Очі Мишовура все ще намагалися зустрітися з очима відьми́на, але крихти на столі більше не рухалися.
Крах ан Крайте встиг вельми заприязнитися з братами із Стрепту. Третій, наймолодший, уже не годився ні на що після спроби витримати темп пиятики, накинутий Драйгом Бон Дху. Натомість скальд вийшов із цього випробування без видимих ушкоджень.
Молодші й не надто впливові комеси, зібрані кінець столу, підохотившись, фальшиво затягнули пісню про рогатого козлика і мстиву, позбавлену почуття гумору бабусю.
Кучерявий служка та капітан сторожі в золото-блакитних кольорах Цинтри побігли до Віссегерда. Мажордом, зморщившись, вислухав рапорт, підвівся, став за троном і, низько схилившись, тихо щось сказав королеві. Каланте швидко зиркнула на Геральта, відповіла коротко, однослівно. Віссегерд схилився ще нижче, зашепотів, королева суворо глянула на нього, мовчки вдарила відкритою долонею по спинці трону. Мажордом уклонився, передав наказ капітанові сторожі. Геральт не розчув, що то був за наказ. Однак помітив, що Мишовур неспокійно ворухнувся і глянув на Паветту, — королівна сиділа непорушно, опустивши голову.
У тронному залі зазвучали тяжкі, відлунюючі металом кроки, перебиваючи гамір при столі. Всі підняли голови й обернулися.
Постать, що наближалася, була закована в панцир із залізної бляхи та витравленої у воску шкіри. Опуклий, гранчастий нагрудник, покритий чорною і блакитною емаллю, заходив на сегментований фартух та короткі захисні щитки на стегнах. Панцирні наплічники наїжачилися гострими сталевими шпичаками, а забороло, закрите частими ґратами, витягнутими у формі собачої морди, теж було обсаджене голками, наче шкарлупа каштана.
Хрустячи і скрегочучи, дивний гість наблизився до столу й нерухомо став навпроти трону.
— Достойна королево і шановні панове, — промовив прибулець з-за сітки шолома, штивно уклонившись. — Даруйте, що вношу замішання у врочисту учту. Я Йожак із Ерленвальду.
— Вітаємо тебе, Йожаку із Ерленвальду, — повільно відповіла Каланте. — Займи місце за столом. Ми в Цинтрі раді кожному гостю.
— Дякую, королево, — Йожак із Ерленвальду вклонився ще раз, торкнувся грудей рукою в залізній рукавиці. — Але я не в гостину прибуваю до Цинтри, моя справа пильна і зволікання не терпить. Як дозволить королева Каланте, викладу все відразу, часу вашого не тратячи намарне.
— Йожаку із Ерленвальду, — різко відповіла королева. — Похвальна турбота про наш час не виправдовує браку поваги. А таким є звертання до мене через залізне решето. Отож, зніми шолом. Ми якось витримаємо ті затрати часу, які для цього потрібні.
— Моє обличчя, королево, мусить поки що залишатися закритим. Якщо ти дозволиш.
Гуртом зібраних прокотився гнівний шум, напівшепіт, доповнений де-не-де процідженою крізь зуби лайкою. Мишовур, схиливши голову, безшумно зворухнув губами. Відьми́н відчув, як закляття на секунду наелектризувало повітря, гойднуло його медальйон. Каланте дивилася на Йожака, мружачи очі й постукуючи пальцями по спинці трону.
— Дозволяю, — промовила врешті. — Хочу вірити, що причина, яка тобою керує, достатньо серйозна. Отож кажи, що тебе сюди привело, Йожаку без обличчя.
— Дяка за дозвіл, — відповів прибулець. — Однак я, болісно вражений звинуваченням у браку поваги, поясню, що йдеться про лицарську обітницю. Мені не можна відкривати обличчя до того, як виб'є північ.
Королева недбалим жестом руки підтвердила, що приймає пояснення. Йожак ступив уперед, хрустячи шпичастим панциром.
— Літ із п'ятнадцять тому, — проголосив він, — твій, пані Каланте, муж, король Роегнер, заблукав на ловах у Ерленвальді. Кружляючи по бездоріжжі, впав з коня до яру і звихнув ногу. Лежав на дні узвозу і кликав допомоги, а відповідало йому лишень сичання змій та виття усе ближчих вовкулаків. Загинув би, річ певна, якби не прийшли йому з допомогою.
— Я знаю, що так і було, — підтвердила королева. — Якщо ж і ти це знаєш, то здогадуюся, що саме ти тоді прийшов із допомогою.
— Так. Лише завдяки мені він повернувся тоді живим і здоровим до замку. До тебе, пані.
— Отож, я маю перед тобою борг удячності, Йожаку із Ерленвальду. Цієї вдячності не зменшує те, що Роегнер, владар мого серця і ложа, вже відійшов із цього світу. Я б радо запитала, як маю сплатити цей борг, боюся однак, що таке питання образить шляхетного лицаря, який складає лицарські обітниці й керується лицарськими звичаями. Адже з цього питання випливало б, що допомога, уділена королю, була не безкорисливою.
— Ти добре знаєш, королево, що вона і не була безкорисливою. Знаєш також те, що я саме прийшов по винагороду, яку пообіцяв мені король за порятунок його життя.
— Ах, так? — Каланте усміхнулася, але в її очах зблиснули зелені вогники. — То ти знайшов короля на дні яру, безборонного, пораненого, здобич змій та потвор. І лише тоді, коли він пообіцяв тобі винагороду, ти прийшов з допомогою? А коли б він не схотів чи не зміг пообіцяти тобі винагороду, ти б його там і покинув, а я досі не довідалася б, де біліють його кості? Ах, як благородно. Безсумнівно, твоєю поведінкою в той час керувала якась особлива лицарська обітниця.
Гамір серед присутніх посилився.
— І ти сьогодні прибув по свою винагороду, Йожаку? — вела далі королева, все зловісніше усміхаючись. — Через п'ятнадцять років? Либонь, розраховуєш на відсотки, які за цей час наросли? Тут не краснолюдський банк, Йожаку. Твердиш, що Роегнер обіцяв тобі нагороду? Що ж, складно його сюди прикликати, щоб він з тобою розплатився. Мабуть, простіше послати тебе до нього у потойбічний світ, а вже там ви з'ясуєте, що хто кому заборгував. Я надто сильно кохала свого дружину, Йожаку, тому не можу перестати думати про те, що могла його іще тоді втратити, коли б він не захотів торгуватися з тобою. Думка про це будить у мені не надто приязні почуття до твоєї особи. Замаскований прибульцю, чи знаєш, що в цю мить, у Цинтрі, у моєму замку і в моїй владі ти такий самий безпомічний і близький смерті, як тоді Роегнер на дні узвозу? І що ти мені запропонуєш, яку ціну, яку винагороду, якщо я пообіцяю випустити тебе звідси живим?
Медальйон на шиї Геральта затремтів і завібрував. Відьми́н швидко зиркнув на Мишовура, зустрів його проникливий, виразно занепокоєний погляд. Ледь хитнув головою, запитально звів брови. Друїд теж заперечив, ледь помітним рухом кучерявої бороди вказавши на Йожака. Геральт не був певним.