Високо підніс кат сокиру — і покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками в поли ті, що продали свого гетьмана, як Іуда Христа... Одурив реєстровців Конецьпольський, що живим буде запорозький гетьман... Та вони навіть не отримали за зраду ні прав од короля, ні його ласки. Кров же Сулими справді викликала серед козаків, що перебували на службі в поляків, нарікання на неправду й утиски і через дванадцять років, з початком повстання Хмельницького, всі козаки, і запорозькі, й реєстрові, одностайно стали на боротьбу за права й волю свого народу.
Плакали-тужили запорожці, вертаючись човнами з України, повз Кодацький поріг без того, з ким зруйнували неприступну фортецю… А разом із козаками кричав-голосив Дніпро, сумуючи, як і зараз, про розбрат між дітьми України.
Не раз по тому переходив Кодак із рук до рук, не раз Кодацькі скелі вмивалися гарячою кров'ю, аж поки нарешті зникло тут усе: і вибухи гармат, і гомін бойовища, й пісні волі... І лишився тільки один живий свідок давніх подій — поріг Кодацький, що й досі тужить за лицарями волі та співає нам про минуле...