— Люба Рут,— спромігся Конні сипло,— прошу вас усім, що вам дороге, усім на землі, вашим братом, якого ви шукаєте, зостаньтесь тільки на півгодини, благаю вас, зостаньтесь тільки на півгодини, я хочу щоб ви побалакали з оцим... з цим чужоземцем. Ви зостаньтесь! Зостаньтесь, дуже гаряче прошу вас.
Очі Рут насмішкувато блиснули. Вона повернулась і сіла на краєць стільця.
— Я слухаю,— сказала Рут,— але як же ви уявляєте собі мою розмову з цим, як ви сказали, "верблюдом", коли він ні слова не знає по-англійському. Я слухаю, що скаже цей неголений, неввічливий дикообраз.
— Рут поклала редикюль на стіл з радіолою, посунулась зручніше на стільці й приготувалась слухати.
— Бачите, Рут... міс Паркер... сказав Конні,— він не знає ні слова по-англійському, це так, це правда, але я, я знаю трохи по-руському...
— Ви знаєте по-руському? Це новина! До ж ви вивчились? Чи не в конторі Баррімора?
Конні стало значно легше на душі. Вона зостається. Якби вона знала, що вона остається для того, щоб побачити його тріюмф.
— Я трохи знаю по-руському, я вивчивсь по-руському в... однієї дівчини — бухнув Конні нахабно.— Колемесалемалейкум,— звернувся він до суб'єкта.
— Лапа ту кен сиратата,— з готовістю одповів суб'єкт, повертаючись на стільці до Конні.
— Він каже, що з охотою розповість вам про Більшовизію,— пояснив Конні швидко.
— Гайда Іван сані фюзеляж.
На обличчі Конні блищала сталева самовпевненість. Він безперечно дуже щасливо підібрав подібні слова. Суб'єкт одповів довгою промовою.
— Йому сподобалось у Більшовизмі,— перекладав Конні.— Більшовики — бідні, але працьовиті. Розстрілюють там, щонайбільше, розтратників. Він дуже хоче повернутись назад...— перекладав Конні, не зупиняючись ні на секунду.
— Стривайте,— сказала Рут,— спитайте в цього дикуна, чи це правда, що в їхній країні жінок видають по ордерах, як хліб, кукурудзу і все таке?
Конні залопотів знову. Чужинець щось гаряче й пристрасно доводив.
— Він каже, що то неправда. Жінки живуть з чоловіками так само, як і в нас. Там тільки немає таких ідіотських обмежень, як є, приміром, хочби тут у Штатах, хочби тут, у Мільвокі, хочби тут у сі мі Паркерів, де вважають, що дочка не може вийти заміж, поки не одшукається брат.
— Це він теж вам сказав? — спитала Рут,— чи це вже ви придумали самі?
Конні хотів сказати щось, але спинивсь: чужинець звівся на ноги й шукав свого бриля.
— Good bye[2] — сказав чужинець.
Конні зирнув на Рут.
Рут підвелась і підійшла до чужинця.
— Ви прекрасно вимовляєте по-англійському! — сказала Рут.
— Непогано,— одповів чужинець добірною англійською мовою.
— Чи довго ви перебуваєте в Штатах? — запитала Рут.
— Я жив тут двадцять літ, я тут народився.
— Скажіть,— почала була Рут,— але спинилась і повернулась до Конні. Конні душив сміх, Червоний, як парений рак, він схилився над столом і конвульсійно пересмикувався. Очі Йому від натуги полізли рогом. Нарешті він не витримав і вибухнув гомеричним колосальним реготом. Він упав на стільця й молотив ногами по підлозі.
— Ідіот, верблюд, дикун, дикообраз,— повторював він, захлинаючись од сміху.— Ідіот, дикун верблюд дикобраз... Право ж, Рут, я думав, що ви розумніша все ж таки.— І Конні знову замолотив ногами по підлозі.
— Прощайте, Конні! — сказала Рут.
Конні опам'ятавсь і подивився на неї. Він так перелякавсь, що сміх йому враз пройшов. Він схопився й підбіг до неї.
Рут узяла чужинця під руку:
— Ходім до дому, голубчику! — сказала вона.
Спочатку Конні не зрозумів. Тон її голоса був наче веселий і м'який і страшний зміст її слов не дійшов до Конні; він стояв, як закам'янів. Раптом Конні добрав:
— Рут,— закричав він диким голосом, кинувсь на чужинця, одступив назад і подивився на Рут. Вона усміхалась теплим, ласкавим сміхом.
— Я мушу попрохати у вас вибачення, Конні,— серйозно сказав чужинець.— Я Майкл Паркер. Я приїхав учора з Мільвокі. Рут тоді ж розповіла мені, що ви не довіряєте її... її... ну інтелектуальним здібностям, чи що. Отже ми з нею виробили маленький плян. Це дівча дуже хотіло переконати вас, що воно розумніше, ніж ви думаєте. А тепер ходім до Старого Джемса Паркера.
І він узяв Конні під руку.
Майкл знайомиться з нечистою силою
— Я згадав одну історію,— сказав Майкл Паркер і скинув попіл із своєї сигаретки в коминок. Він солодко, востаннє потяг з неї запашний димок і упустив її на жевристе вугілля.
Ніхто не впізнав би в цьому чисто виголеному американцеві в сірому новенькому костюмі того голодранця, що місяць тому з'явився в Мільвокі до Конні Стефена. Тільки камінне підборіддя й опуклі лінії рук під рукавами піджака нагадували, що це був той самий Майкл Паркер уоблі[3], бунтар, що він завтра може знову з'явитись у тім самім лахмітті, а позавтра випливти з Америки десь в Океанію.
— Я згадав одну історію,— знов сказав Майкл, одвертаючись від вогню. І знов ніхто йому не відповів. Конні сидів удвох з Рут у великому кріслі, а Марк Кедлі лежав на канапі, заклавши ноги на поручні.
— Це історія з демонами,— наче вагаючись, сказав Майкл.— Я голосую,— хто хоче слухати про демонів підійміть руки,— звернувся він до Марка, бо Рут і Конні сиділи, як неживі.
Марк Кедлі примостився на канапі зручніше і підняв угору обидві ноги.— Я слухаю,— сказав Марк Кедлі.
— Це історія з демонами, почав Майкл, — і трапилась вона на Україні. Я вже казав вам...
— На Україні? — сказав Марк Кедлі, хіба на Україні є демони? Нічого не читав про це в газетах. На Україні є козаки й мех.., мехновці — теж щось на штиб козаків.
— Марк Кедлі— ти дурень. І треба сказати, що твої папа і мама тут ні причому. Вони зробили все, що було в їхніх силах. Ти дурень, бо думаєш, що знаєш щось про Україну, бо читав Нью-Йорк Таймз і інше. Думаю, що ти знаєш про Україну не більше, ніж про Сполучені Штати Північної Америки. Що ти знаєш про Сполучені Штати?
— Нічого,— одверто признався Марк Кедлі.— Я не завідую газетною інформацією... і не думаю, щоб мені колись доручили нею завідувати.
— Так,— сказав Майкл.— І ти так само не знаєш нічого про Україну. Ти можеш прочитати в книгах, що це житниця Радянського Союзу, що цей край багатий вугіллям і білою силою води, що люди, що живуть там, високі на зріст і похмурі, що в них не вистачало на всіх землі і вони виселялися на Канаду, до нас у штати, в Мехіко, в Бразілію. Ти можеш прочитати, що це дика бунтарська нація, що скрізь і всюди складає кадри комуністичних партій. Може, десь ти натрапиш на згадку про їхні пісні. Але ніде ти не прочитаєш, що Україна — це край художників.