— Так, знаю. А тепер можу сказати, про що я здогадуюся, королево.
— Мені цікаво.
— Я здогадуюся, що ти, як багато інших, плутаєш мій фах із зовсім іншою професією.
— О, — Каланте, невимушено схилившись у напрямку брязкаючого на лютні Дрогодара, видавалася задуманою та поглинутою чимось далеким. — І хто ж вони, Геральте, ті інші, що їх так багато і з якими ти мене ласкаво порівняв у невіданні? І з якою ж професією плутають твій фах оті невідаючі?
— Королево, — спокійно промовив Геральт, — їдучи до Цинтри, я зустрічав селян, купців, мандрівних торгівців-краснолюдів, лудильників та дроворубів. Вони мені розповідали про ягу, що десь у тутешніх лісах має криївку, хатку на пазуристій курячій ніжці. Згадували про емпузу, що гніздиться в горах. Про капрел і сколопендроморфів. Схоже, що й мантикора знайдеться, як добре пошукати. Стільки завдань, які міг би виконати відьми́н, не рядячись при цьому в чуже пір'я та герби.
— Ти не відповів на моє питання.
— Королево, не сумніваюся, що спілка зі Скелліге, укладена завдяки шлюбу твоєї доньки, потрібна Цинтрі. Можливо, що інтригани, які хочуть їй завадити, заслуговують прочуханки, притому так, щоб вища влада була до цього непричетна. Напевне, було б найкраще, щоб цю прочуханку влаштував їм нікому невідомий пан із Чотиривуглів, який потім зникне зі сцени. А тепер я відповім на твоє питання. Ти плутаєш мій фах із професією найманого вбивці. Ті інші, яких так багато, — це ті, що мають владу. Це вже не вперше прикликають мене до двору, де проблеми володаря вимагають швидких ударів мечем. Але я ніколи не вбиваю людей за плату, незалежно від того, у добрій чи злій справі. І ніколи цього не робитиму.
Атмосфера при столі пожвавлювалася — в міру того, як пива меншало. Рудий Крах ан Крайте знайшов удячних слухачів оповіді про битву над Твитом. Нарисувавши на столі мапу за допомогою кістки з м'ясом, замоченої в соусі, він зображав на ній тактичну ситуацію і при тому голосно кричав. Кудкудак, доводячи влучність свого прізвиська, раптом заквоктав як справжня квочка, спричинивши цим загальну веселість серед бенкетуючих і остовпіння слуг, впевнених, що птаха, насміхаючись із їхньої пильності, якось забралася з подвір'я до залу.
— Он воно як — доля мене покарала надто вже здогадливим відьми́ном, — Каланте усміхнулася. Але очі її були примруженими й сердитими. — Відьми́ном, який без тіні пошани чи хоча би звичайної ґречности демаскує мої інтриги й підступні злочинні плани. Чи ж, однак, захоплення моєю вродою і харизмою не затьмарили випадково твоєї розсудливости? Геральте, ніколи більше так не чини. Не відповідай подібними виразами владоможцям. Частина з них таких слів не забуде, а ти знаєш монархів, знаєш, що вони мають різні засоби. Стилет. Отрута. Льох. Розжарені кліщі. Існують сотні й тисячі засобів, по які сягають королі, звикши мстити за свою уражену гордість. А не повіриш, Геральте, як легко уразити гордість деяких владарів. Мало хто з них спокійно вислуховує такі вирази, як: "Ні", "Не буду" чи "Ніколи". Навіть більше, досить впасти такому монархові в річ чи висловити недоречне зауваження, — і це вже гарантує колесування.
Королева стулила білі вузькі долоні і ледь обперла об них уста, роблячи ефектну паузу. Геральт не впадав у річ і не висловлював недоречних зауважень.
— Монархи, — продовжила Каланте, — поділяють людей на дві категорії. Одним наказують, інших купують. Бо вірять у стару й банальну максиму, що кожного можна купити. Кожного. Це лише питання ціни. Ти з цим згоден? Ах, зайве питання. Адже ти відьми́н, виконуєш свою роботу і береш плату, слово "купити", застосоване до тебе, не звучить зневажливо. Крім того, питання ціни у твоєму випадку є очевидною річчю, зв'язаною із рівнем складности завдання та якістю виконання, майстерністю. Так само і з твоєю славою, Геральте. Лірники на ярмарках співають про подвиги біловолосого відьми́на з Ривії. Якщо хоч половина цих співів правдива, то припущу, що ціна твоїх послуг не може бути низькою. Отож, залучення тебе до таких простих і банальних справ, як придворні інтриги чи вбивства, було б марнотратством. Таке можна зробити дешевшими руками.
— БРАААХ! Даха браха ! — гукнув раптом Кудкудак, викликавши гучні аплодисменти у відповідь на імітацію голосу чергової тварини. Геральт не знав, якої саме, але волів би ніколи з нею не зустрічатися. Дрогодар, з опущеною головою і обличчям, закритим завісою сивого волосся, яке падало на руки й інструмент, тихо брязкав на лютні.
— Ах, Геральте, — промовила Каланте, жестом заборонивши служці доливати до свого кубка. — Я говорю, а ти мовчиш. Адже ми на учті й усі хочемо розважитися. Розваж мене. Мені бракує твоїх влучних зауважень і тонких коментарів. Доречними були б кілька компліментів, виразів захоплення або ж запевнення у вірності. В довільній черговости.
— Що ж, королево, — відповів відьми́н, — я, без сумніву, нецікавий партнер при столі. Вельми я дивуюся, що ти саме мене вшанувала честю зайняти сеє місце. Адже там можна було всадовити когось відповіднішого. Кожного, кого б ти забажала. Достатньо було б наказати комусь чи купити когось. Адже це — лише питання ціни.
— Говори, говори, — Каланте відкинула голову назад, примружила очі, надавши устам виразу приємної усмішки.
— Отож я вшанований і гордий з того, що сиджу обіч королеви Каланте з Цинтри, вроду якої лише її мудрість може перевершити. Такою ж шаною вважаю те, що королева зволила чути про мене і що на підставі почутого не хоче використовувати мене у банальних справах. Минулої зими принц Гробарик, не бувши таким ласкавим, намагався найняти мене для пошуків красуні, котра, знудившись його ординарними залицяннями, втекла з балу, загубивши черевичок. Мені було важко переконати його, що тут більше придався б великий ловчий, аніж відьми́н.
Королева слухала із загадковим усміхом.
— А й інші владики, що поступаються мудрістю тобі, пані Каланте, не вагалися пропонувати мені банальні завдання. Переважно йшлося про банальне умертвління пасерба, вітчима, мачухи, дядька, тітки, складно й перелічити. Вони вірили, що це — лише питання ціни.