На пероні забутої станції дядьки в оранжевих ганчірках під навіс тягнули ящики хліба, чвакотіло руде баговиння жому й розтоптаних бухінців, дим гальмівних колодок пластався, подібний на плавники риби, поїзд пугутьнув і хляпнула підніжка в тамбурі, "пустіте, тьотю, забув пристарати квитка, гад буду", "брись, одійди, бо точно димону по зубах", "не імєїтє права флажком уродувать пальці", "відпусти поручень, цибай на ходу", "нікада не відлипну, я приставучий", "а мені отвічать?", "дайте спокій", "залазь, ти б і на мертву виліз", "ціхо, рюкзак потягни, бо спину розламує, о, жвава цьотка, о, благодарствую, онуків здорових рости", — ще по голосу Богдан упізнав вахлакуватого авантюриста Тралі-Валі, що згодом протемнів по коридорі до крайнього купе, там мона й смальнути в рукав штормівки, кучері густі, мов середньовічний парик, зір калмицький, циганський, сарматський, безпритульно чіпкий, ледь примружений, ніби згідний на чарку, голос облесливий і серйозний водночас, "да, в свойом родє обслуговуєм насіленіє", "беріть ковбаску, чаю попросити, щоб принесла?", "це по-козацьки", "а калганівки наперсток?", "боюсь, розморить на сон, охохо", "та зігрієте кров", "і то правда", "берімо по краплі на кожен зуб", — Богдан встиг згадати, що і в лікарні Сашко однаковісінько огинався за передачами, вмів піддобритись хочаб і до самого дідька, негордий книжник, брат головлікаря, від алкогольного марення рятувавсь, попоїв титурану, зовсім оклигав, либонь, бач, колесує по світу. Лобом прикипівши до алюмінієвого рубчика на столі, Богдан зіщуливсь плечима, щоб легше вдихнути аміачне й давке повітря пам’яті: пучками розминав хлібний м’якуш на пластелин, аби перед роздачею ліків приклеїти його до піднебіння і кінчиком язика притиснути туди ядуче жовту, як зіниця сатани, пігулку, — владна замордувати невсидючим станом; присів на краєчок ліжка і ноги самі підкидають, виносять на коридор, взад і вперед кілометрово, загнано, цілоденно пролягла шахова вічність квадратованої підлоги, тасуйся до впаду, кислота сумнівів бовтається всередині і випалює заголоджене тваринне нутро, обезволили ліки і штовхани, щось підмовляє забути про вільний світ, одна вислорука хода від туалету до арештанськи заправлених ліжок і маятникове коливання голови існує під ртутними лампами, одна твоя загнаність і думка про заповітний час, коли головлікар, звівши очі на перенісся, відсторонено, впевнено ступне за поріг ординаторської: вмить затихне вода в умивальнику, жовторото, благально затремтять флакончики в скляній шафі, небритий, причмелений галюніками, шизофренік навсидячки під столом піймає уявну муху й притисне кулак до грудей, принудчик злиже останню чаїну на зубах, солдат-дизертир затисне карбованця в поясі штанів, засохне кров на розтовченій брові епілептика, посиніють рубці на венах більшості самозгубно хворих, зловісно потемніє мойка, захована в обкладинку книги на тумбочці, послабнуть паси на тих, що примотані до голих лож, бо й самі буйні в надзорці змаліють і на другому поверсі замре сміх щасливчиків, готових для виписки, з мітками пунції на хребті, один санітар урочисто глипав по палаті і я ховав хліб у кишеню, добрих дві години лікуючись під дверми самим тупцянням, засоромленим і безголосим схлипом надії; загинаюся, відмініть мажептил! я то знав, що санітарисько здичавіле донесло обіцянку помститися їм, взяло моду по тумбочках шнирити, куриво, два цукерки і плетену рибку підмете, і блимає, кого жаба душить? слухай, куди це годиться, саме з трудотерапії прийшов і масляно пропітнілий, негнучкий, зашмарканий на рукавах сотнями власників, липуче удавистий, з гнидами на комірі, одяг здер із себе в кутку роздягалки, провесняна вільгота вдихнула гнів на власну волячу понурість, хотів присоромити, той під’юдив, мовляв, жінці поскаржишся, нехай принесе, чи заклопотана полюбовником, га? руки так вільно пахніли листяним, гірко впевненим димом і свербіли кропивою, котру, розтираючи в долонях, жував над канавою, що злетіло саме по собі: заздрісно? піди рота підстав, підармон, глистюра, доздиха! видать мало навчений, давно курс інсуліну й тваринний апетит нажив, на свіданці якоїсь суботи обізвавши дружину сукою і плюнувши на передачу: терпів глузи сусідів і звідки відомо, ти запитай, що лікар кровину, безсонно рідну, затискає, хіба спросоння кричав? тісненний на диво світ, нині пошепки мовиться, назавтра з покрівель крик глашатаїв лиховість рознесе, отож, лайку лікар прийняв, як виклик його весняній чоловічій силі, котру мусив поновити з мого, розбитого хімічними корчами, безвихіддям і зневагою, тіла; близорукий, на окуляриках, упир без кінця поправляє краватку, ніби вішалник, знятий недавно з гака, білими туфлями м’яко ступаючи назустріч хворому — відмініть мажептил, або дайте хоч циклодолу! — возомнілі сібє, вітєлі тімпература од ранкової дози подскочила, дія препарату повільніша, ще адін плюс до маніакальной депресії, лічіцца нада, сказано, і пайдьотє к дітю, с палати в пєнати, худо, брат, скоро комісія і жалоби снова, подумаєм на консіліумє, какой вам курс принімать, ви ж хатітє домой, вот і правільно, здоровоє желаніє, некверулянтноє, но, чтобь не скоро попадалі сюда, ішо облєгчіть сознаніє, ішо подлічітся нада, ступайте, вам гавару! — війне рукавом, — тако батько худобину до хліва заганяв, лагідненько і весело, буцім рідну, безвихідь блискавкою зміцнить сором перед більш забідованими, німо обернутими до стін на заплаканих, могильно куцих, подушках; затуляються ними, завмирають на звук ходи, доки санітар копне суцільно залізну, глуху спинку одра, вставай, обход! — хліб собі розминаєш, відцуравшись поблажок, годі пестити біль безчестя, справді, температура праскою лягла на лоб і мозок плавиться, череп пухне і ніяк додумати, за що б його виміняти прокопану в блатних? і на розкумарку, коли перестане пекти драбинно острижена голова, здавалось, намащена дустовим милом на гасові, впасти ницьма на ліжко, переконати себе, що всьому є край і всім буде суд; буде.
Лікар, сплівши лаписька за спиною, оголосив: на честь восьмого березня танці під радіолу! і оглянув палату, — я встиг одвернутись, ховаючи свій загнаний кастрований погляд, встиг подумати про Ніну щось добре, як завжди, коли хотів пересвідчитися в своєму існуванні, встиг, рятуючись від проклять, задихнутися смутком пісенним: прощай миленька, чорнобривенька, я йду в чужу сторононьку; щодень виходив на війну втоми і честі, спогадів і знесилля, дорікав себе, що бачу перемогу, як надію, потрібно ж змиритись і дотерпіти за гребенем солоної скрути, — за свято правитиме лазнева задуха бабського відділу, жертв фемінізації; заступи, доле, Ніну від оцих стін; платівка беззубо шамкає щось прощальне, вже зсунули в куток ліжка і товсторукі, обрезклі тітоньки в коротких халатах, звідки виглядає спідня білизна, поспиралися ліктями на поренча і вичухують парші з волосся, а молоді, щоб вивітрити сморід, настояний на кошмарних видіннях гвалтівних рук, на невимитих суднах під тумбочками, на пітних підпахвинах, на гнилозубому, мов поцілунок лукавого, подихові повільного згасання, молоді прокрили кватирку і медсестра покропила підлогу духами; зграйка лікарів зустрічає вигуками: дівчата, музику, — хлопці йдуть! санітар, під чиїм супроводом прийшли сюди, пірнає в сестринську кімнату, Сашко, щоб збити розгублення, просить слоїка під ледве розквітлий сніп черемшини, тітки обтріпують біле на плечах і перекрикують хрип радіоли; тамо на кухні банку візьми, циган і годі! вмить подобрілі, бліді жіночки, розгублено посміхаючись, поквапом по тісному колу передають патрончик помади й напудрену ватку; худорлява запрошує, звати Марією, танцює скромно, на віддалі, соромлячись сухих грудей; я вгадала, розлучений? повір, ми, прописані по божевільнях, одна скорботна сім’я, старці молоді, хіба ми на волі чужим потрібні? підозра, допити, лучче мене візьми за хазяйку, ніколи сюди не здам, оберігатиму; однюні ми; на дві пенсії легше добити скруту, квартира своя, може вдасться мити підлогу в клубі залізничників по вечорах, через знайомих влаштую тебе вантажником до овочевого, тільки не бий мене, приймаки дурнуваті до нитки оббирали, пропивалися, запихали сюди; давай передавати записки через кухарок, ваші з кастрюлями, з відрами приходять по обід, я тебе давно запримітила; всім кажу, осьо мій пішов, гляньте; далі наказала танцювати з подругами і, щоб відвести підозру лікарів, увесь вечір цвіла короткозорими від побоїв, сльозливими очима, сидячи на підвіконні коло букета черемухи; записки на аркуші в косу лінію хлопці приносили пообід, була світла сподіванка: думати про полудень виписки, не як про звільнення в безпритульну біду, а в спільну смиренну нужденність; уявляв квартиру без меблів, старий, оббитий дерматином диван, три стільці, телевізор з обламаною антеною і запорохнілим екраном, себе в брезентовій, просмерділій цибулею, робі, з двома сітками городини в обвислих руках; будильник на поличці над узголів’ям, Марія зігнута над діточим шиттям; відповідав коротко: згоден! обпалений галоперидолом мозок відмовлявсь народити ще хоча б слово, міг читати й радіти з артистичного легкого почерку послань, зовсім відмінного від простуватих думок Марії; якщо мама привезе пару качок і щось ковтнути, тоді скличемо усіх наших, хто виписавсь, вечірку згуляємо, будь здоров! ті записки, знала б вона, коли мама забирала в село під родинний догляд, якось розвітрили затхлий, стоатмосферно спресований, ніби в надубивчій пневматичній рушниці, час палати з гарпуном катівних процедур, якось допомогли дотерпіти; а тоді, після танців, розпашілий, лукаво замружений Тралі-Валі обняв за плече; не дрейф, на понеділок припише вітаміни, от побач, мене на вихідні відпускає додоми, по телефону перебалакаю, поза роботою він людяніший, хіба й братове слово відгикне? якось воно та буде! це тільки лікар і я знали, що люмпен-інтелигента в супроводі галюцинацій і жартів звати Сашком, по суботах він обходить книжкові крамниці, там знайомі тітки з-під прилавку дістають модне чтиво; його він ковтав за вечір, аби в неділю поспішати на базар; там приміські в шкірянках і дорогих шапках дядьори ліктями злягли на росяні кабіни "Москвичів", точильщики одягають обіржавлені хвартухи, продавець опудал м’якою щіточкою прилизує яструба на підставці, дрібний злодій приглядається до купки вирізок на постаменті м’ясного ряду, кавказець, прицмакуючи, одважує черпачок кураги, там головне набалакувати лохам про легку любов; пойми брат, за червінець, пошті задурно віддаю, дитині б молока пристарчити, гад буду, читатимеш без відриву, ось на — сторінку перегорни, стиль блискучий, просандалюєте по стольнику, знаю, сам таким був, типіро жаба цицьки дає, купи, діти виростуть і прочитають, сам діставав по списку, потім зустрінеш і в руку мене поцілуєш, книга, як загляденіє, точно тобі кажу, автор дослідив саму гущу буднів, не дам збрехати, крамола, секс, еротика, правдошукання, та ти що, за п’ятірку підтертись, дев’ять і тримай краба, на тюльпанах твоя вторгує, при чому тут і мертвого вбалакаєш, від серця, мона сказать, відриваю, а ти шкодуєшся, дичавіє народ! мона й лисими, карбованець до карбованця, бувай господаре! за телефонною будою тупцяли після пива прілоокі, в сажотрусних маринатках і майках синяки, слухачі вдячно понурі, Сашко, мов боярин, обносив їх кухлями і виповідав прочитану фарисейську олжу, висповідувавсь, щоб увійти в книгарню без тіні лукавства; впізнають на касі, покличуть помахом долоні поверх голів; горе слугам спокусників і сам такий, прикатований знати про героїчних тріпероносців, читав, читав; вітром вас вимело до пінявих круч, біснуваті кнуряки, потопились давнинно і вилізли, ти диви! перли печалі, корки і мідяки кину під ракотиці, заступлю від оскаленої пащі чорноротого трибуна, святинею торгуватиму серед псів — на показ і пострах для душпастирів світу. Додумуючи, як вберегти власну силу від проклять, Богдан здригнувся від голосу, "друже сердечний, вставай, одиначе", "ти, ніби маршалок, розхристаний і хмільний", "тю ти, ну ти, вгадав, хочеш, висватаю, як стій та дивись; знаєш, ким заправляю? — вдовами, нареченими, кооператив "Жду тібя", "ну, й багатьох ощасливив, торговець фемінами?", "чимало, оце саме з заручин пру; одну лікаршу, зріст, — сто сімдесят вісім, — злигав із добрим, інтелигентним, вагою вісімдесят кіло, без судимостей", "торгуєш райською вродою?", "сіроокими і русявими, з комплексами і без дітей, серйозними і простими, згодними прописати, ну, чо’ ти скис, на мордягу породистий, без лишніх звичок, віку покладистого, самець, куди твойо дєло!", "мниться мені, голубе, що й останню клепку ти десь посіяв", "якщо підбереш де — собі вставляй; от підписуйся: разом такого меду куті задамо", "я подумаю", "кандидатку знайти, — повен блокнотик", "якби поромницю славну!", "двадцяти семи літня брюнетка, освіта вища, струнка, приваблива, чуйна, живе з п’ятирічним сином, мріє про батька дитині, спокійна, в спілкуванні не терпить брехні, схильна в силу темпераменту до делікатних збочень, по-моєму те, що треба", "а фотографія?", "тобі хіба з фотокарткою жити, ти свідок печалі, все мусиш знати і бачити без прикрас, ти ж незлостивий пастир наш, Златоусте", "значить, видра", "кращих притримую для толкового покупця, забирають на Південь і мені п’ятихатка", — Богдан знову згадав сабача при готелі: злизувало кров і скавчало підстрелено; а попутника хлібом не годуй, дай розказати про сватання, про вічний торг по сумних висілках — і до самих до околиць наречені доспіли, жага весняна, дорога коштом самотніх, сходимо на полустанку, кавалерові квітку в петельку тиць і остограмлюю для сміливості: відчиняйте ворота тесані, ми прийшли, гримаємо засувом, накривайте на стіл, вогнекровна, єдина, двадцятилітня, незлюблена, що замужем не була, знімає квартиру тимчасово після розподілу, займається спортом, багато читає, цінує жертовність і розум, енергійна, весела, вміє створити домашнє тепло, пекти пироги з рибою, згідна на переїзд, любить бувати на природі, захоплюється живописом епохи виродження, музикою і в’язанням, сподівається на вірного друга: ось він, вольовий і рішучий, порядний і чесний, не аліментник і однолюб іде до тебе з трояндою, озовись доле! чоловік, на якого мона покластися, освіта майже університетська, три курси фізмату, акуратний, скромняга, в дитинстві строчив вірші, друкувався в районках, отримав приз, вміє ремонтувати електроприлади, володіє почуттям гумору, цінує дітей і подружню вірність, спортивного вигляду, мріяв стати військовослужбовцем, худорлявий блондин, тямить і сварку згасити і кума відшити, закоханий у народні пісні, з насолодою працюватиме на городі, лагідний, чистосердний, розсудливий, оптиміст, господар у домі, охайний, ерудований, не лицемір, удівець, вічно мріяв про отаку ніжну й турботливу, голубооку й щиру, це ми, оперезані рушниками, з хлібом прийшли, — відчиняйте ворота і прив’яжіть псів, незаміжня, печально єдина; а ти питаєш: скількох? та Мефістофель на тому світі здригається! одного разу свій записник похідний, вичерпаний на виробництві, списаний до останнього листка, за непотрібністю кинув у грубу і не горить, стільки морозного чекання по тих адресах, ех, брат-галушка, лікарня нас випустила зціляти кволих, кожному по-своєму, на поромі долати стрімководь, по можливості й силі зодягати нагих, напувати недужих, ховати померлих, відвідувати поневоленого в темниці, давати пораду тому, хто сумнів має, прощати образи, молитися за живих і померлих, неука вчити, сповідати малих рабів і тікати від білих халатів, що манію величності шиють нам, глашатаям істини на кам’яній покрівлі! — "скоро в гості заїдеш на пором?", "братуха, кругом маю вспіти, заявлюся, побий мене грім лютневий, тільки ти мій учитель возлюблений", "приїзджай, стерлядки наловимо на добру юшку, обоє ж ми сироти, скільки не юродствуй і не смійсь", "оголосили станцію, прощавай, мені сходити, — жди мене з баржами".