Довкола нього біля комп'ютерного інтерфейсу купчилися Ілліан, капітан і комодор — очевидно, вони проводили якусь нараду. Форкосиган привітав її обережним кивком, на який вона відповіла таким же способом. "Цікаво, в мене такі ж голодні очі, як і в нього? — подумала вона. — Ці витончені манери, якими ми прикриваємося від юрби, зовсім марні, якщо ми не навчимося ховати свої очі".
— Вона на столі секретаря, Кор... капітан Нейсміт, — він вказав на нього рукою. — Подивіться, чи все добре. — І він знову повернувся до своїх офіцерів.
Це була проста сталева табличка барраярського військового зразка; надписи і дати були в повному порядку. Вона провела по металу рукою — видно, що ця річ зроблена добротно, на віки. Форкосиган закінчив розмову і підійшов до неї.
— Все як має бути?
— О так. — Вона обдарувала його вдячною посмішкою. — Ви зможете відшукати могилу?
— Так, ваш табір все ще помітний з повітря, хоча наступний дощовий сезон остаточно зітре його сліди...
Через двері долинув голос охоронця, який перекрив фоновий шум:
— Це ви так кажете. Як я знаю — може, це бомби. Не можна втягати це сюди.
Другий голос відгукнувся:
— Він повинен особисто розписатися про отримання. В мене такий наказ. І нема чого виступати — можна подумати, що це ви нас перемогли.
Другий зі співрозмовників, людина в темно-червоній ескобарській формі медтехніка, ввійшов у двері задом, ведучи за собою на шнурі антигравітаційну платформу, схожу на чудернацький аеростат. На ній розмістилися ємності досить значних розмірів — біля півметра в висоту, — укомплектовані різноманітними датчиками і відвідними трубками. Корделія відразу зрозуміла, що це таке, і зіщулилася, відчувши приступ млості. Форкосиган виглядав здивованим.
Технік озирнув приміщення.
— У мене на них накладна, яка потребує особистого підпису адмірала Форкосигана. Він тут?
Форкосиган виступив вперед.
— Я Форкосиган. Що це таке, м-м...
— Медтехнік, — пошепки підказала Корделія.
— ...медтехнік? — плавно закінчив Форкосиган, хоча, судячи з його роздратованого погляду, це була не зовсім та підказка, якої він чекав.
Ескобарець кисло посміхнувся:
— Ми повертаємо їх відправникам.
Форкосиган обійшов навколо платформи. — Так, але що це за штуки?
— Всі ваші виродки, — відповів медтехнік.
Корделія, бачачи щире здивування Форкосигана, пояснила:
— Це маткові реплікатори, е-е... адмірал. Переносні, працюють від власного джерела живлення... хоча їм же ж потрібне обслуговування?
— Щотижня, — зловтішно підтвердив медтехнік. Він витяг дискету. — А от інструкції до них.
Форкосиган явно був нажаханий.
— Але якого чорта мені з ними робити?
— Думали, що змусите наших жінок відповідати на це питання, так? — в'їдливо відповів медтехнік. — Особисто я пропоную повісити їх на шию їхнім татусям. На кожному зазначений батьківський генетичний код, тому буде неважко визначити, чиї вони. Розпишіться тут.
Форкосиган взяв пластинку з накладної і прочитав її двічі. Він знову обійшов навколо платформи, перераховуючи ємності з вкрай стривоженим виглядом. Завершивши коло, він зупинився поруч з Корделією і пробурмотів:
— Я й не думав, що вони можуть проробляти таке!
— У нас їх використовують досить часто.
— Певно, вони неймовірно складні.
— І дорогі. Я здивована... Напевно, ескобарці вирішили обійтися без юридичних розглядів — чи мають вони право забрати дітей разом з матерями. До речі, одна або дві з них заперечували проти аборту. Це покладає на тебе кревну відповідальність. — Здавалося, її слова встромилися в нього немов кулі, і Корделія пошкодувала, що не висловилась як-небудь інакше.
— Вони там всі живі?
— Звичайно. Бачиш от ці зелені вогники? Там і плацента, і все інше. Вони плавають в своїй зародковій оболонці, зовсім як вдома.
— І ворушаться?
— Напевно.
Він потер обличчя, зацьковано дивлячись на реплікатори.
— Сімнадцять. Боже, Корделія, що ж мені з ними робити? Хірург, звичайно, міг би... але... — Він повернувся до свого секретаря. — Швидко викликати сюди головного хірурга.
Він знову повернувся до Корделії і тихо запитав:
— Як довго ці штуки можуть працювати?
— Якщо необхідно — всі дев'ять місяців.
— Можу я отримати розписку, адмірал? — голосно сказав медтехнік. — Мене чекають інші справи. — Він з цікавістю покосився на Корделію в її жовтогарячій піжамі.
Форкосиган, як і раніше загіпнотизований платформою з ємностями, неуважно надряпав своє ім'я внизу документа, поставив відбиток великого пальця і повернув накладну назад. Піддавшись нездоровій цікавості, Корделія теж обійшла платформу навкруги, досліджуючи покази датчиків.
— Схоже, наймолодшому з них сім тижнів. А старшому вже чотири з лишком місяця. Певно був зачатий на самому початку війни.
— Але що ж мені з ними робити? — пробурмотів він знову. Вона ще не бачила його таким розгубленим.
— А що ви звичайно робите з позашлюбними дітьми солдатів? Напевно подібні випадки бували і раніше, хоч і при дещо інших обставинах.
— У нас звичайно рятуються від виродків за допомогою аборту. Але в даному випадку це вже зроблено... можна так сказати. Стільки занепокоєння... Вони очікують, що ми будемо підтримувати їхнє життя? Плаваючі зародки... діти в банках...
— Ну, не знаю. — Корделія задумливо зітхнула. — Подумати тільки, до чого категорично всі відкинули цих маленьких чоловічків! Але ж якби не милість божа й не втручання сержанта Ботарі, один з цих хлопців міг би бути моїм і Форрат'єра. Або, якщо вже про це говорити, моїм і Ботарі.
Форкосиган просто-таки позеленів при думці про це. Понизивши голос майже до шепоту, він заблагав:
— Але що я... що б ти хотіла, щоб я з ними зробив?
— Ти просиш мене дати вказівки?
— Я ніколи... Корделія, ну будь ласка... яке гідне...
Так, напевно, це дійсний шок: раптом виявити, що ти завагітнів, причому сімнадцять разів одночасно... і це у його-то віці. Вона придушила спалах чорного гумору — адже він явно перебував в розгубленості — і зглянулася:
— Напевно, ти повинен взяти їх під свою опіку. Я уявлення не маю, що потягне за собою це рішення, але... ти ж розписався за них.
Він зітхнув.
— Так. В якомусь смислі, я дав слово, — Відчувши себе в звичній колії, він швидко повернув собі душевну рівновагу. — Фактично, дав слово Форкосигана. Добре. Ціль визначена, план атаки продуманий — можемо починати діяти.