Попервах протест козацької маси виявився в тому, що, рятуючись од панів, вона посунула з України на Січ... А там уже була своя воля: не хотіли визнавати за гетьмана ставленика поляків Оришковського і щоразу, вибираючись у похід, обирали гетьмана з-поміж себе вільними голосами.
Не минуло й року після цих заходів короля Баторія, а вже запорожці знову напали на турецькі міста Ягорлик і Тягиню та поруйнували їх. Захопивши між іншою здобиччю дванадцять турецьких гармат, козаки хотіли перевезти їх на Запорожжя, щоб ними рихтувати Січ, але король, довідавшись про те, послав своє військо з наказом наздогнати запорожців і, відібравши в них гармати, повернути їх султанові; козакам же, які ходили на Тягиню, — постинати голови.
Все-таки заходи короля не зовсім йому вдалися: запорожці, довідавшись, що їх наздоганяє польське військо, потопили гармати в річці, а самі, розпродавши свою здобич на ярмарках, повернули з України на південь і зникли в безмежних степах Запорожжя.
САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ
Під час війни короля Стефана Баторія з московським царем Іваном Грозним на Запорожжя прибув знатного роду шляхтич Самійло Зборовський. Року 1583-го, щоб вислужитись у короля, він почав зноситись із запорожцями, підмовляючи їх іти з ним на південні московські міста. Козакам Зборовський був відомий як добрий вояка, і вони покликали його на Січ.
Зборовський нічого доброго й славного на Запорожжі не вчинив, і про нього не варто було б і згадувати, коли б те перебування на Січі не описали його польські приятелі, які освітили й нам життя запорозьких козаків у ті часи.
Перш за все із тих описів ми знаємо, що Січ року 1583-го містилася на острові Буцький, що тепер зветься Томаківським. Він лежить на Дніпрі проти устя річки То-маківки на межі Великого Лугу та Лугу Базавлугу. Від правого берега острів Буцький відмежовується протокою Дніпра Ревуном, двома озерами та Чернишівським лиманом, а з півдня ж його миє Дніпрова протока Річище й широкий, на десять верстов, луг або, по-теперішньому, плавня. Середина острова здіймається високою горою, що до берегів сходить помалу й тільки побіля Річища спадає кручами.
На острові був добрий степ, де можливо було випасати чималі табуни коней; його ж байраки та береги ще в XIX столітті рясно вкривали дуб, груша та кислиця. Січ Запорозька стояла на південному боці, біля Річища, де січові окопи збереглися й до наших часів.
Доступитися до Запорозької Січі на Бучацькому було нелегко, бо протока Ревун доволі широка й перейти її оружною рукою було б неможливо. Гармати хоча й могли дістати острова, та, як видно з плану, Січ ховалася за високою горою й могилами. Підійти ж до Січі з боку Річища годі було й думати, бо там на цілу милю слалися непролазні пущі плавнів.
Запорожці зустріли Зборовського аж у порогах і провели до себе на Січ та, зібравши за кілька днів раду, привітали його урочистими промовами, вихваляли його лицарство та завзяття й, обравши гетьманом, почали лагодитися до походу на Молдову.
Чутки про заходи Зборовського невдовзі дійшли до кримського хана та до молдавського господаря, й обидва вони, боячись, щоб запорожці не розгромили їх, прислали на Січ своїх посланців. Господар пообіцяв подарувати Зборовському 500 коней, аби він одмовився від цього походу; кримський же хан відступав йому Молдову, аби запорожці не воювали з татарами.
Зборовський запевнив посланців, що не думає йти ні на Молдову, ні на Крим, і, разом з тим, просив татарської допомоги в поході на Московщину. Та ханські посланці відповіли на це, що вони не можуть на це пристати, бо з наказу султана хан має виступати проти персів, і він був би дуже радий, коли б і Зборовський пішов на перську землю спільно з ордою.
Далекий од ідей козацтва і охочий до авантюр, знатний польський шляхтич, не спитавши волі січового товариства, згодився на спілку з ханом. Та це порушення звичаїв Запорозького Війська, де воля була вища за владу гетьмана, не минулося Зборовському марно: козаки, довідавшись про його вчинок, скликали раду й почали дорікати гетьманові за спілку з бусурманами, що мучать у неволі сотні тисяч їхніх братів; коли ж гоноровитий шляхтич став погрожувати, що примусом поведе запорожців на персів, то козаки вхопили його в свої дужі руки, насипали в пазуху піску й хотіли кинути в Дніпро. Але Зборовський зумів якось одпроситися і, скорившись волі ради, зрікся спілки із ханом.
Тим часом війна Польщі з Московщиною скінчилася, і Зборовський, не знаючи, що робити на Запорожжі, вирядив 2500 козаків у верхів'я Бузького лиману, куди молдавський господар обіцяв вислати йому коней, а сам із частиною війська на кількох десятках байдаків виплив Дніпром у Прогної. Минаючи Аслам-город, Зборовський запевнив турків, що не буде воювати проти татар, і ті пустили козаків далі без перешкоди.
Зборовський справді не міг зачіпати татар і турків, бо мав уже від своїх приятелів листи про те, що король дуже гнівається на нього за цей похід; але бути із запорожцями біля татар і не зчепитися з ними — було неможливо, бо січовики не мали сили спокійно дивитися на них. Через те сталося так, що комонні козаки, йдучи до Бугу, зразу ж, по шляху, почали бити випадкових турків і тим збентежили Очаків.
Не відаючи про те, Зборовський набрав у Прогноях декілька байдаків солі й вирядив їх на Січ; сам же з іншими поплив лиманом до місця, куди мало підійти комонне військо. Та тільки тут сталася пригода. Сподіваючись на лихо від походу козаків, турки вже підстерігали їх у Бузькому лимані з десятьма галерами та кількома десятками сандалів і, побачивши своїх запеклих ворогів, зразу ж почали громити запорозькі чайки з гармат.
Тікати запорожцям було нікуди. В запалі вони кинулися, було, штурмувати галери, але турецькі сандали чинили їм перешкоди, а галери своєю пальбою знищували козаків і навіть топили їхні чайки.
Побачивши, що скрута, запорожці примчали до берега і, поховавши чайки в шелюгах, позалягали на кручах у ямах, що їх повиривали вепрі.
Радіючи з того, що зненацька застали запорожців, турки хотіли всіх їх захопити в полон і з тим висадили частину війська на берег, та козаки не далися до рук туркам, а вдаривши на них, як один, багатьох повбивали, а решту ж загнали назад на галери.