— Зрада! — глухо мовила панна й, знесилена, майже впала на стілець. Щось важке, металеве грюкнуло об підлогу й покотилося до балюстради балкона.
— Що з нами буде? — у розпачі прошепотів губернатор.
— Те, що судилося там! — урочисто відповіла Вероніка, показуючи рукою на небо. За мить вона рвучко схопилася з місця й підбігла до занімілого в розпачі батька.
— Коханий, любий мій батьку! — промовила панна, обвиваючи шию блідого й тремтячого губернатора своїми ніжними руками й припадаючи до його грудей. — Відваги, ради бога, відваги! Настав вирішальний час, і від твоєї твердості та стійкості залежить доля міста й тисяч людей, яких віддав під твою опіку і дідич-князь, і бог... Матері, діти, старі нині простягають до тебе руки... Чуєш, які ридання лунають на майдані?.. Поспішаймо ж туди! Довіримо своїх кревних захисту панни небесної! Я певна, батьку, що ти виконаєш свій обов'язок!
Мова доньки підбадьорила губернатора, і він, схопивши за руку свою любу Вероніку, вигукнув з піднесенням:
— Так, я виконаю свій обов'язок, моє кохане дитя, і ти мене в цьому підтримаєш!
Спершу звістка про Гонтину зраду викликала серед мешканців Умані такий розпач, що всі немов очманіли від жаху: чоловіки скам'яніли, а жінки ридали, металися по майдану, били себе в груди й рвали коси; матері шукали своїх дітей і топтали під ноги чужих... Стогін, крики, зойки зливалися в якесь страхітливе виття, й воно неслося далеко за місто, аж до гайдамацьких полчищ.
Якби вчасно не наспіли Младанович і Шафранський, то заціпеніла від жаху сторожа не зачинила б навіть брами, і Гонта з Залізняком увійшли б у неприступну фортецю без жодного пострілу.
Але Шафранський своїми палкими, завзятими словами знову вдихнув одвагу в сторопілих попервах Маккавеїв і навіть зумів заспокоїти жінок та змусити багатьох із них припинити марні плачі й приєднатися до захисників фортеці.
Після об'єднання повстанці, кількість яких уже дійшла до сорока тисяч піших і кінних бійців, на короткій раді вирішили негайно штурмувати Умань;
Гонта доводив, що жодного справжнього захисника у фортеці не зосталося: всі міщани й городяни розбіглися, а вельможна шляхта і євреї не зможуть чинити стійкого опору...
— Зараз вони всі там почманіли, й коли їм не дати отямитись, а вдарити, не гаючи часу, з усіх боків, то ще до вечора місто буде в наших руках! — закінчив сотник.
— Хай буде по-твоєму, — згодився Залізняк. — Хоча мої молодці воліють битися в чистому полі, та для Умані спробуємо!
Шафранський, поставивши на валах стрільців з мушкетами й пищалями, хотів був податися через браму до нових шанців, які сполучали місто з озером, але його зупинили вигуки вістових із веж:
— Ворог спішився й оточує фортецю!
Комендант розгадав намір гайдамаків і звелів бити на сполох, щоб і табір попередити про небезпеку, а сам тим часом наказав негайно копати підземний хід, котрий би з'єднав місто з табором.
Не встигли гайдамаки розділитися на чотири загони й наблизитися на певну відстань до мурів фортеці, щоб зручніше було кинутися на приступ і нестримними хвилями знести всі перепони, як з губернаторської фортеці гримнули важкі гармати; клуби густого диму відразу оповили вежі й білою пеленою почали опускатися над містом; із свистом і шипінням розсікаючи повітря, полетіли на гайдамацькі полчища чавунні ядра й пронизали їх, поваливши на землю десятки людей. Стрункі лави здригнулися, змішались і подалися назад, відразу перетворившись із правильних прямокутників у безформні й безладні юрби; але отамани кинулися відновлювати лад у своїх частинах, запалюючи й підбадьорюючи бійців; та ледве вишикувалися лави, як знову гримнули гармати й знову змішали людей у безладні юрби... Тоді до відступаючих загонів підлетіли головні ватажки й скомандували: "Вперед! Бігом!"
Усі кинулися вперед і перехопилися через смугу вогню з верхніх батарей; та комендант передбачив це й заздалегідь наказав набити гармати нижнього валу картеччю; коли розпалені боєм повстанці добігли до ліній, які обстрілювалися нижніми батареями, Шафранський скомандував: "Вогонь!"
Земля здригнулася, в амбразурах спалахнули блискавки й з оглушливим громом понесли назустріч сміливцям вихор картечі... Залунали крики й стогін, лави змішалися, сотні трупів перегородили дорогу... Гайдамаки похитнулися... але це була тільки мить... Залізняк, Гонта і Найда, зіскочивши з коней, кинулися вперед... Залунали вигуки: "На вали! Там гармати не страшні! Коли й рубай собак!" — і збуджена маса нестримно, мов ураган, ринула на приступ, не давши обложеним часу знову набити гармати; сп'янілі від дикого шаленства, не бачачи нічого перед собою, видерлися повстанці на перший вал, укріплений низьким частоколом, і остовпіли: за валом ішов глибокий та широкий рів, оперізуючи довкола головний, крутий і високий вал; на його гребені стримів у два ряди височезний, з дубових колод частокіл з брустверами, бійницями, вежами й вузькими просвітами для рушничної стрільби; саме за тим частоколом тісними лавами розмістилася нова міліція з Маккавеїв...
Шафранський, Младанович, шляхта, що збіглася в Умань, і навіть дочка губернатора Вероніка — усі були на валах і підбадьорювали своєю безстрашністю цих вояк, котрі ще ніколи не були в бою. А втім, розпач і смерть, що стояла перед очима в обложених, навіть боязким надали шаленої відваги: адже ніхто не чекав од ворога ні жалощів, ні пощади!
Коли гайдамаки видерлися на малий вал і почали ламати частокіл, нові Мак-кавеї зустріли їх таким нищівним огнем з рушниць, мушкетів та пищалей, що навіть сам Шафранський здивувався; і хоч їхні постріли й не були такими влучними, як у досвідчених стрільців, зате вони гриміли часто й безупинно: одному євреєві допомагали ще п'ятеро чи шестеро, набиваючи й міняючи рушниці... Пороховий дим немовби одурманював їх, збуджуючи гарячкову енергію.
Повстанці були вражені цим пекельним тріскотінням, що виривало з їхніх лав десятки товаришів; покладаючись на Ґонтині слова, вони зовсім не чекали опору, сподіваючись, що у фортеці, крім євреїв і гладкого панства, нікого немає, а тут раптом — справжнє пекло!.. Гайдамаки не запасли ні драбин, ні кілля, ні мотуззя... як же під таким градом куль спускатися в рів, не маючи можливості видертися звідти на високий земляний вал з навислим вгорі бруствером?