колишній унтер-офіцер транспортного судна, що курсувало між північними островами Курильського архіпелагу. Він теж попав у полон і згодом, як і Мукудорі, повернувся на батьківщину, в Абасірі.
Слідом за капітаном прибув боцман Кавагуті, тридцятилітній, трохи молодший за Хасімото підводник розгромленого імператорського флоту.
Зовні Хасімото й Кавагуті навдивовижу схожі між собою. І якби не високий зріст боцмана й відтяте ліве вухо, можна було б подумати, що вони близнюки.
Матроси, четверо, як на підбір, кремезних молодиків, прийшли напередодні відплиття. Неводи та необхідні для "риболовлі" речі вантажили не вони — інші.
Коли на другий день Мукудорі завітав на "Сінтоку-мару", неабияк здивувався, побачивши її екіпаж. Здивувався тому, що йому ще ніколи не доводилося стрічати таких похмурих, мовчазних і замкнутих людей. І хоч рибалки взагалі народ неговіркий, одначе ці перевершили всіх мовчунів.
Поки він, аж до вечора, був на судні, жоден із матросів не зронив ні слова. Йому ненароком здалося, що люди без язика або ж глухонімі.
— Гарну команду зібрав Кокікі! — вголос вилаявся.
Місце сіндо (господаря шхуни) на березі. Проте Мукудорі вирішив інакше — піти в море. На це він мав свої міркування.
ПРОБНИЙ РЕЙС
"Сінтоку-мару" на малих обертах відходила од пірса.
— Щасливого плавання! Та не гнівіть бога Компіра, — гукав навздогін Кокікі.
На шхуні тих слів уже не чули.
Як тільки вона знялася з якоря й опинилася серед бухти за прикриттям молу, налетів вітер. Навколо, мов крила наполоханих птахів, залопотіли хвилі. Палубу обсипало бризками. Здалося: їх хтось жбурляє й жбурляє знизу.
"Ось вона, знайома, давно забута стихія", — радісно подумав Мукудорі, відчувши на губах солоний присмак моря.
— Ноцуке[79] скута кригою, тому до весни в Охотське море краще не потикатися, хоч там і є багаті на рибу місця, — востаннє уточняючи маршрут шхуни, говорив Кокікі. — Отож, поки не нанесло криги і в Немуро, обігніть Суїсіо сіото[80] зі сходу й океаном пройдіть вподовж усього архіпелагу.