Мазепа, почувши про такі заміри, став вимагати, щоб запорожці видали йому зайду, але на те не згодились ні рада козацька, ні сам кошовий отаман Іван Гусак; навпаки, запорожці охоче слухали запальні промови Петрика про занепад та недолю України й невдовзі обрали його військовим писарем.
Мазепа не наважився відверто сваритися з Кошем через Петрика й у всьому догоджав запорожцям, посилаючи на Січ борошно, залізо й інші потрібні припаси, а сам тим часом писав до Москви доноси про те, що запорожці хочуть зрадити царя, бо не видають зрадника Петрика.
Петрик тим часом справді умовляв кошового отамана Гусака підняти війну проти Мазепи. Між іншим, він казав Гусакові таке: "Хоч шість тисяч із собою орди візьми за Дніпро, так я горло своє ставлю, коли тобі не поклониться вся Україна. Гетьман зразу в Москву втече, бо там вся його душа, а в Україні тільки його тінь! Невже нам не поможуть наші брати, котрих сердюки, рандарі та дуки, що їм царі маєтності пороздавали, мало живцем не їдять? Та вони тільки почують, що ти з військом рушаєш із Січі, то самі тих чортових панів подавлять, а ми вже прийдемо на готове!"
Од таких промов Петрика поміж запорожцями пішло замішання, та тільки кошовий і військова старшина не дуже-то сприятливо ставилися до його замірів, і Гусак, хоч у кожному листі дорікав Мазепі за роздачу старшині земель, за поневолення люду, за одкупи та за спорудження Самарських городків, а тим часом усе не втрачував надії, що російський уряд сам лагідно задовольнить бажання українського люду й запорожців щодо повернення на Україні давнього ладу й самоврядування.
Тим часом полк охочих запорожців, під проводом Юська, ходив проти татар на поміч фастівському полковнику Семену Палію й, напавши на орду, що верталася з німецької війни через Куяльницький пересип, чимало захопив татар у бранці й відбив у ворогів багато здобичі.
Не діждавшись од кошового Гусака згоди на участь Війська Запорозького у війні з Росією, Петрик залишив Січ і поїхав через Кизикермен у Крим до хана, взявши із собою 60 козаків, що захопилися його мріями про визволення українського посполитого люду од поневолення. Він мав думку робити так, як Богдан Хмельницький, себто: стати до спілки з татарами і наблизитися з ордою до Січі, щоб легше умовити Військо Запорозьке подати йому допомогу. Його жвавість та запальність вплинули на хана, й 11 квітня 1692 року хан, з одного боку, і Петрик од імені Війська Запорозького, з другого, склали умову, за якою хан мав допомогти Петрикові одібрати Гетьманщину й Слобожанщину від Московської держави до своїх рук; Петрик же за те мав перевести східні слобідські полки на спустошене Правобережжя з тим, щоб одчинити татарам Муравські шляхи до самої Московщини. Запорозьке Військо, від імені якого Петрик підписував умову, за свою участь у війні мало здобути собі владу на землі західних слобідських полків: Охтирського та Сумського.
Склавши таку умову з ханом, Петрик послав кілька листів до Запорозького коша, вмовляючи Військо Запорозьке пристати до нього. Ті листи щоразу читали на радах, й вони викликали між запорожцями розгубленість. Голова січова підтримувала заміри Петрика, маючи гадку погріти руки біля маєтків української старшини, що вже звалася панами; старшина ж Війська Запорозького, пам'ятаючи руїну Правобережної України і страхаючись, що боротьба у спілці з татарами проти Росії може призвести до такої ж недолі й Лівобережжя, не згоджувалась ставати на бік Петрика.
Найбільший вплив на запорожців зробив лист, написаний Петриком 22 червня 1692 року, де він, між іншим, писав: "Не один раз казав я вам, панове-молодці, яка небезпека загрожує нашій Україні і до якого занепаду іде вона через сусідніх державців: наче люті леви, роззявивши пащі, хочуть вони проковтнути нас щомиті й поробити своїми невольниками. Не дивно, що так чинить і король польський — ми здавна були його підданцями, та за Хмельницького, з допомогою орди, визволилися з неволі та ще й таку вчинили йому шкоду, що й досі він ніяк не вичухається, й досі намагається, щоб знову український народ взяти в підданство і помститися нам за ту образу. Хан кримський за те ворогує з нами, що ми, пробуваючи поблизу, споконвіку на степах і на морі чинили йому лихо в людях і в здобичі, як і зараз чинимо; а от дивно, що московські царі, не зброєю нас придбавши, перевели наш край Чигиринський на лівобічну сторону, обсадились з усіх боків нашим людом, так що, звідкіля б прийшли вороги, та всі наші оселі попаливши, а людей у неволю побравши, повертаються назад. Московщина ж за ними, як за мурами, ціла і, не задовольняючись тим, намагається усіх нас повернути в холопи й невольники".
Далі в тому ж листі нагадується, що російський уряд для того віддає народ панам у неволю, щоб люд український змужичів (стратив культуру), "щоб тоді легше було осадити нас своїми воєводами й городами, які уже й збудував на Самарі". Щоб врятувати Україну, Петрик радив піднятися всім проти московців і приєднатись до нього тоді, як він ітиме з ордою добувати Україну.
У червні заміри Петрика почали здійснюватися. Кримський хан вийшов із великою ордою в Чорну долину і, вручивши там урочисто Петрикові гетьманські клейноди, проголосив його гетьманом України. Але наступного ж дня посипалися розчарування. Перш за все ханові не можна було виступати з усією ордою на Гетьманщину, бо за наказом султана мав воювати з німцями проти Угорщини; на Україну ж Калгою-Салтаном та Петриком він відрядив всього 20 000 вершників. Це поставило нового гетьмана в безнадійне становище, бо Мазепа повсякчас міг кинути проти татар 50000 козаків, не кажучи вже про військо російське. Але Петрик пішов разом із Калгою-Салтаном понад східним берегом Дніпра й зупинився проти Січі Запорозької в Кам'яному Затоні.
Тим часом у Січі сталися зміни. Ще восени 1691 року один жвавий козак, на прізвище Матвієць, підмовив кілька десятків товариства пливти з ним за Чорне море до імеретинського царя на службу й потай захопив для своєї справи одного військового байдака. Довідавшись про те, кошовий отаман Іван Гусак звелів заарештувати зухвальця й привести до нього, а той під час розмови з кошовим зчепився битися. Військовий суд засудив Матвійця за його вчинки до смертної кари, і йому стяли голову. Проте січова голота дуже любила сміливця, й коли до Січі вернулося товариство з лугів та степів і дізналося про його страту, то почало нарікати на Гусака за те, що звів доброго козака, і, врешті, в 1692 році обрало на кошевство ватага Федька.