Сказавши це, він узяв свічку з вікна й переставив її в глибину кімнати на підлогу й, обернувшись до Ривки, гримнув сердито:
— А ти ж чого тут возилася, стара відьмо?! Щоб за хвилину все було готове! Ну! Ривка кинулась одягати Сару, напнула їй на голову велику чорну хустку і, взявши за руку, вивела слідом за Гершком.
Вони вийшли з сіней і попрямували не до воріт, а в глиб двору.
— Що ж це? Куди ми йдемо? — спитала Сара, зупиняючись.
— Цс!.. — просичав Гершко і, взявши Сару міцно за руку, так, що вона відчула, що їй не вирватися, пошепки додав: — До брички, доню.
Ніч була темна, душна... Але Сара відчула, як смертельний холод пробіг по її тілу від плечей до п'ят; ноги в неї затремтіли, і вона так одразу знесиліла, що коли б не Гершко та Ривка, то впала б тут же на землю.
— Куди ж ми їдемо? — насилу вимовила вона.
— У Велику Лисянку, — прошепотів Гершко, — а звідти в Умань... Тільки ми виїдемо з того боку, об'їдемо село полем, щоб стукотом не розбудити цих псів.
У Сари оддягло од серця. О, якби тільки Петро помітив, зрозумів... устиг! В німій і гарячій молитві вона підвела очі до неба... Але небо було темне, мов склепіння льоху, здавалось, воно насунулось усією своєю вагою на землю. Крізь чорне запинало мороку ледве просвічували дві-три зірки.
Тим часом Гершко підвів Сару до запряженої парою добрих коней брички, що стояла в глибині двору, проти пролому в огорожі. Посадивши дочку поруч з Ривкою на задньому сидінні, він виліз на козли.
Незважаючи на темряву, Сара помітила, що батько підняв з землі великий мішок і довгий пояс і підмостив усе це під себе.
Серце її тьохнуло й завмерло в грудях.
Навколо було тихо й темно, як у могилі...
Нараз моторошну тишу ночі прорізав протяжливий, схожий на стогін крик пугача.
Сара здригнулась і тихо скрикнула. У цьому протяжливому крику, що пролунав тричі, вона впізнала Петрів голос.
— Що з тобою, Саро? — підозріло спитав Гершко, швидко обернувшись до дочки.
— Пугач злякав мене, — відповіла, тамуючи подих, Сара.
— Поганий птах... завжди віщує нещастя... — пробурчав Гершко. — Але бог Ав-раама, Ісаака й Іакова, бог вірних синів Ізраїлю хай помилує нас!
Гершко підібрав віжки, коні рвонули й помчали бричку в темряву, що розіслалася над землею...
І Сара не помилилася в своїй надії. Петро зрозумів її знак.
Зважаючи на тривожні обставини, він не поїхав сам у ліс сповістити гайдамацькі ватаги, які там переховувалися, про навислу над селом небезпеку, а послав туди одного з кмітливих парубків; сам же, віддавши потрібні накази Качуру, Лящеві й Довгоносові, подався знову до липи, що росла край левади проти Гершкової корчми. Качур, Довгонос, Лящ, а з ними й Пріся кинулися сповіщати всіх мешканців села про небезпеку й веліли всім складати своє майно та бути на всякий випадок напоготові. Скінчивши ці справи, вони повернулись до Петра. Густе листя на дереві добре ховало парубка й робило цей пункт надзвичайно зручним для спостереження.
На короткій раді було вирішено, що вони учотирьох по черзі вартуватимуть на цьому пункті, решта ж троє засядуть тим часом у кущах на березі річки з осідланими кіньми, зброєю і всяким запасом.
Так і зробили. Увечері черга вартувати припала Лящеві. Зручно примостившись на дереві, він почав спостерігати за корчмою. Настала ніч, темна й душна; кругом панувала тиша; низьке чорне небо, здавалося, поглинало найменші звуки, що народжувались на землі. Вже кілька разів зрадливий сон підступав до Ляща, але він відганяв його. Корчма поринула в густий морок і ледве бовваніла за плотом; та ось нараз в одному з її вікон, десь далеко в глибині, мигнув кволий відблиск світла. Лящ увесь стрепенувся, насторожився й, просунувши голову крізь листя, витяг уперед шию. Через кілька хвилин світло з'явилося в Сариній кімнаті й на вікні її повисло біле простирадло, осяяне з того боку вогнем.
"Біда! — промайнуло в думці Лящеві. — Сара знак подає, виходить, Гершко зважився скористатися темрявою ночі й податися сьогодні ж у дорогу. Е, треба сповістити швидше!"
Лящ клубком скотився з дерева й кинувся в кущі, де сховалися Петро, Качур і Довгонос.
— Виїжджає, панове! — задихавшись, прошепотів Лящ, підбігаючи до товаришів, які дрімали в кущах.
— Хто виїжджає? — скрикнув Петро.
— Га! Що там таке? — підхопили Довгонос і Качур, підводячись з землі.
— Гершко виїжджає з корчми.
— Що-о?
— Не тямите хіба: Гершко виїжджає.
— Не може бути! — скрикнув Качур. — Сьогодні ж сама Сара сказала нам, що все гаразд!
— Одурив і її, а тепер, кажу вам, їде: Сара знак подає.
— Ходім! — рішуче промовив Петро й кинувся вперед, за ним подалися й інші.
За кілька хвилин вони стояли вже коло липи. У корчмі було зовсім темно, в жодному вікні не світилося.
— Що ж це? — здивовано промовив Качур. — Скрізь темно?
— А світилося, от їй-богу, як вас бачу, так бачив сам, що світилося, — побожився Лящ.
— Загасив, мабуть, Гершко, догадався, — прошепотів Петро. — Я дам їй знак — і гайда через степ!
Петро гукнув тричі пугачем і прислухався.
— Що це? — прошепотів він. — Крикнув хтось?
— Ні, то причулося тобі, — відповів йому Лящ. — Кругом тихо. Не гаймо ж часу, а то як випустимо Гершка з рук, тоді вже не піймаємо.
Усі четверо кинулися бігом назад до схованих серед кущів коней, і за хвилину вже мчали щодуху степом до призначеного місця — до греблі на Росі.
Обмотані ганчірками копита коней м'яко тупотіли по високій траві, що вкривала безлюдний степ. Мовчки мчали чотири вершники, тільки киреї їхні, що маяли, немов чорні крила, із свистом розтинали повітря. Ніхто не вимовив і слова; здавалося, якісь чорні духи безшумно летіли крізь безпросвітну темряву, навислу над степом.
Хвилин через двадцять товариші звернули вбік і виїхали на дорогу.
Минуло не більше чверті години такого шаленого чвалу, коли Петро різко осадив свого коня.
— Тут, — прошепотів він, важко переводячи подих. Усі зупинилися й злізли з коней.
— Ну, Качуре, одведи коней подалі та поприв'язуй їх, а ми тут улаштуємось, — пошепки промовив Лящ.
Качур узяв за повіддя коней і одвів їх набік, а Петро з товаришами засіли в яру, що тягся ліворуч від дороги, саме там, де росла стара верба. Через кілька хвилин до них прилучився й Качур. Усі обдивилися ще раз свої довгі ножі, засунуті за халяви чобіт, і знову причаїлися.