27
За вікном подав голос собака і поромник, відклавши сітку, згадав учорашній вечір: на порозі вродився Северин, одна рука його стискала папір, друга ховалася в кишені суворого військового плаща, замість звичної кудлатої шапки на ньому пишавсь капелюх — горе, горе мені, син Сашко, твій друг незлопам’ятний, від люміналу заснув; старший, лікар, дав телеграмою знати, сущий сказ, — і потряс пожмаканим папером, так співбутильник потрясає м’ятим карбованцем, — гляди, Марії не збовтни, бо геть заклює; чого йому, питається, бракувало? квартиру покинув, вантажником овочевого магазину влаштував, людські діти озолочуються там, відкладай на машину, так нєт, заливався під зав’язку, пропадав почомзря, газети про сталінщину читав і ганив батька, енкаведе йому муляло, хіба докажеш дурному: таке підозріле врем’я було; або ти, або тебе з рівняними тельбухами зжеруть; це зара всі умніками поставали; я ж мислю по-своєму, земля горіла, вчаділі ми виходили полювати на братів, облукавили сотні мільйонів, мертвим легше, самі домучуємось за них, легко сказати, органи, всю жись на посту! — збив капелюха на лоб, нагадав, що чергування йому з понеділка, попросив підмінити, а якщо запитуватиме про нього стара, відповідати: витребували до начальства ріки по справах поромних; і щез, копнувши пса на порозі; Богдан сів за стіл, за вікном хльоскав об скали мокрий сніг, вороння з фіолетовим відблиском пір’я дзьобами розгрібало листя і щось вишукувало там, мабуть, жолуддя; ебонітом різьбилось мокре віття дубів, посвітлішала цвіль на руїнах, падолист гнив розкладеним трупом, птахи, мов п’янезні гробокопачі, довбали землю, хотілось вити від горя й сорому, що думки пливуть побіч пам’яті про покійника; хотілось криком зірвати каменепад скель і зупинити ріку, проте дума про час була буденною; як завжди при згадці про час, мимовільно повторював, — ми йдемо; ми йдемо світлі, однаково куди, але виходить, що бродимо навколо порожнечі, — згадував дочорнобильський плин манних хмар, вони віддзеркалювалися в горіховому озері, згадував, відрікався від себе, роздвоєного на непомірну втому і хворобливе передчуття; над водою цвіла черемуха, приходив туди звідусіль, свято наближення вгадувалося здалеку, вгадувалось по дзвінкішому стрекотанні сороки, по твердій глиці між сосон, по котовилі лисичок, по кожному повороті дороги, по гребеневі старого насипу, по стрімкому неправдоподібному світлу попереду — і раптово зачаклованим сяйвом втрати вибухає долина з шатристими вільхами, з сирітським пастушим куренем на горбі, з річкою, що сльозіє поміж сухими деревами; йти до озера; йти одному, але подумки з другом; розказувати йому, обділеному містом дивакові, про різні лісові таїнства; прийти, плавучими кружалами розбити щучі кола на воді, наламати очеретяних снопів, щоб смерком присвітлювати туманне плесо; тута темніє знагла, ліхтарика десь посіяв, на глибині, прошилений сталевим повідком і обтяжений потрійним гацюрою, карасик незграбно сіпається в траву, коли, сяючи жовтим оком, колодою пропливає щука, розвертається рвучко всим тілом, мить вичікує, завмирають і кришки зябер, гостра морда зливається з корчами, тоді згойдує хвостом, мов підбатожує себе, кидок вперед, вода роздираючи роззявлену пащу, лоскоче плавники і зуби легко прокусують спину живцеві — снасть потягнуло під верби, пора витягувати; мій друже, попливу сам, ти присвіти-но вогню, йди повз берегом, доки побачиш притопленого кружка, там і стій, підсічу велику рибину; вона шарпатиме руку на глибині, пробуватиме цибонути над водою, зробити свічку й виплюнути гака, та чорта з два тобі! обидві щелепи намертво прохромлені кованим трійником, жилка різатиме долоню, попливу по-собачі, головне торкнутись ногами дна, тоді підтягую, щукера б’ється живим свинцем, від болю казиться, затихає, підводжу до себе, двома пальцями затискую очі, — гострі зябра розбатають руку до кісток, — і ось вона, здобич, біліючи голодним пузом на льоту, падає коло твоїх чобіт, друзяко! одягаюсь на березі, тебе нема, тремтливими від азарту пальцями застібаю комір сорочки; ти, мабуть, пішов назбирати гілляк для вогнища, вириєм ямку в землі, обліпимо щуку глиною, прикидаєм зверху піском, нехай печеться під жаром; ліс німує, ані скрипу кругом; куди ти запався, брате, приходь, згадаємо лікарняні вибрики; пам’ятаєш, лікареві казав, тільки з істориком покину сію обитель, артачився, жартами й глузами відбрикував аміназин, ніби в забавки лікування тобі; коли викликає на перекомісію: для блезиру про настрої запитав — почуваємось райськи, принесіте обом сюди два обв’язані простирадлами клунки одягу, пронафталінимось ним; нема кому? медсестра загубила ключі? віримо, чуєте, дзенькнула пляшечка об унітаз, санітарові принести два проштамповані горби, як одеколонною слиною плюнути; покличте, бо психхаркальня згорить, санітарські плюваки на підлозі смердять конваліями й гниллю зубів; гукніте, віслючисько запійний нездужає влучно в шпарину харкнути; ви подумайте, фарба згорає водномить; сатанинський слуга затре каблуком, та вогонь може перекинутися на стіни, ковдри, ліжка, зрештою, на свідоцтва судного дня, на історії хвороб; ви уявляєте? нафталінову волю внесіть скоріш, вартовими завісових конвульсій замремо босі на бетонній рівнині, в санпропасниці пропускника стоятимем струнко пе-ред шваброю, годі сіяти зерна хлорки, ми, вічні митарі, галюцинативні сіячі, покидаємо вашу стайню, марш, марш вперед, проснітесь, брати, перед брамою божевільної тиші! ти, авантюрист милістю неба, підбиватимеш на комсомольську будову; я ж, замакітрений розлученням і пошуком сотні на паспортний штамп, відмахнувся, пригадую; тоді навпроти пивбару за телефонною будкою сутеніло якраз, і білий від солі хвостяра ляща рогато вистромився з розірваної кишені, рукавом болонієвого зривка ти показав на забігайлівку, мав розмову тверезу, п’ятірню потиснув лиш похапцем, все забулося, ти диви: притискаючи ліктем торбу з трісками, поправляючи лямку на плечі, вбога в пасастому лікарняному рубищі постать ступає на вогняний, холодно фосфорний, викладений тілами праведників, міст і рече син не Давидів: каюсь, без батькової прощі геть заблукав; на райкомівському дворі, пристаркуваті комсомольці путівки й квитки на поїзд нам видали; дорогою пропились до нуля і кіоск по склотарі на вокзальчику замкнений, далі смеркає, фотограф підрівнює наші ряди, спалах пече похмелюгою, знімок піде в районку, далі автобусами, на копрах шахт зарубінились гранчаки вина, висілок чималенький, водій розказує: за териконами, за горбами, за скелями спіє дикий виноград і ходить пором по річці; чуєте? гримить, знов глушанули рибу амонітом! нам руки потерпли, наробимо пійла, поховаємо в тазиках під ліжками, вставай і пий, прокидайсь і дохлебтуй, і нікуди з общаги не треба йти, всьо путьом, всьо по дєлу, аби тілько срач не на вулиці; по останньому пункту водій обнадьожує; але куди там, відразу збори, відразу текучий графік і встрєчний план, розбили нас по бригадах, по змінах, прикріпили до наставників, дали коногонки, фляги, обрізані гумові чобітки; дайош странє угля, парні! не судилось побачити ріку і нарізати кетягів для рожевого; після нічної зміни цвинтарним каменем спиш, потім карти, на другому поверсі бочка з водою, під час обходу міліції пірнали туди, двоє за ноги потримають, бульк і врятований від витверезника; очі совині, іржа на бороді, квасили шмурдячисько, простирадла зсукували на мотузки і мєсні комсомолки вночі лізли за передовим досвідом; просто одбою від них нема! сказано, всьо вирішують кадри і наші невтомні відбійні молотки; дайош стакановщину! бувало по п’ять кімнат відсапувалось на тріпдачі; профілакторій, чистота, правда лікарка шизанута на пенісах, все показуй, якби могла, повідривала б і гралася б ними, як цуциками, водила б на мотузку, показувала б гостям, тримала б за пазухою; грубе комнезамівське лице свідчило, що вона вигнана з райкому, — розказували епічне, перший до шафи притиснув, саме перерва засідання, щоб не мудохатись, раптом зайде гонець, вичитує стенограму і маслає, полум’яна, розпалена звивається вужем, за ноги схапила, на шафу тягне, звідти друкарська машинка по голові геп, як бритвою одрубала, зуби ж золоті, вставлені в партійному лєчсанупрі, сам направлення підписав, неблагодарна, то вигнали за несплату членських внесків; декого виписувала на квартірку, казилася там, серед ночі прискакувала на тачці, падйом, осмотр, заходити по одному! хабарі брала тільки імпортними презервативами; все диндерево з білого світу зігнали на вугільний прорив, аліментники, елтепешники, утеклі від статті, замордовані квартпитанням і просто шлепери давали вугля країні; забув сказати, підселили мене в нору на три койкомєста: сивий, знервований поет, що завербувався раніше, і москвич без прописки, вайлуватого спокою каратист, різалися в доміно на тумбочці; звідки та як? ясно, бройда, свій чілавєк! послухали, покивали, розповідають і про своє безталання; поет язикатіший, першим устряв: література гине, поезії чортма! вказав одному на національність і заварили бучу, їдріт твою ангідріт, повістка за повісткою, подруга, бібліотекарка налякана, втекла, слідчий за батька й за матір мені, такий чемний, носовичок біліє в спінджаку, звідки, запитує, фатальна ворожість до братів по класу, заблукали юначе, — коньяку плесь і сигарету припалює; чисто старорежимний слуга, ліврея золочена, думні брови, політичними анекдотами бавить, остограмлює; знахідка для богеми; під ранок "волгою" підкидає на Поділ, відсипаюся цілий день і псом до поштової скриньки кидаюсь: повістка на дев’ять вечора! знов і чарочка, і сигаретка, і газова запальничка капустяно смердить, вдруге кресне, припалить, ногу на ногу закладе, зведе окуляри над протоколом; мда, юначе, значить такийто вам національні ідейки прищепив, потім такийтенко підбурював проти офіційних діячів слова, сторінки, вибачайте, підтерті в сральні, видерті з їхніх творів, увічнені, мона сказати, в читанках, радив розсилати авторам, звичайно, довели вас, юначе, не друкують, не визнають старі пердуни, але навіщо ж так, давайте з книгою вам посприяєм; звідки така обуреність на культуру; така несолідність, геній генієм, але ж пора і собі включатися в літературний процес! то як, рецензуємо ваші твори для видавництва? не думайте, в нас першорядні критики, авторитети, специ, треба давати дорогу талантам, годі себе розтрачувати на гнів; повірте, так, так, осьо біля галочки розпишіться, з пропискою, звичайно, ліміт, та в перспектівє можна вбалакати владу, ох, ця література, ці пісатіля, вже вчимо, вчимо, сіють мудре і вічне, а пожинаєм таке дурне, терпіння й терпіння на літераторів потрібне; дали їм літінститути, академії, роботу, дома творчества, премії, почот і всього їм мало; просто вроджені антісовєтчики, бабніки і п’яндиги; єсть, канєшно, порадошні, але нездари, докотились, що нікого прочитати для душі! де Нечуй, де Тарас, де Підмогильний і Косинка, де кінець кінцем про сучасні будні, порадьте для сімейного читання, назвіть мені авторів, ну? під вірменський коньяк, під сигарети ментолові здуру такого наплів, хоч повісся на кабелі, щоб лампочка обпекла язика, але Бог милував, одступилися; може забракло дармового питва; дільничий порадив очистити підвала, по друзях перебиватись совісно і поїхав на Донбас вугілля рубати, а воно ж таке тверде, що тобі казати! перепрошую, що без матюга, відучив мій добродій — хтось збігає під акваріум? даю четвертак; поет склав доміно в пластмасове пуделко й присів біля радіоли, покручуючи колесико, а коли я надбіг, притримуючи під пахвою торбу з фугасами "Вермуту", він вже слухав "голоси" і каратист залатував спортивне трико на коліні, перекусив нитку, дістав склянки, розливаємо за знайомство! кремезний добріє лицем і розказує про сім’ю: нас двоє, вона піаністка, в гуртожитку ніде приткнути інструмент, тако й мотаюся за вербовщиками, мушу заробити якийсь куток, сказала, без свеї стелі нічого й загадувати про дітей; попотинявся, щоб їм стільки дихати дало над шлангом гімновоза, на ренгенному вітрі рудника, під могильними шибками крематорію, під кривавим димом міндобривного заводу, перед цистернами аміаку на запасних коліях, під гарячими мішками кальціонованої соди, нагинці, з гаєчним ключем над шпалами, під сонним душем після зміни в ливарному цеху, на цементному і вапняному протягові безвіконних новобудов; завжди вранці там однаковий дух ненадійності, пустки, розіллятих на підвіконні білил; щоб їм стільки пекла, скільки раз купували мене на біді! хотів прапорщиком на війну підписатись, моя в плач, мало, каже; твою кров пили, що чужої вже прикортіло! так і живу, горбатію, тупію, пишу листи, запивати почав, соромно назад повернутись, вопшем: дурію; ліг лицем до стіни і з головою вкривсь простирадлом; поет притулявся вухом до динаміка, мюнхенську хвилю глушили, ловко полум’ям сірника підворушував гнотик спиртівки, болотяну всередині кварту з чифіром накривав консервою з недопалками, одним словом, комсомолія; коли підселяють Чапу, хроніка з ганчір’яною зачіскою, закисленими очима і власним матрацом; підмочена репутація переганяла його з кімнати в кімнату, де заново переповідав, що він не ким-небудь, а помічником приймальника склопосуду на Березняках був, програвся в тріньку, оце підйомні пів-тисячі відроблю і нехай воно пропаде саме вутлє; лучче по приймах валандатись, свіжа копійка на пляшках щодня; подумаєш, чистьохи, запах їм верне, мочун і годі; свої підйомні поклали на ощадкнижки, позичай Чапа; виручай Чапа, наливай Чапа, смаж макарони на маргарині, Чапа, цигань хліб по кімнатах, Чапа, ночуй на коридорі, Чапа, а хіба винен, воно само — одягнений, мокрий, за комір натягнув курточку на голову і заснув на матраці при дверях; ми відчинили вікна, відтягнули скорцюбленого під шафу; зненацька по вестибюлі заб’ється бабський істеричний крик, дурнуватий сміх, перелякані виски, цокіт каблуків, шкработня ключа слідом за м’яким стуком обдермантинених дверей — Чапа прокинеться, сяде, винувато сплете синьожилі руки на колінах, боячись всякої броварії, косуватиме в замкову шпарину, хоч знає і так: комендантша з ознаками прив’ялої вроди, з розпусним рум’яним лицем, війнувши фіолетовою гривою, замкнулася в кабінеті, слухає сміх вахтера і новий вакханічний крик шахтарських дружин, що обуреним легіоном прийшли вискубти патлюги на суці, підігнати компресора, посадити на відбійного молотка, довбати до посиніння; бач, мало їй чоловіка, кавказця, на два роки молодшого від сина, мало парторгів, інструкторів, цілих райкомів і виконкомів, так наших синів і чоловіків зваблює поодинці, курв’яга, біля пивбару машиною стає, скло приспускає, підманює пальчиком, просить прокатати до дикого виноградника; давай, давай, дзвони наложникам у мінтовку, лопни над телефоном, поплач, повстидаються приїхати, жеребці грязношиї; доки тремтітимем перед диспансером?! ми кричимо, ми кричатимем, нехай чують всі, гляньте, це жінка хіба? це сепаратор похоті! бач, не курить, не п’є, соски, губки свої підфарбовує, намалюй собі там, руда шмонька! підстилкою комсомольською приперла сюди; хіба спрацьована? хіба грижу заробила коло вагонеток? сучисько, машину купила, збираючи з хахалів на аборти, злиднюга, спасу від неї нема, доїть і доїть порадошні сем’ї, думали, переказиться, ага, якраз, бантики вона заплітає під школярку, порхавка клімаксна! сиди, сиди, зараз підженемо компресора, видовбем двері і вставимо молотка куди треба! всіх не посадять за твою манду, розвела притон, падаль! накричавшись, закидали сітки з хлібом на плечі, витомлені, з кам’яними обличчями розбредалися по під’їздах триповерхових хрущоб; там літні кухні покриті напластованою породою і гойдаються амулети прищепок на мотузках, мов зуби привидів: білих нічних сорочок; там собаки посліпли від туалетних мух, цілі хмари яких зеленоядуче гудуть над канавою; собаки хекають, лежать, повкривавши розчухані морди лапами, на зиму дільничий з малокаліберки, — дулом до загривка, — постріляє на шапки, вміє вичиняти шкіри, жінка працює швеєю, обтягне сидіння службового мотоцикла; там все відомо про всіх; там однорукий кочегар вийде з запою, голодний і злий, присвічуючи під ноги коногонкою, піде на шахту повз терикони; смердить горілим фіалкова, триколірна і мінлива зоря, під гумовими ботами чавкає каламуть рівчачків, порода нашпигує ступні, завжди весною і хлоркою пахне вода, яку перед входом у кліть набирають шахтарі флягами, старий відхекає, підставить лице під струмінь, довго стоятиме так, потім розкаже ласій до анекдотів буфетниці щось довірливо безсоромне, блядське, візьме в борг замотаного газетою тормозка, і навсидячки, спиною притулившись до батареї, обриватиме залізними зубами тонюню плівку на копченій ковбасі, чавкатиме сірим моченим помідором, облизуватиме на підборідді розсіл і зрідка підморгуватиме до знайомих; одні в пітних робах, чорніші землі, стинають лопатками на крижаному після підземку протягові, відхаркують смоляну мокроту в кулаки, поспіхом бредуть до роздягальні, щоб захопити вільну лійку в душовій, а другі чергою стоять під дверима, поправляють на шиях ремінці респіраторів, хапливо докурюють, викидають у кошик сірники, боронь кому занести під землю, клітчий обтрушує піднятого капюшона, вода стікає по брезентовому до п’ят плащі, йому віддають пропускні жетони, рукастий тисячожилий трос тремтить, і втиснута на два поверхи, щільна, зігріта власними спинами, зміна роботяг замовкає; кляцають двері, гуде сирена, кліть шугає крізь водоспад, ліхтарне світло вихоплює потоки підземного дощу, камінні виступи на стволі, вгорі і внизу недобре гуготить порожнеча, здається, мільярднотонні кілометрові пласти зсуваються, щоб розчинити дві цукрини дорожнього рафінаду в склянкоподібному отворі, та ось ривок, вода стрімкіше гупає об залізо і пахне сосновими дошками на робочому горизонті; там треба довго йти, спотикатись на трапах, минати електровоз, вагонетки з вугіллям, переходити через колії, пригинатись під арочним кріпленням, звідки нависла гострокута брила; сопе витяжка, над головою висить вентиляційний рукав; там, попереду, осідає пилюка в лаві, зблискують зуби комбайна, на стрічці залізного транспортера звелось на передні лапи щуреня, гріється в теплі невичахлих, бамбулуватих електромоторів; тримаючись за кабель, сходити нижче й нижче, повітря гарячішає, смердить бовтунами, чи то здається так, ось і ніша, повісити на виступах тормозки, обмотати на поясі ремінець саморятувальника, бригадир підійде до рубильника і шарпне ручку; там люди потом вмиваються, а комсомольське плем’я черговий ударний мордобій завело: храпотять стенди, летить на голови скло, стаканівці і стаханівці здичавіло, з гиком і сапом, деруть сорочки, заюшені, але щасливі, повзуть по сходах на другий поверх, обіймають пожежну бочку, фиркають по-конячи, гальмує "уазик" під вікнами; Чапа матрацом накривсь і прислухається до всього равликом; поет слухає радіо, напівготовченко, сьорбає прохолодний чифірець, розламує недокурки над газетою і припалює самокрутку; папір, спалахнувши, обсмалює йому вії; він задмухує полум’я, мовчки чадить, щось записує олівцем на вцілілому клапті; коли радіо примовкає і в темряві світиться шкала, чути безсонну шкработню; так цілу ніч, прокидаючись, шкребтиме навпомацки, а зранку розшифровуватиме рядки; міліція свистить і байдуже зупиняється на порозі: цирк — один гнилозубий за жижку другого гризь, той коліном його в щелепу і з розгону двома ногами плигиць, той падає на вазони, вахтер вищить, ціла тічка вовтузиться, пінить, товче одне одного; хтось рубонув когось по черепі магнітофоном, батарейки пурснули на підлогу, смердить здохлятиною; котрийсь наклав у штани; стою, з коридора поглядаю на партійну коріду, — по потилиці мені як рубоне з двох рук; а їдріт твою одоробла маму, саме вино допивав і фугаскою з розвороту блись по чайникові; кавкнув, вибалушив очиська, лежить і слину пустив; ну, думаю, амба, на бойовому посту комсомола, комсорга нашого завалив, точно пришиють політику; пошті як у воду дивився; в пляшці ще бовталось, смикнув, закурити в сержанта попросив, переступив через лежачого, нехай відливають! і почалося: викликали столичного комісара, він так і звавсь "комісар", жив на другому поверсі навпроти бочки, вуграстий, худий, надутий, казали, пошті цекіст; зігнали збори загону, в світлі рішень партз’їзду комендантша доказує про достойні традиції дідів, розпашіла вся, газетою тикає на комсорга й на мене, прицокує каблуком, нервово натхненна; вигнати з лав "веелкеесему" і дати характеристики, щоб не прийняли і в тюрму, скільки собі позволяють! молодьож! вам ще жити тай жити! от помню в наше врем’я на ціліні люди женились, дружили сєм’ями, пєсні співали под гармонь; їй подякували за порятунок від тюрми ті, що сиділи вже; решта змовчували, щоб дурканути за свідків; та й справді, всенька общага гамселилась, всіх пересадиш хіба? спихнуть на видзігорніших; на повістці дня стояла ще одна справа: заклеймити поведінку недавно присланого бійця з вихватками підара; нігті фарбує, при зустрічі лізе обійматись, слинявий такий, і от, завів моду з балкону мочитися на людей, ніби вазони там поливає, — комендантша почала совістити: ти ж молодий, почті син мені, ну подумай, хіба так мона, как мать говору тібє, я ж тоже под балконом хожу, задумайся! товарищ комісар правильно киває, ніззя же так, та й общєствінность сігнали подайот, ти же взрослий парінь, вдруг вишов і людям на голови видоївсь; причом сістєматіческі; он і піонервожата одна з коліхтівом подружок шла, пісьмєнно жалуїца, ето можна і участковому передать, но ми тібе просім, дай чесноє комсомольскоє слово, шо ето било в паслєдній раз! боєць розсукав рукави будзагонівської, в линяло трафаретних гаслах, штормівки: нехай дякує, що не наклав! харашо з вами, но мені на зміну пора, піду я; гримнув скляними дверми і заспівав на коридорі свою улюблену: канаю по панелі, в разорваной шінелі і фєтровая шляпа вся в гавнє! збори продовжились, комендантша грудьми налягла на плече комісара, щось сокоріла про дисципліну, та комсомольці почади розходитись, кожен думав, як відробити прокляті підйомні і чухати звідси; не забарився й суд: зачитали характеристики з місця роботи, з місця проживання, підписані фіолетовою мимрою, зачитали свідоцтва гуртожитських стукачів, що десять макітер проламав пляшкою і міліції сопротівлявсь, — прямо під розстріл пора; прокурорша запросила по два роки хімії п’ятьом, на перерві стріляла сигарети в сержантів, молода, виблякла, в светрі, без ліфчика, пласкоморда, з обручкою на лівій руці, незаміжня феміда, повіки збряклі, підсинені, губи пісні, дихає карцером і шмурдячиськом; перекурили й гримнули, видихаючи рештки диму; встать, суд ідьот! встаємо, щоб сісти: одного відпустили, трьом присобачили лісоповал, мені за відсутність прописки тридцять діб припаяли, лафа! коли прийшов — двері вибиті, речі розкрадені, вахтер доповідає, що поет здимів по гонорар до столиці, Чапу блондинка накрила, біла гарячка по-науковому, на матраці в карету занесли; каратист непогано тримався, в прийми пристав, економив на хавці на кооперативну діру; комендантша, суче вим’я, на аборт залягла; вивтікую звідти і рву прострочену комсомольську затичку.