— Війна, — міркувала вголос глибоко схвильована Корделія. — Ви розумієте, що якщо ваш флот... якщо Барраяр збирається почати війну з Ескобаром, вдома знадобляться навігатори. Навіть якщо Колонія Бета не візьме особистої участі у воєнних діях, ми напевно будемо постачати ескобарцям зброю, припаси, надавати технічну допомогу...
Форкосиган хотів було щось сказати, але обірвав себе.
— Ймовірно, так і буде, — сумно вимовив він. — А ми спробуємо заблокувати вас.
Впало важке мовчання — вона могла розчути, як стукає в скронях кров. Через стіни як і раніше долинали слабкі шуми і вібрації корабля, у коридорі переминався з ноги на ногу Ботарі, хтось пройшов повз її каюту...
Вона похитала головою. — Мені потрібно обміркувати це. Все не так просто, як здавалося спочатку.
— Так, зовсім непросто. — Він повернув руку долонею вгору в знак завершення розмови, і неспритно піднявся: рана на нозі все ще турбувала його. — Це все, що я хотів сказати. А ви можете не говорити мені будь-чого.
Корделія вдячно кивнула, а він пішов, прихопивши Ботарі і щільно прикривши за собою двері. Охоплена розпачем і глибокою розгубленістю, вона важко зітхнула, відкинулася на подушку і лежала так, вп'явшись у стелю, поки старшина Нілеза не приніс вечерю.
Лоїс Макмастер Буджолд, "Осколки честі"
РОЗДІЛ 6
(всього 15 розділів)
Увесь наступний ранок (за корабельним часом) Корделія тихенько відсиджувалася у своїй каюті і читала. Їй треба було якийсь час побути на самоті, не зустрічаючись з Форкосиганом, щоб обдумати вчорашню розмову. Вона була збита з пантелику — немов всі її галактичні карти переплуталися, не залишивши шансу відшукати дорогу додому. Але принаймні вона знала, що заблукала. Краще довгий і тернистий шлях до істини, аніж життя в омані. Їй зараз розпачливо бракувало неспростовних фактів, на які можна було б обпертися, але всі вони були за межами досяжності.
Корабельна бібліотека мала у своєму фонді велику колекцію матеріалів по Барраяру. Джентльмен на ім'я Абелль створив неосяжну наукову працю по загальній історії, переповнену іменами, датами і детальними описами забутих боїв, всі учасники яких давно перетворилися в порох. Набагато захоплюючішим виявився твір вченого мужа на ім'я Акзіф, присвячений неоднозначній фігурі імператора Дорки Форбарри Справедливого, чиє правління припало на кінець Періоду Ізоляції і який, за розрахунками Корделії, доводився Форкосигану прадідом. З головою занурившись у вир заплутаних інтриг і строкатий калейдоскоп діячів тієї епохи, вона навіть не підняла очей, коли в двері постукали, і лише буркнула:
— Увійдіть.
Пара солдатів у сіро-зеленому наземному камуфляжі ввалилися в каюту, поспішно грюкнувши за собою дверима. "Що за жалюгідна парочка, — подумала вона в перший момент. — Нарешті-то серед барраярських солдатів найшовся хоч один, що поступається зростом Форкосигану". Вона впізнала їх лише після того, як з коридору долинуло виття сирени. "Схоже, що авторів на букву "Б" я вже не прочитаю..."
— Капітан! — скрикнув лейтенант Ст'юбен. — З вами все гаразд?
Побачивши його фізіономію вона відчула, як на її плечі знову опустилася вся нищівна вага колишньої відповідальності. Він пожертвував своєю каштановою шевелюрою до плечей заради імітації барраярського військового їжачка, і тепер його зачіска нагадувала обскубану галявину; без звичних пишних кучерів його голова здавалася маленькою, голою і дуже дивною. Лейтенант, який стояв поруч з ним, Лей — невисокий, вузькоплечий і, як властиво вченим, трохи сутулий — ще менше був схожий на солдата. Барраярська форма була для нього безнадійно велика, і він спробував вийти з становища, підкрутивши рукави і штани, але одна колоша уже встигла розгорнутися і зачепилася за каблук черевика.
Корделія відкрила рот, намагаючись щось сказати, потім знову закрила.
— Чому ви тут, а не на шляху додому? Я віддала вам наказ, лейтенант! — нарешті віднайшовши здатність говорити, гаркнула вона.
Ст'юбен, який очікував теплішої зустрічі, на мить сторопів.
— Ми влаштували голосування, — просто сказав він, немов цим все пояснювалося.
Корделія безпомічно похитала головою. — Голосування. Зрозуміло. — Вона закрила обличчя руками, і в неї вирвався чи смішок, чи ридання. — Навіщо? — запитала вона, не відриваючи долонь від обличчя.
— Ми розпізнали барраярський корабель як "Генерал Форкрафт", перевірили його через базу даних і довідалися, хто ним командує. Ми просто не могли залишити вас в лапах М'ясника Комарру. Рішення було одностайним.
Вона на мить відволіклась:
— Як, чорт забери, вам вдалося домогтися одностайного рішення від... ні, залишимо це, — обірвала вона Ст'юбена, який самовдоволено посміхнувся і зібрався вже розповідати. "Хоч головою об стіну бийся... Ні. Зараз мені потрібна інформація. І йому, до речі, теж".
— Ви хоч розумієте, — взялася роз'ясняти вона їм неначе малим дітям, — що барраярці планують провести через цю систему свій флот, щоб зненацька напасти на Ескобар? Якби ви дісталися додому і повідомили про існування цієї планети, їх бліцкриг був би зірваний. Тепер через вас все пішло шкереберть. Де зараз "Рене Магрітт", і як ви тут виявилися?
— Як ви все це дізналися? — здивувався лейтенант Ст'юбен.
— Час, час, — нетерпляче нагадав йому лейтенант Лей, постукавши по наручному хронометру.
Ст'юбен заговорив швидше:
— Я розповім вам на шляху до катера. Ви знаєте, де Дюбауер? Ми не знайшли його на гауптвахті.
— Який ще катер? Ні... давайте по черзі. Я хочу зрозуміти, що тут діється, перш ніж ми зробимо хоч крок в коридор. Наскільки я розумію, барраярці знають, що ви на борту? — В коридорі як і раніше завивала сирена, і Корделія аж стислася, очікуючи, що в двері от-от ввірвуться солдати.
— Ні, не знають. У цьому вся чарівність, — гордо заявив Ст'юбен. — Нам неймовірно пощастило. Коли ми втікали, вони переслідували нас два дні. Я не набирав повну швидкість — тільки таку, щоб витримати дистанцію, тому і вів їх за собою. Я подумав, може нам ще вдасться повернути і як-небудь підібрати вас. А потім вони раптом зупинилися, розвернулися і полетіли назад. Ми почекали, поки вони відійдуть на достатню відстань, а потім самі повернули слідом. Ми сподівалися, що ви все ще ховаєтеся в лісі.