Він уп'явся на неї.
— Саме це я і збирався сказати. Він вистрілив їй у живіт акустичною гранатою. Я потім дуже довго будь-чого не чув. Немов всі звуки перейшли за поріг чутливості. Залишився лише суцільний шум, ще безглуздіший, ніж тиша.
— Так... — "Як дивно, він цілком точно знає, що я почувала тоді. Хоча він пояснив це краще, ніж я..."
— Здається, саме тоді я твердо вирішив стати солдатом. Я маю на увазі справжню військову службу — не паради і блиск уніформи, а чітку організацію, перевагу в нападі, швидкість і раптовість — словом, владу. Бути підготованішше, сильніше, моторніше, небезпечніше і зліше кожного з тих мерзотників, які ввірвалися тоді в ті двері. Мій перший бойовий досвід. Не занадто вдалий.
Тепер його трясло. Хоча, задля справедливості треба відзначити, що і її саму пройняло тремтіння. Вони продовжили шлях, і вона вирішила змінити тему розмови.
— Я ще не була в бою. На що це схоже?
Він задумливо помовчав. "Знову оцінює, вивчає мене", — подумала Корделія. Він почав впрівати — дяка небесам, жар на час відступає.
— На відстані, в космосі, виникає ілюзія чистої і славної битви. Майже абстракція. З таким же успіхом це може бути комп'ютерна модель бою або гра. Реальність проривається крізь ілюзію лише тоді, коли твій корабель підбитий. — Він вдивився в пустище, яке стелилося попереду, немов вибираючи шлях — хоча ґрунт тут був рівний. — Вбивство... з вбивством все інакше. У той день на Комаррі, коли я вбив свого політофіцера... я був ще більше розлютований, ніж... ніж у той, інший раз. Але поблизу, коли почуваєш, як під твоїми руками щезає чиєсь життя, бачиш це порожнє безжиттєве тіло, в обличчі своєї жертви ти бачиш свою власну смерть. Але все-таки він віддав мою честь.
— Я не впевнена, що розумію вас.
— Так. Схоже, гнів робить вас сильніше, а не слабше, як мене. Хотів би я знати, як вам це вдається.
От ще один з цих його дивних компліментів. Як на них реагувати?
Вона замовкла й втупилася в свої черевики, потім спрямувала погляд на гори, які здіймалися попереду, на небо — куди завгодно, тільки б не на його непроникне обличчя. Тому вона перша помітила в небі реактивний слід, освітлений променями сонця, що хилиться до заходу.
— Агов, там катер! Може це вас розшукують?
— Напевно. Давайте-но приховаємося під цим великим кущем і поспостерігаємо за ним, — розпорядився Форкосиган.
— Хіба ви не хочете спробувати привернути їхню увагу?
— Не хочу. — У відповідь на її запитальний погляд він повернув руку долонею нагору. — І мої кращі друзі, і найсмертельніші вороги носять ту саму форму. Я волів би повідомити про мою присутність лише деяким людям.
Вони могли чути затихаюче ревіння двигунів — катер мчався на захід, сховавшись за горою, яка поросла темно-зеленим лісом.
— Схоже, вони полетіли до складу, — прокоментував Форкосиган. — Це ускладнює справу. — Він стис губи. — Цікаво, навіщо вони повернулися? Можливо Готтіан знайшов мій пакет із секретними наказами?
— Дійсно, йому ж повинні дістатися всі ваші папери.
— Так, але я зазвичай ховаю свої документи: не хочу інформувати всіх про свої справи з Радою Міністрів. Сумніваюся, щоб Корабик Готтіан міг відшукати те, що вислизнуло від Раднова. Раднов — розумний шпигун.
— Раднов — високий широкоплечий тип з вузьким, наче лезо сокири, обличчям?
— Ні, цей опис більше пасує сержантові Ботарі. Де ви його бачили?
— У лісі над ущелиною. Це він тоді стріляв у Дюбауера.
— О, от як? — очі Форкосигана спалахнули, і він по-вовчи посміхнувся. — Це багато чого пояснює.
— Не для мене, — нагадала Корделія.
— Сержант Ботарі — дуже дивна людина. Мені довелося досить суворо покарати його місяць тому.
— Настільки суворо, що він міг стати учасником змови Раднова?
— Готовий посперечатися, що Раднов так і подумав. Не впевнений, що зможу пояснити вам, що за тип цей Ботарі. Цього будь-хто не розуміє. Він зразковий солдат, у рукопашній йому нема рівних. Мене він на дух не терпить, як висловились би ви, бетанці. Йому подобається мене ненавидіти. Певно, це лестить його самолюбству.
— Міг він вистрілити вам у спину?
— Ніколи. Врізати по фізіономії — будь ласка. Правду кажучи, саме за це він і був покараний того разу. — Форкосиган задумливо потер підборіддя. — Але озброїти його до зубів і залишити в себе за спиною в бою можна не коливаючись.
— Схоже, він просто справжній псих.
— Знаєте, багато людей кажуть те ж саме. Але мені він подобається.
— І ви ще кажете, наче це ми, бетанці, влаштовуємо з життя цирк!
Форкосиган знизав плечима, чимало потішений останньою реплікою.
— Але ж, завжди корисно потренуватися з кимось, хто не боїться зробити тобі боляче. Пережити чергову сутичку з Ботарі на рингу — це значить знову відчути гостроту життя. Хоча я все-таки волію, щоб цей бік наших взаємин обмежувався спортивним залом. Можу собі уявити: Раднов втяг Ботарі в цю змову, навіть не второпавши, які дійсно його переконання... Адже сержант здається саме таким типом, якому можна доручити брудну роботу — їй-богу, готовий посперечатися, що так Раднов і зробив! Молодчина Ботарі.
Корделія подивилася на Дюбауера, який байдужо стояв поруч з нею.
— Боюся, що не можу розділити ваш ентузіазм. Він хотів мене вбити.
— Я і не стверджую, що він гігант думки або стовп моральності. Він — дуже складна особистість із вкрай небагатим діапазоном виявлення почуттів, і в житті йому довелося нелегко. Але на свій протиприродний кшталт він досить гідна людина.
Майже непомітно земля в них під ногами почала підніматись — вони вже наблизилися до підніжжя гори. Зміна була відзначена поступовим наступом рослинності: негустий лісочок підживлювався безліччю маленьких струмочків з прихованих джерел гори. Джерела били на південному схилі, огинаючи підніжжя зеленого піка, висотою кілометра з півтора, який круто здіймався над положистішою основою гори.
Волочачи за собою Дюбауера, який щораз спотикався, Корделія в тисячний раз думкою проклинала вибір зброї барраярців. Коли мічман впав і розбив собі чоло, її гіркота і роздратування вирвалися назовні.
— От якого чорта ви не бажаєте користуватися цивілізованою зброєю? Я б швидше довірила нейробластер шимпанзе, ніж барраярцеві. Вам би тільки стріляти, горлорізи безмозкі. — Прочунявшись, Дюбауер сів, Корделія витерла йому кров брудною хусткою і присіла поруч з ним.