— Ви й у минулий раз, перед Ескобаром, затисли мене в кут цим аргументом — "що буде, якщо". Він був помилковим тоді — хоча мені знадобився якийсь час, щоб зрозуміти це. І зараз це теж неправда.
— Не неправда, — заперечив імператор. — Як тоді, так і зараз. Я зобов'язаний так думати.
Форкосиган трохи відступив:
— Так, я розумію, що зобов'язані. — Він напружено вдивлявся в чоловіка, який лежить на розкішному ліжку. — Але чому саме я? У Фортали більше політичного досвіду. У принцеси більше прав. Квінтілліан вчепливіший в питаннях, що стосуються внутрішніх справ. У вас є навіть талановитіші військові стратеги. Форлакіал. Або Канзіан.
— Але третього ти вже не назвеш, — пробурмотав імператор.
— Ну... можливо. Але ви повинні зрозуміти мене. Я не настільки незамінний, як ви, по якійсь незрозумілій причині, вважаєте.
— Саме навпаки. З мого погляду, ти володієш двома унікальними перевагами. Я не втрачав їх з поля зору з того дня, як ми вбили старовину Юрія. Я завжди пам'ятав, що не буду жити вічно... надто багато отрути зібралося в моїх хромосомах. Вона накопичувалася в мені, поки я воював з цетагандійцями під проводом твого батька, не піклуючись про чистоту методів, не сподіваючись дожити до старості. — Імператор знову посміхнувся і перевів погляд на Корделію, яка уважно і невпевнено стежила за їхньою бесідою. — З п'яти людей, що мають по крові і закону більше прав на барраярську імперію, ніж я, ти очолюєш список. Ха! — додав він. — Я не помилявся. Так і знав, що ти не сказав їй. Нечесно, Ейрел.
Зблідла Корделія звернула широко розкриті сірі очі на Форкосигана. Той роздратовано похитав головою:
— Неправда. Спадкування по материнській лінії.
— Суперечка, яку ми не станемо продовжувати тут. Але якщо хто-небудь здумає скинути принца Ґреґора на підставі законів про спадкування, то йому доведеться спершу або ліквідувати тебе, або запропонувати тобі імперію. Ми всі знаємо, як важко тебе убити. І ти — єдина людина, єдина в цьому списку, яка, я знаю абсолютно достовірно, не рветься до трону. І свідченням тому — розвіяний вітром порох Юрія Форбарри. Інші можуть думати, що ти просто кокетуєш. Але я ж знаю.
— Дякую вам за це, сер, — відповів Форкосиган з похмурим виглядом.
— Як додаткову причину можу тобі нагадати, що в ролі регента тобі найлегше запобігти такому повороту подій. Ґреґор — твоє рятувальне коло, мій хлопчику. Ґреґор — це все, що стоїть між тобою і ризиком стати мішенню. Твоя єдина надія на рай.
Граф Фортала повернувся до Корделії.
— Леді Форкосиган, може й ви приєднаєте до нас свій голос? Здається, ви дуже добре його розумієте. Скажіть йому, що ця робота саме для нього.
— Коли ми прийшли сюди, — повільно промовила Корделія, — з цією мрячною обіцянкою посади, я припускала, що стану умовляти його погодитися. Йому потрібна велика робота. Він створений для неї. Повинна зізнатися, що такої пропозиції я не чекала. — Вона вп'ялася на вишите покривало, не в змозі відірвати очей від вигадливого строкатого візерунка. — Але я завжди вважала, що... випробування — це дар. А великі випробування — великий дар. Не витримати випробування — це нещастя. Але відмовитися від нього — отже відмовитися від дару. А це гірше, непоправніше, ніж нещастя. Ви розумієте, про що я?
— Ні, — сказав Фортала.
— Так, — сказав Форкосиган.
— Мені завжди здавалося, що віруючі значно безжальніші атеїстів, — зауважив Езар Форбарра.
— Якщо ти дійсно вважаєш це неправильним, — продовжувала Корделія, звертаючись до Форкосигана, — це одне. Може, в цьому і полягає твоє випробування. Але якщо вся справа тільки в остраху поразки... Ти не маєш права відкинути такий дар.
— Це непосильна ноша.
— Іноді таке трапляється.
Він мовчки відвів її вбік, до високих вікон.
— Корделія... ти навіть не уявляєш, що це буде за життя. Ти думаєш, наші державні діячі оточують себе охороною задля престижу? Якщо в них і буває хоч хвилина спокою, то вона купується ціною пильності двадцяти чоловік. Будь-якого сепаратного миру не існує. Три покоління імператорів витратили себе без залишку, намагаючись розплутати вузол насильства в нашій політиці, але дотепер кінця цьому не видно. І я не стану тішити себе марнолюбною думкою, що зможу досягти успіху там, де він зазнав невдачі. — Форкосиган вказав поглядом на величезне ліжко.
Корделія похитала головою.
— Невдача не лякає мене так, як раніше. Але я хотіла б процитувати тобі одне висловлювання. "Відхід, що не має інших мотивів, крім власного спокою, — це остаточна поразка, без єдиного зернятка майбутньої перемоги". По-моєму, людина, що сказала це, знала, що говорить.
Форкосиган повернувся до вікна, невидюще дивлячись вдалину.
— Справа навіть не в бажанні спокою. Зараз я кажу про страх. Про найелементарніший, некрасивий жах. — Він сумно посміхнувся їй. — Знаєш, колись вважав себе хоробрим. Потім зустрів тебе і знову відкрив для себе страх. Я вже забув, що значить жити майбутнім.
— Так, я теж.
— Я не зобов'язаний приймати цю пропозицію. Я можу відмовитися.
— Можеш?
Їх очі зустрілися.
— Це не те життя, яке ти чекала, залишаючи Колонію Бета.
— Я приїхала не за якимсь життям. Я приїхала до тебе. Ти хочеш цього?
Він надтріснуто розсміявся.
— Господи, що за питання. Такий шанс випадає раз в житті. Так. Я хочу цього. Але це отрута, Корделія. Влада — страшний наркотик. Подивися, що вона зробила з ним. Він же ж теж колись був нормальною і щасливою людиною. Напевно, кожну іншу пропозицію я міг би відкинути навіть не моргнувши оком.
Фортала демонстративно обперся на свій ціпок і голосно вимовив:
— Наважуйся ж, Ейрел. В мене вже ноги болять. Нащо ця недоречна делікатність? Кожен з моїх знайомих вчинив би вбивство задля цієї посади. А тобі пропонують її без всяких умов.
Тільки Корделія й імператор знали, чого Форкосиган коротко розсміявся. Потім він зітхнув, подивився на свого пана і кивнув.
— Ну що ж, старий. Я знав, що ти знайдеш спосіб правити з могили.
— Так. Моя примара буде переслідувати тебе постійно.
Зависла коротка пауза — імператор звикав до своєї перемоги.
— Тобі потрібно негайно зайнятися формуванням власного штату. Капітана Негрі я залишу принцесі і моєму онуку, для їх служби безпеки. Але, можливо, ти захочеш взяти собі командора Ілліана.