— Кусається, правда? — огризнувся Форкосиган.
У ній почала підніматися хвиля нестримного сміху, але вона була врятована від втрати самоконтролю, коли помітила щось, що миттєво змусило її посерйознішати.
— Агов, ця подряпина погано виглядає. Як вам здається?
Слід від дзьоба трупоїда, який залишився з тієї ночі, коли вони ховали Роузмонта, розпух і посинів, від нього до самого коліна тяглися червоні смуги.
— Дурниця, — відрубав Форкосиган, натягаючи очищені від паразитів штани.
— Виглядає зовсім не як дурниця. Дайте мені подивитися.
— Ви все одно тут будь-чого не зможете зробити, — запротестував він, але погодився на коротке обстеження.
— Задоволені? — саркастично поцікавився він, натягаючи штани.
— Шкода, що ваші мікробіологи не змогли створити кращу мазь, — Корделія знизала плечима. — Але ви праві. Зараз ми будь-чого не можемо зробити.
Вони потюпали далі. Тепер Корделія спостерігала за ним набагато уважніше.
Час від часу він починав накульгувати, намагаючись зменшити навантаження на хвору ногу, але потім помічав її погляд, і переходив на рішучий марш. Але до кінця дня від відкинув удавання і уже відверто кульгав. Незважаючи на це він продовжував вести їх уперед — і коли сонце вже схилилося до заходу, і коли зачервоніла вечірня зоря, і коли опустилися нічні сутінки, — поки нарешті порита кратерами гора, яка служила їм орієнтиром, постала перед ними чорною тінню. Лише тоді, спотикаючись в темряві, він оголосив привал на ніч. Корделія була дуже рада, оскільки Дюбауер уже зовсім вибився із сил, важко спирався на неї і все пробував залягти. Вони влаштувалися на нічліг там, де зупинилися, безпосередньо на червоній піщаній землі. Форкосиган надломив люмінофор і став на свою звичайну вахту. А Корделія лежала на землі і споглядала недосяжні зірки, які звершували свій шлях у небесній височині.
Форкосиган попросив розбудити його до світанку, але вона дала йому відіспатися. Їй не подобався його вигляд: блідість змінювалася пропасним рум'янцем, а подих став частим і нерівним.
— Може, вам краще взяти ваше знеболююче? — запитала вона його, коли він встав, насилу спираючись на ще більш розпухлу ногу.
— Ще ні. Я прибережу його на кінець шляху. — Замість цього він зрізав собі довгий ціпок, і троє подорожан знову покрокували вперед. Тепер це стало для них щоденним завданням — крокувати з ранку до вечора, поки їхні власні тіні залишаться у них за спиною.
— Довго нам ще йти? — запитала Корделія.
— Приблизно день-півтора, у залежності від того, як підемо. — Він скривився. — Не хвилюйтеся, вам не доведеться тягти мене. Я один із найтренованіших людей у моєму екіпажі. — Він пошкутильгав далі. — З тих, кому за сорок.
— А багато у вашому екіпажі сорокалітніх?
— Четверо.
Корделія фиркнула.
— Все одно, якщо буде потрібно, у мене в аптечці є стимулятор, який навіть мертвого підніме. Але його я теж хочу приберегти на крайній випадок.
— Чекаєте яких-небудь неприємностей?
— Залежить від того, хто прийме мій сигнал. Я знаю, що в Раднова — мого політофіцера — є принаймні двоє агентів серед зв'язківців. — Він стис губи, знову випробовуюче подивившись на неї. — Розумієте, я не думаю, що це загальний заколот. Скоріше, імпровізована спроба вбивства. Раднов і ще кілька офіцерів вирішили нишком позбутися від мене і сховати кінці у воду, зваливши все на вас, бетанців. Якщо я не помиляюсь, то на кораблі всі зараз вважають мене вбитим. Всі, крім одного.
— Кого саме?
— Хотів би і я знати. Того, хто молоснув мене по голові і сховав у папоротях, замість того щоб перерізати мені горлянку і скинути в найближчу ущелину. Схоже, в групі лейтенанта Раднова є мій прихильник. І все-таки — якби цей тип був дійсно вірний мені, йому варто тільки слово сказати Готтіану, моєму першому помічникові, і той миттю вислав би патруль підібрати мене. То ж хто серед мого екіпажу настільки заплутався, що зраджує відразу обидва боки? Або я щось не врахував?
— Може, вони дотепер переслідують мій корабель, — припустила Корделія.
— Де зараз ваш корабель?
Зараз вже можна бути відвертою, вирішила Корделія: тепер це вже не стратегічне, а суто абстрактне питання.
— Напевно, на шляху до Колонії Бета.
— Крім як у випадку, якщо їх спіймали.
— Ні. Коли я з ними розмовляла, вони вже вийшли з зони вашого обстрілу. Може, вони і не озброєні, але швидкість у них така, що вони можуть кола намотувати навколо вашого бойового крейсера, і той все одно їх не дістане.
— Гм, мабуть.
"А він зовсім не здивований, — відзначила Корделія. — Можу посперечатися, що він читав такі доповіді про наші секретні розробки, від яких всю нашу контррозвідку грець побив би".
— І як довго вони будуть його переслідувати?
— Це вирішувати Готтіану. Якщо він вирішить, що надії захопити їх нема, то повернеться на прикордонну станцію. У іншому випадку він прикладе всі зусилля для того, щоб захопити ваш корабель.
— Чому?
Він скоса глянув на неї.
— Я не вповноважений обговорювати це.
— Не розумію, чому б і ні. У найближчому майбутньому мені не заплановано чогось цікавішого від барраярської тюремної камери. Кумедно, як змінюються погляди на життя. Після цього вояжу навіть в'язниця здасться вершиною розкоші.
— Я докладу зусиль, щоб до цього не дійшло, — посміхнувся він.
Його очі тривожили її, та і посмішка теж. Його короткі й в'їдливі випади вона могла відбивати напускною безтурботністю, захищаючись, як фехтувальник рапірою. Але як відбити його доброту? Це ж все одно що воювати з морем: її випади зм'якшуються і втрачають всю свою силу. Вона здригнулася, трохи відхитнувшись. Його посмішка відразу згасла, і обличчя знову зробилося замкнутим і похмурим.
Лоїс МакМастер Буджолд
Осколки честі
Розділ 3
Швидко поснідавши, вони якийсь час йшли мовчки. Форкосиган першим порушив мовчання — схоже, лихоманка порушила його стриманість.
— Поговоріть зі мною. Це відволіче мене від моєї ноги.
— Про що?
— Про що завгодно.
Вона задумалася.
— Як по-вашому, чи є різниця між командуванням звичайним кораблем і військовим?
— Різниця не в кораблі, а в людях, — подумавши, відповів він. — Лідерство — це в першу чергу влада над уявою людей, а в бої це виявляється найяскравіше. Поодинці навіть найвідчайдушніший сміливець — всього лише озброєний псих. Справжня сила — в здатності змусити інших виконувати твою роботу. І це справедливо навіть стосовно флотів Колонії Бета, як ви вважаєте?