Гетьман сховав листа до столу і дав Корнієнкові лист, написаний до кримського хана.
Початок: адреса до хана з усіми переборщеними титулами і прикметниками, затим поздоровлення і визнання покори, а далі: "З того часу, як ми мали щастя глядіти в ясні світлі очі вашої ханської величності, при божій і вашої величності хоробрих військ помочі, багато дечого на Україні перемінилось. Польське військо розбите і знищене, обидва гетьмани і багато знатної шляхти в татар-' ському полоні. Незмірно мене радує, що ваша ханська величність мав нагоду переконатися про правду моїх слів, про щирість моєї мови. Я сказав, що ми побідимо, і ми побідили. Тепер я кажу, що ми і далі" побіждатимемо. Я певний, що і цим разом ваша ханська величність повірить у правдивість і щирість моїх слів. Коли ми були гостем вашої ханської величності, коли ми ураз з муллами вашої ханської величності читали сури 1 святої книги великого пророка,— хай буде його імення прославлене,— то видно* що наші молитви були аллахові любі, .коли їх вислухав. Якби ми тепер стали в-половині дороги, то це було б гріхом перед аллахом.
Але тоді ми нічого не вирішили. Ваша ханська величність зволили нам заявити, що висока Порта ще не вирішила війни проти Польщі, а далі — щоб ми зачинали, а тоді буде видно. Ми вважали це за умови нашого союзу. Вони сповнились, а. я вважаю слово вашої ханської Величності важнішим, чим писані пергаменти.
1 Молитви, статті.
Час принаглює. Польща лиш що зачинає збирати сили. Ми мусимо її випередити. Заключім відложений договір на вічну приязнь і згоду. Його підпише мій син .Тиміш і ті мої уповновласнені, котрі з ним суть. Ваша ханська величність зволять видати наказ своїм хоробрим військам іти до нас на підмогу. Наш союз доведе до незалежності України від Польщі, а Татарщину до незалежності від Оттоманської Порти. Як між нами настане мир і братерство, тоді вашій ханській величності не буде далеко до Москви і до татарських побратимів, Казані, Астрахані і Волги. Крим стане матерним краєм усіх татар. Тоді не треба буде пильнувати Перекопської шийки і Дніпрового лиману, бо перед приятелями і братами не треба пильнуватись. Тоді ваш ворог буде нашим ворогом. Колишні взаємні обиди забудуться, бо не з нашої вини вони вийшли. Ми воювали вас по наказу нашого пана і робити мусили б так і далі, на що ми предложили у ваших ніг явні докази. Я певний, що моє слово знайде послух у вашої ханської величності. Лише про одно маю вашу ханську величність прохати: не дозволь, ваша ханська величність, вашим хоробрим військам грабувати наших земель і брати ясиру. З того могли б вийти для нас обидвох нелюбі противенства. Могло би прийти до того, що роз'ярений український народ обернувся би проти татар і проти мене за те, що йому таких союзників на Україну накликав.. Добичі і ясиру наберуть татари доволі у ворожому краю, а ми не будемо їх зупиняти перевести добуте добро в Татарщину. Закінчення, як звичайно.
У цім письмі вже нічого не згадується про мусульманську віру,— зауважав Корніенко.
Бо цього не треба. Ти думаєш, що тим скотам щось на вірі залежить? У них головна річ, ціль їх життя — то війна, а ціль війни — то грабунки і нажива, а віра — так собі, збоку. То лише турки лізуть кожному в душу з своїм Магометом, наче крамар із своїм поганеньким крамом... Тепер скажи мені, хлопче, що ти зауважав у цих двох письмах?
— Хитрі приманливі обіцянки.
1 Estore prudentes sicuti serpentes (лат.) — будьте хитрі, мов вужі.
— Так. Дурному треба обіцювати те, що не твоє, а коли вони цього не дістануть, то не зможуть тебе обвинувачувати, що ти не додержав обіцянки. Але обіцювати й манити можна лише чимось імовірним і до правди подібним. Не треба з обіцянками залазити на небо, місяць і зорі, бо на такому і дурень пізнається. Мене вчили єзуїти: "Estore prudentes sicuti serpentes" Спасибі єзуїтам, що дечого мене навчили. Це мені не раз придалось і ще принадобиться. Та ще одного ти, либонь, не помітив: обіцяючи щось, треба непомітно зробити це залежним від деяких умовия, а ті умовини мають бути складені так, щоб ти їх добре бачив, а щоб читач не помітив. А далі важна річ не щадити титулів і почестей. Краще прибільшити їх, як поминути хоч би одну кому. На це дуже вважають турки, j іце більше москвини. От ще недавно москвини через своїх послів жадали від короля Жигмонта III покарання на горлі королівських канцеляристів за те, що поминули в письмі один царський титул...
Жадали за це смертної кари?
Еге ж! Треба тобі тямити, що Москва лежить на межі Європи і Азії, що вона жила довго під татарським ярмом і там більше азійського баласту, чим європейської культури... Та як ми добудемо свого і з'єднаємося з Польщею, як рівні з рівним, бо магнатів чорт побере, коли виберемо розумного короля, приборкаємо панську сваволю, заведемо у себе лад і право, тоді до чого нам та Москва і Турція.
Хіба ж ми не можемо вибороти нашій Україні самостійності незалежно від Польщі? Нащо нам з Польщею в'язатися і втрачати сили на заведення ладу у Польщі?
Багато наших людей так само говорить, та це недоладне. Це мрія на далеку мету з понехаянням того, що робиться зараз. Ти подумай: з чим ставитимемо самостійну Україну зараз? Звідкіля візьмемо стільки тямущих людей, щоб вели, цілу адміністрацію? Так, як тепер, тимчасово лад заводити, вічно бути не може, це ж переходовий стан. Великий вже час минув від того, як Русь була самостійною. Усе забулося, традиція затратилась. Нам треба усе від ляхів переймати. Ми зачнемо будувати самостійність, наладжувати адміністраційний апарат, а тим часом будуть наші вороги причаюватись та вижидати хвилі, коли б на нас скочити і поживитись нашим добром. Не заведемо ми ладу у Польщі так, як ми думаємо, тоді магнати віджиють, покріпшають і, певно, не забудуть нам того, що ми їм тепер накоїли. Так само і Москва. Ти, може, і не знаєш того, що вже і тепер польські магнати і православні забігають ласки проти нас у московського царя... Та ще й не один ворог найдеться. Ми воюємо за волю мужика-хлопа, щоб його з-під панщини освободити, а того нема у жодній державі — ні в Німеччині, ні у Франції. Там мужик — така сама робуча худоба, як і в нас. Коли ми такий лад будемо заводити в самостійній Україні, то увесь західний, світ налякається хлопських бунтів і всі накинуться на нас, мов оси. Бо наші кличі на освободження усього народу з-під панщини і неволі дуже голосні і приманливі... Такого і Москва може налякатись від своїх холопів, і тому треба Москву хитрити і підлещувати їй, щоб перед часом не скочшіа нам на спину...