(увіходить)
Прийшов Антей-співець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати,
я знак подам, тоді хай танцівниці
сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
Атрієнзій виходить.
Оці раби
псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія — то скоки.
А н т е й
(у порога)
Вітаю вас, преславні.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи
в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т
(до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина
Корінфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний,
надмірну ласку положив на мене,
Коріифові ж віддав замало честі.
М е ц е н а т
Чому замало честі?
А н т е й
Бо не можна
злічити перлів нашої затоки
і зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рідне місто — се годиться,
але ж не треба забувати правди
і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно
є скілька перлів хисту і науки,
то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга півняча, мій друже.
П р о к у р а т о р
Як розуміти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смітниках громаджу
і там вишукую коштовні перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтавтаєш так, як півень,
але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно,
які ті греки всі вражливі!
А н т е й
Справді,
се дивно, як мв досі не привикли,
що переможцям вільно називвати
країну нашу смітником, а нас,
поки ми не в "оправі", просто сміттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки,
але не я. Уся моя вина,
що мій язик був якось послизнувся,
але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, —
ти краще знаєш, хто з них більше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякі вини,
вертаю до заслуг. Мій Меценате,
сей раз я маю затягти позов
супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину
не ти, а я відкрив уперше.
М е ц е н а т
Справді?
П р е ф е к т
І в тім моя заслуга є ще більша,
що перли я не проковтнув, знайшовши,
хоч, власне, я повинен був ковтнути.
М е ц е н а т
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута
відкрив чи, краще мовити, закрив
гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим
осей співець. Я ощадив його,
вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства,
бо, знаю добре, більше в цілім краї
гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев'ять і один
там сходяться на оргії таємні
і закриваються від ока влади
густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т
(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно. Меценате.
Ті "дев'ять і один" — Феб і камени —
зовсім то не гетерія таємна,
а хор панегіристів. Їм же треба
амброзію та нектар заробити,
то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори
тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре
що мають гідність римських громадян
або принаймні ласку Мецената
всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились,
ті вигнані були або й розп'яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т
(нишком, нахиливишсь до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі
сі жарти можуть видатись блюзнірством.
П р е ф е к т
(знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин
останнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т
(голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів
тобі, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний,
мені не хоче муза помагати,
либонь, вона сьогодні не голодна,
а я без неї — мов безструнна ліра.
М е це н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду,
а музі, що сьогодні не голодна,
слід пам'ятать, що й у богів є завтра
лише тоді, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра,
той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
М е ц е н а т
Що се там за гомін?
А т р і є н з і й
(з порога)
Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порогу,
поки співець Антей співати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого сутану?
А т р і є н з і й
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увійде.
Атрієнзій виходить. На порозі з'являється Неріса і вклоняється
А н т е й
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю
своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні,
але й твоя жона так само вільна,
поки вона в гостиш в Мецената.
А н т е й
(до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р і с а
(тихе, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р
(стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
М е ц е н а т
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси).
Чи ви давно по шлюбі?
Н е р і с а
Перший місяць.
М е ц е н а т
(до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба
ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог,
коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
А н т е й
Так звичай еллінський жінкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора,
що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких
не може бути!