Звідтоді, як за вільнодумне навчительство історії знов спровадили у лікарню й інсуліновим пеклом продірявили, розварили мізки, школа геть опротивіла, дорогу до спокою перетнув диспансерний облік, попошукав роботу, — єзжайтє к сібє в село, аткуда прібилі, сумашетшім не мєсто здесь, — кожнісіньке бюро по працевлаштуванню нагадувало ренгенкабінет, скільки ж прогризло убивчих променів! просивсь на сторожа, просивсь на раба, просивсь на попихача, просивсь, щоб потім, з столютою огиддю опротивівши всим, стома відразами відненавидіти ввесь цей зжебружений, простягнений у глитайства світ, і тих, хто милості в нього послав просити; сутінь, вікна шкірою бубна відлунювали удари безпритульної ходи і ліхтарі просвічували, хто ти єси, чоловіче? озирнись серцем на тіні гріхопадінь, на прах перехожих, оббитих із гнівної сандалії міста, на змилки обличч, що човгають пральною дошкою сходин і перуть затягане армійське простирадло майдану, на спрагу підглядань, підозри і заборон, які так майстерно провокувала володарка підземель, любила загоряти на спускові до ріки, голісінька на голих землях, від недосяжної снаги поряд вив’ядали трави і тіло накипало засмагою, змиваючи місячні серпики під грудьми, дівочими і тугими, і зоддалік недоторкана нагадувала росину світла з велетенської збільшувальної лінзи неба, пектиме вічно — озирнись і узриш за кам’яницями й хмарами одну, світлопам’ятну; скнів по приятелях тих приятелів, кому возносила підземельну мудрість і піт на чолі, відчай геть скував волю, бо хотілось пробачити, тільки б по-старому, ага, зрозумів, що злоба випалює стриманість і мало до крові з-під нігтів тиснути кулаки, день при дні вовку-лачиш, зателефонують, сплетуть постоли, хрестом сірку колоти санітари надрочені; вихор нудотного диму за підпаленою урною, липкі від поту шкарпетки, голодна печія, відсутність курива, забутий номер телефону, штовхани під безцільним кіоском, розчепірена квітникарка в переході, харкак на перилах до безплатного туалету, сльота на лавочці, власна втома, дике безвілля, п’ять пудів м’яса за прилавком магазину канцтоварів, суче вим’я, відмовиться продати папір для листів, санітарна година, вітєлі! послухайте, рукою ж дотягнутися, чуйте, цьотко! з хрипом пожежної кишки: кусок виблядка, маму свою попроси! замахнулася рахівницею; ах так, засліпила тренована відсіч, збоку побачив себе: заболоченим, тупим носаком черевика димонув під живіт, сукня задерлась, на смальцевих ногах червоніли рубці від резинок, було видно сімейні труси, волохату родиму пляму на животі, а доки падала на товсту спину і по лінолеумі розліталися дерев’яні кісточки, встигла цапнути телефон, блудно розчепірена, з короткою втягнутою шиєю; коліном виставив двері на вулицю; думав по всьому, по митарствах, по благаннях, по клянченнях, по обіцянках, по хитрих відмовах, закатують нейролептиками на "спецу", доля ж по-своєму зглянулась, сил додала, ноги вирвало з асфальту, як кран висмикує пенька при бордюрі, — перебіг міст, згадав, що міліціонери сповістять прикмети по рації, тако й шапкокрадів за комір хапають, відкосом, послизаючись на багнистому бур’яні, збіг до автобусної, безлюдно, пощастило з таксі, в салоні вдав, ніби зашнуровує взувачку, краєм ока помітив: два сержанти, один притримуючи ремінь рації на погоні, другий, кийком підганяючи себе по халяві, тюпали до крамниці, шинелі їхні розвітрювали чад за авто, а два гайвороні крила козирків накликали сльотаву осінь; і тоді зарікся від міста, від агресивного себе, вдома лежав лицем до стіни і під рип розкладачки чув поради опам’ятатися, йти хоч вантажником, здитинієш же, спеленати і соску налляти молоком, хіба то чоловік без гонору і життєлюбної спраги, краще б пив, кобелював по подругах, аліменти на сторону віддавав, нє, розлігся скотиною, ти глянь! плакав, мовчав, чув в’язалово, може хто бачив знайомий, адресу дав і зараз увалять, плакав на тісному шаховому кафелі церкви і баба, торгуючи свічками, обмовилась, не катуй себе, сину, так, плакав уклінний, згарки з ясмином диму падали на дно коробки біля латунного свічника, богомільна в шитих валянках тітонька, ворушачи губами, гасила свічі, терла об долоню припалені пучки, розгиналася, тилом руки торкала поперек, нашіптувала молитву і, здавалось, саме смирення тримає над полум’ям білі бруньки нових гнотів, оплавлені, буцім димкуваті гільзи, згарочки пропікали увагу, дзвінкоголосі псалми й дух вигорілого моління пухом кульбаби гасли на озері алтаря: того ж вечора укріпивсь думою: тікати з міста; тікати в безлиху, тікати в дрімотну пущу поневірянь, тікати в совість самотності, позбавити душу печатей лукавого; вечоріла однаково безнадійна субота і вороння млинкувало на близьку негоду, на сніг, забрів за речами, бридили книги, саме найгрішніше, бридив дитячий голос коло матері з щоденником на колінах, спокусливе телебільмо, під плінтусами засіб від тарганів, хотів кричати, бридкий сам собі, — живіть, а мені весело пропадати!
Був сором запізній: минаючи підземкою пам’ять сім’ї, почув голос над головою, склепіння розлунювало заспів, йшла в гурті, простоволоса, в дублянці з піднятим коміром, розхристано горда, моя, задивлена в лабіринти метро, йшла гратованим переходом над платформами і озвучувало камінь: не пускає, не пускає мене мати на вулицю погуляти! хотів підспівати подумки, одвернувсь до стіни і крик затовк горло трап’яною подушечкою з голками, вигостреними об гудзики на одежі підгулялих приятелів, коли зашиває "на тобі" і перекушує нитку згорбатіла, осліп від власного, жалісно, побито, плюгаво зморщеного образу на дверях електрички, плакав, прощаючи глечик крові, що останнього місяця з дому приніс, холонула на підвіконнику, досі скипіла дьогтярними згустками, при фіранці відмокла в сірниковій коробочці сіль, поглянь, душа на вітру голодною паперовою годівничкою б’ється об вікно твоє, мила: зглянься, царице підземних бібліотек! досі тримається за найсрібніші павутини азарту й успіху, й перемог, ніби наново вікуватиме, як вікувала за раннього віку, коли на пагорбах Антіохії казав слово золотоусте до богохульної аріанської юрби; чув, допомагальників маєш безліч, маєш золото і порфиру; легкопам’ятна, збавленою вродою дорікала тоді; пішов, щоб пішла по руках; вагалась, розгін набирала, застав за слоїком калганівки, кума підкинула мокроносого з обірваним гудзиком на жилетці, зрозуміло, сідай, чому б не присісти, п’янів зозла, той і собі здичавів, мозгівнею по-собачому падає на вільхово засмаглі коліна, цариця глядить, потім прогулянка на авто, обняла за вуграсту шию і шарф затягувала, той кермує, смішкувато хрипить, кума ж закликала на чай і сніг остудив жалість, коли хляпнув дверима, сиділи на кухні, похмільно вперті, як мста, ранок, дзвінок, побігла по телефону татакати, мовила потім, твоя дзвонила, довідувалась, чи ти є, збрехала, нєту; повільно доходить до розсупонення й знову дзеленьк, бабабонять годину, обридло, встав, холодною водою вмив обличчя з пригорщі, одлягло й відкортіло; зачовгало в коридорі, законний приплівся на обід, жаліє, мовляв, невиспаний ти, зоставайсь на дивані, під вечір пива ковтнем — і вмить протверезило; своїй сказав, — гонор недоступниці смикнув за язика, — так і так, сама запитай, насміхалася, ми телефонну змову вели, пізно вночі переконав таки, думав сказиться, лікті гризла і колінами на розкладачку відпихала, вдосвіта голодний, безсонне чумний гречки спресованої шмат налляв окропом, рипнулась і прорвало, за глечик крові на підвіконнику хвать, замахнулась, щоб розчерепити скроню, видно шпалери поберегла, на крик осівши: дитині дістала ту пачечку, жери до розпиранців, жери, черва б тобі виїла безстижі балухи! питай, давно відзнайомилися з батьками, вагітна, собою заслухана просила нарвати пізніх кисленьких вишень, під шпанським деревом, звідки злетіли шпаки, вдавала дівчинку, грала пальчиком на нижній губі і дивилася знизу вверх, а не через плече, і заголений по пояс тесть колов на паливо дубові пеньки, замуцкуватий, ізсуканий з самої линви сухожиль, мати привітно вклонялася, кличучи на обід, чарочка підморгувала на столику, заставленому рум’яними дерунами з сиром, сметаною в горщику, такою густою, що ложка стоїть, маслятами в оцті, свіжиною з часничком на сковороді, жовтовощаною від домашнього масла, потрушеною окропом картоплею в макітрі, в печі запікали, смакота, — сонячно, дощ циганський тріпає сітку на паркані і від бетонної доріжки туман ковзає в двері літньої кухні, — давно годили? на пероні букета загублених тюльпанів підібрав, квіти чорними гумками стягнуті, Ніна зняла і три п’явчаті перстні одягнула на праву руку; така прикмета дурна, як і вагон, сизоперий димок над з’їржавленим дахом, пісня невільників, запах чифіру й армійських онуч; на лошаках уявного різноголосся тікати від самотини, отруєний нейролептиками мозок спалює себе, як отоді в консерві палахкотіла сірка, з льоху викурювали жабів; годі, схлип забиває горло трап’яною подушечкою з голками; годі на повні груди дихати аміачним жахом юрби, мокроматнисті тупцяють коло кав’ярень, не ждати нікого нізвідки, свідком без царських свідоцтв надихатись пам’яттю, ферезолом, прожареними матрацами, гниллю бинтів на лікарняному цвинтарі, відлигою, дустовим інеєм на покрівлях, понурою ваксою нічних патрулів, тікати думкою на обійстя до клена за брамою; виглядає тебе, зрить дими по городах і сік, що по дубовому жолобку тече в переповнену банку, нема малого господаря; ще нерозкорчований батьком лісок на горбі струмує місячною повінню на купу кукурудзяних корінців, повисмикуваних тобою, тліють заледве, бо вітер ослаб, щоб далі бачилось брунькуватим зіницям клена; нікогісінького, міркує клен, може прийде з підсакою, кине котові карасика, з рибиною в зубах кіт почухає кору і розлякає вороння на гіляках; мостяться вити кубла, бракує вас тута; малий здмухне на вінцях банки комах, сьорбне соку, холодний, решту переллє в бутлик, на дні якого жовтіють половинки гороху і пражений ячмінь, поставить під верандою і метнеться до туалету: ховати за підсобівкою цигарки; клен покличе вітриська, сюди, сюди, помолоділий, одужалий зітхне кроною, немов кісточками пальців об шибку, постукає об браму, вчиняйте синові; втікати на потемнілий і зм’яклий лід ранньої весни між випаленого очерету, кругом вороння глухим від туману криллям сіє на дім самітника дрижаки і за полудень сонячно, вийти з добрим на щуку гарпунцем, земля на кручах, мов тіло паралітика, виповзли змії на пригрів, обертами голів вгадують напрям твоєї присутньості, стій заклякло, витягуються віжками на вигрітій глиці, одна підповзе, язиком, розпізнаючи запах, поторкає латку на чоботі, заспокоїться; доки з сичанням триватиме бій самців, забуватимеш Ніну; дивись, крижина з двома поснулими на біду качками оно відтала від берега, крутнулася на стрімкій течії ближче до середини ріки, стиха, буцім витріпали об коліно рукавицю, гупнула об камінь на перекаті, і, загнані перельотом, червоноголові птахи вкотре прокинулися без гнізд, побачили чоловіка з гарпуном на плечі, і, обтрусивши піну на крилах, полетіли на степ; щуки катма, повертайся в халупину з консервами і керогазом; доки собака розгрібає купини, принюхується, зубами січе зелену траву і холодним потом вмиваються очерети, час забувати зиму, втрачений на волі зміст і пошук нового, якогось невпертого бажання вижити, отже, мріяти про те, як би за два вогнегасники браги виміняти у військових гумового човна, пристарати рушницю для підводного полювання, гарпун прошиває сороковку на відстані, подужає коропа й сома, не пропадемо! дістати малокаліберку, бінокль і до двадцять другого березня випливти на зорі далеко за пристань, одягти білий масхалат, на видному пагорбі розставити сірі фанерні опудала, прислухатися до перельоту з півдня, вага приклада зігріє правицю до плеча, ковток спирту відгонитиме дрімоту, а якщо доля пошле напарника з досвідом магаданських полювань, тоді нагостри вуха; розкаже про соболя, взятого в капкан, про в’язку зайців, яких приносив з щоденного обходу петель, про пограбовану медведем хатину, про горностаїв і лисиць, про печію від гусячого жиру, пучки мерзлих ягід, діжечку солених грибів, про медвежа, що кумедно на задніх лапах ковзало по кам’яній горі до води і ріка закипала спинами риб; а тільки дістанеш запальничку, напарник турне під лікоть і, розламуючи рушницю, патроном покаже на голий беріг, хочай і з раптової напруги вітру чути: летять! гуси гелгочуть, збиваються тіснішою зграєю і вожак, підозріло оглядає простір внизу біля фанерних птиць, нічого особливого, клапті снігу, вільшинник, дві обталі кучугурки в канаві, підберемо своїх, що відбились від зграї; одна гуска з витягнутою шиєю клює траву, друга ховає голову під крило, хіба не чує нас, тоді спускаймося; виставлені вперед лапи нагадують кетяги горобини і гелгіт привітний, — тамуючи дріж сухожиль, раптово підводитись; постріл і птах, збиваючи хмару піску, падає на обмілілий беріг; постріл, радісний крик товариша, що поцілив гусака навздогін, відстьобує патронташ і плечем проламує терновиння, біжить по здобич; його захват означений каменепадом на дні балки, гукає; одного відпродамо шинкарці за п’ять фугасів, "Вермут" завозили, бачив сам, другого затушкуємо з яблуками; глянь, над лісом поглибшала вічна блакить, колір розтанулих очей дідів і прадідів, затятих поліських мисливців, видно, раді за тебе! втікати думкою далі за сон, тікати з мрією про батька-священника десь за Сибіром, молитися в літаку; святий ангеле, що стоїш при моїй окаянній душі й пристрастному моєму житті, не покинь мене і не відступи від мене за нестриманість мою, не попусти злому духові володіти мною через насильство над цим смертним тілом, зміцни мої немічні сили і направ на спасенну путь, о, святий ангеле Божий, охоронителю, захиснику, прости мені все, чим я образив тебе за всі дні, і, коли чим згрішив минулої ночі, покрий мене в нинішній день і охорони від усякої спокуси; літак міжнародної компанії і чемні, монгольського лоску, стюарди, підкочують коньяк на візку, слабнути на повітряних ямах, приємно, розгублено дитиніти, дивлячись на блимотливу, бордову пітьму над крилом, пасажирів майже нема, забутись пристьобнути ремені перед посадкою, славно б прикупити п’ятизіркового на дорогу, не продали, марно показував на митах, щуливсь замерзло, пояснював, заметіль на дворі, цокав нігтем по борлаку, монгол незрозуміло кліпав очима, стискав губи і притуляв руку до нагрудної хустини; трап подадуть навдивовижу хутко, обіцяти таксистові останніх два четвертаки, сніг тунелем збігатиме по обочині і за ліском згасне заграва аеропорту, крайсвітня забутість і морок зрідні дохристиянським печерам, водій поскаржиться на шоссе, ліньки піском посипати, порядочки, власть перемать, розмова без анекдотів, опівнічно серйозна, про адресу в містечку, врочиста, як ладанний дим, снігова невідомість розпорошує світло над коліями, таксист обертає голову, що пахне собачою шерстю, й відказує, такого номеру будинку нема, сам тутешній; будівлі з повоєнної цегли, архітектура убозтва, зате в скверику палає вічний вогонь і на лавиці, чекаючи "воронка", згорбатів останній бродяга; за склом прохідної шахтарі з третьої зміни розчісують мокрі чуби, повіки підсинені вугільним пилом, на зап’ястках торби з мочалкою, торохкою мильницею, утирачем, виглядають розвозку і курять смачно, молоді, нетерплячіші до сімейної ласки, підняли каракулеві, облізлі комірці пальт, анекдотять; настрій каторги і тим яскравіша за секунду втіха приїзду, водій здивовано загальмує при церкві, відмовиться від платні, проведе поглядом під ворота, на грюк залізного кулка помалу через замети вибреде старий в шитих валянках і вовняній на дерев’яних ґудзиках кацавейці, дві вівчарки гребтимуть сніг від порога, батько, однією рукою обіймаючи за плече, гукне в сіни; мати, мати, диви-н, хто приїхав; скрипнуть сходи з другого поверху і від морозного повітря знадвору пояскравіє на іконах відблиск лампад; тікати й сповідатися ангелові: осінь гряде.