Він бачив забагато деталей. Та й що з того.
— Як Горицвіт?
— Ти сумніваєшся в моїх уміннях?
Геральт дивився далі. Вона мала постать двадцятирічної дівчини, хоч її справжній вік Геральт волів не вгадувати. Рухалася з природньою, невимушеною граційністю. Ні, неможливо було вгадати, якою вона була раніше, що в ній виправили. Геральт перестав над цим розмірковувати, це не мало анінайменшого значення.
— Твій талановитий побратим буде здоровий, — промовила чародійка. — Його співочі здібності відновляться.
— Я буду вдячний тобі довіку, Єнніфер.
Чародійка усміхнулася.
— Ти матимеш нагоду показати свою вдячність.
— Чи можу я заглянути туди, до нього?
Єнніфер мовчала якусь хвилину, приглядаючись до нього з дивною посмішкою і постукуючи пальцями по фрамузі дверей.
— Звичайно. Заходь.
Медальйон на шиї відьми́на почав різко, ритмічно смикатися.
В центрі підлоги лежала скляна куля, завбільшки як невеликий кавун, що світилася молочно-білим світлом. Куля була центром ретельно накресленої дев'ятипроменевої зірки, яка сягала променями кутків і стін кімнатки. В зірку червоною фарбою була вписана пентаграма. Кінці пентаграми були позначені чорними свічками, що стояли у підсвічниках дивної форми. Чорні свічки горіли також біля узголів'я ліжка, на якому лежав накритий овечими шкурами Горицвіт. Поет дихав спокійно, вже не хрипів і не харчав, з його обличчя зникла гримаса болю, їй на зміну прийшла придуркувата, сповнена щастя усмішка.
— Він спить, — промовила Єнніфер. — І бачить сни.
Геральт придивився до візерунків, накреслених на підлозі. Прихована в них магія відчувалася, але то була магія спляча, ще не розбуджена. Нагадувала звук дихання дрімаючого лева, але дозволяла здогадатися, яким може бути левине гарчання.
— Що це, Єнніфер?
— Пастка.
— Для кого?
— Зараз — для тебе, — чародійка повернула ключ у замку, покрутила його в долоні. Ключ зник.
— Отже, мене спіймано, — холодно мовив Геральт. — Що тепер? Важитимеш на мою цноту?
— Не лести собі, — Єнніфер сіла на краєчку ліжка. Горицвіт, усе ще придуркувато усміхнений, тихо застогнав. Без сумніву, то був стогін задоволення.
— Що відбувається, Єнніфер? Якщо це гра, то я не знаю правил.
— Я казала тобі, — почала Єнніфер — що завжди здобуваю те. чого прагну. Зараз так вийшло, що те, чого я прагну, є у Горицвіта. Я заберу це в нього і ми розійдемося. Не хвилюйся, я не заподію йому шкоди…
— Оці дивацтва, яких ти понаставляла на підлозі, — перебив Геральт, — слугують для викликання демонів. Там, де викликають демонів, комусь завжди заподіюється шкода. Я цього не дозволю.
—… волосина йому з голови не впаде, — продовжувала чародійка, не звертаючи жодної уваги на його слова. — Голосочок буде ще гарніший і твій трубадур буде дуже задоволений, навіть щасливий. Ми всі будемо щасливі. І розійдемося без прикрощів і образ.
— Ох, Віргініє, — застогнав Горицвіт, не розплющуючи очей. — Прекрасні твої перса, ніжніші, ніж пух лебединий… Віргініє…
— Він з глузду з'їхав? Марить?
— Бачить сни, — усміхнулася Єнніфер. — Його мрія здійснюється уві сні. Я просвітлила його мозок до самісінького дна. Багато там не було. Трохи сороміцьких викрутасів, кілька мрій, купа поезії. Байдуже. Печатка, якою був закоркований бутель з джином, Геральте. Я знаю, що вона не в трубадура, а в тебе. Віддай її мені, будь ласка.
— Навіщо тобі ця печатка?
— Як би відповісти на твоє питання? — чародійка спокусливо усміхнулася. — Може, так — не твоя собача справа, відьми́не. Задовольняє тебе така відповідь?
— Ні, — відьми́н також усміхнувся, так само паскудно. — Не задовольняє. Але не переймайся цим, Єнніфер. Мене складно задовольнити. Досі це вдавалося лише тим, хто був більш ніж посередністю.
— Шкода. Тоді залишишся незадоволений. Твій збиток. Печатку, будь ласка. Не роби гримас. які не пасують до твого типу краси і кольору шкіри. Якщо ти ще не помітив, то знай, що це власне і є початок віддяки, яку ти мені винен. Печатка — перша частина ціни за голос співця.
— Як бачу, ти розділила ціну на багато частин, — холодно мовив Геральт. — Добре. Я мав цього сподіватися і сподівався. Але хай це буде чесний торг, Єнніфер. Я купив твою допомогу. І я заплачу.
Чародійка скривила губи в усмішці, але її фіалкові очі далі були широко розплющеними й холодними.
— Щодо цього, відьми́не, ти не повинен мати сумнівів.
— Я, — повторив Геральт. — Але не Горицвіт. Я забираю його звідси у безпечне місце. Зробивши це, я повернуся, заплачу другу частину і всі, які залишилися. Бо якщо мова йде про першу…
Відьми́н сягнув рукою до потаємної кишеньки в поясі, видобув латунну печатку зі знаком зірки і зламаного хреста.
— Будь ласка, візьми. Не як частку ціни. Прийми це від відьми́на на знак вдячності за те, що ти, хоч і з розрахунку, поставилася до нього більш доброзичливо, ніж зробила б це більшість твоїх братів по ремеслу. Прийми це як доказ доброї волі, який повинен переконати тебе. що я, подбавши про безпеку приятеля, повернуся сюди, щоб заплатити. Я не помітив скорпіона між квітами, Єнніфер. Я готовий заплатити за свою неуважність.
— Гарна промова, — чародійка схрестила руки на грудях. — Зворушлива і патетична. Шкода, що даремна. Горицвіт мені потрібен і залишиться тут.
— Він уже раз був близько від того, що ти хочеш сюди притягнути, — Геральт показав на візерунки на підлозі. — Коли ти закінчиш справу і прикличеш сюди джина, незважаючи на твої запевнення, Горицвіт постраждає напевно, може, навіть гірше, ніж попереднього разу. Бо ж ідеться про створіння з пляшки, правда? Хочеш заволодіти ним, змусити собі служити? Та роби собі що хочеш, приклич собі сюди хоч десяток демонів. Але без Горицвіта. Якщо Горицвіт опиниться в небезпеці, це вже не буде чесний торг, Єнніфер, і ти не маєш права вимагати за нього плати. Я не дозволю…
Відьми́н затнувся.
— Мені було цікаво, коли ти відчуєш, — засміялася чародійка.
Геральт напружив м'язи, усю свою волю, до болю затискаючи зуби. Не допомогло. Відьми́н був ніби паралізований, як кам'яний ідол, як забитий у землю стовп. Не міг поворухнути навіть пальцем ноги.
— Я знала, що ти можеш відбити чари, наслані безпосередньо, — сказала Єнніфер. — Також я знала, що, перш ніж ти хоч щось зробиш, намагатимешся вразити мене балакучістю. Ти базікав, а підвішене над тобою закляття діяло й поволі ламало тебе. Зараз ти можеш лише говорити. Але тобі не потрібно справляти на мене враження. Я знаю, що ти балакучий. Подальші зусилля в цьому напрямку зіпсують увесь ефект.