Щасливим і мудрим запорядженням єдиного Бога написано було у моєму кісметі1, що я попаду в полон лицарських в.ійськ високої Порти. Всемогучий хотів, щоб я мав нагоду пізнати науку великого пророка Магомета,— хай його імення буде благословенне вовіки,— я, пізнавши правдиву віру, полюбив її усею душею і нині голошу, встаючи і лягаючи, що нема бога над* бога і його пророка Магомета. Я став тихим, але гарячим визнавцем ісламу...
Дивуюся, чого ті слов'янські джаври серби, болгари і угри та інші народи, котрі мають щастя жити під скіптром вашого султанського величества, пана панів і царя царів, так уперто цураються правдивої віри — бодай їм життя не стало, щоб огонь гедженни їх спалив.— Інакше би жилось нам, українцям, коли б нам засіяло щастя попасти під владу могутньої Порти... Я не раз пояснював моїм старшинам правила тої правдивої віри, бо я, недостойний, знаю Коран напам'ять, і це їм дуже подобалось. Заявили охоту, що як лиш прийде слушний час, заявити себе поклонниками великого пророка. Хай півмісяць запанує над усім світом!
Та того ми зараз зробити не можемо, бо ми стоїмо під ярмом найбільшого ворога ісламу,— польського короля і католицької Польщі. За нами стоїть не менше фанатичний ваш ворог — московський цар. Коли б ми тепер виявили охоту перейти на іслам, нас би розбили і вигубили.
1 Кісмет — призначення, доля.
— Українському народові без розбору вже надоїла кормига Польщі, і ми зірвались до нерівного бою за свободу. При божій допомозі нам поталанило два рази розбити польське військо, і тепер вирішили ми йти далі. До того треба нам видатної помочі наших могутніх сусідів. Досі стоїть поруч з нами наш добрий приятель перекопський мурза Тугай-бей, та цього буде замало. Йому може заборонити воювати ляхів його зверхник — кримський хан, котрий навіть порозумівається з Польщею і накаже йти на нас. Велику і певну поміч може нам дати лише велика, могутня і непереможна держава падишаха.
Правда, що ми, козаки, дуже прогрішилися нашими набігами на землі вашого султанського-величества, і ми повинні найперш упасти ниць перед ясним лицем вашої султанської величності і благати прощення... Але не ми тому винуваті, що так робити мусили. Невільник робить те, що йому пан накаже. Ми, невільники Польщі, йшли на вас війною по наказу Польщі, котра потому скидала на нас усю вину, представляючи нас народом неслухняним і непосидющим. На це хай буде доказом, що в посліднім часі король Владислав дав нам гроші на будову суден, на вербування війська і дав нам грамоти на велику війну з усім мусульманським світом. Але великий Бог не хотів того, і Владислав вмер передчасно. Ваша султанська величність може одним кивком пальця повалити Польщу в порох і запанувати над нею, коли з нею не будуть йти козаки. Тоді на вежах Варшави заясніє хоругв півмісяця. Тоді не буде вже кому нападати на Волощину і Молдавію, а уся Україна перейде доброхіть як васальна держава під руку високої Порти Оттоманської.
Накажи ж зараз, не гаючись, ясноте ясностей, своїм хоробрим військом іти через Молдавію на Польщу, а твому слузі кримському ханові накажи йти з ордою нам на поміч.
Тоді стануть козаки вірними союзниками вашими і не повториться ніколи таке, як було під Хотином.
А ваша султанська величність, маючи під собою Молдавію, Семигород, Угрів, Польщу з Галичиною, зможеш легко приборкати Москву, освободити і прилучити до себе поневолених там визнавців ісламу біля Казані і Астрахані. За тими країнами вже і Муслемська Азія, муслемський світ. Володіючи такими країнами і народами, неважко прийдеться поконати і римського цісаря.
Приклони ваша султанська величність своє ласкаве вухо до тих слів — твого покірного слуги, розміркуй все те своїм світлим розумом, яка з тої злуки вийде користь для мусульманського, світу, коли півмісяць запанує над більшою частю Європи..."
Далі йшли запевнення і поклони.
До того листа був долучений і турецький текст.
Корнієнко прочитав це письмо раз і другий — і не хотів своїм очам вірити... Хіба ж цьому мала би бути правда, що Хмельницький, котрий виступає в обороні церкви і віри православної, є приклонником поганої бусурменської віри? Чи він справді є потурнаком, котрого народ православний усе гидився?
Корнієнко був в одчаю, бо увесь німб, який прикрашав золотою ореолею голову гетьмана, розвіявся, мов див від подуву вітру. Хмельницький дивився увесь час на лице Корнієнка і помітив, як воно мінилося. Корнієнко бліднув, мов полотно, опустив папір на коліна.
Чи ти повірив у те, що тут написано?
Годі не вірити, коли бачу, чия рука це писала...
Я дуже радий з того, що ти повірив. Уся штука при1 складанні такого письма у тому, щоб читач повірив у правду змісту письма.
Корнієнко поблід ще дужче, заломив руки в одчаю і говорив крізь сльози:
Батьку! Так цьому має бути правда?
Мій сину, віра й правда — то не все одно. Віримо в те, чого не можемо власним розумом розібрати, а що має лише на собі признаки правди. Нам треба турецької помочі, чому ж не маємо показати туркові золотих гру-1 шок на вербі?
Корнієнко трохи заспокоївся.
Та чи можливе те, щоб турок у це повірив?
Чому ж би ні? Усе до правди подібне, але під умовою, щоб Турція була справді така сильна, як я її величаю, щоб на султанському стільці сидів могутній султан, а не бабій і дурень Ібрагім, щоб Москва справді була така слаба, що її можна взяти, і багато, інших умовші. Мені треба до помочі хоч би тільки самої орди, щоб приборкати короленят, прогнати з України панів, жидів і єзуїтів, посадити на королівському престолі сильного короля-самодержця, а тоді ми в злуці з Польщею обернемо наші сили на дряхлу Турцію і проженемо ї? туди, де перець росте, завоюємо Крим і заживемо щасливо.
А чи справді турецька віра така гарна і добра?
Вона добра для мусульманів, а не для нас. Я бачу, що ти справді налякався цього листа. Та ти подумай, що сталось би з тим, хто б у нас хотів навернути український народ на мусульманство? Це ж немислиме. Але турки того не знають. їм здається, що такий гетьман може одним словом усе зробити, і тому повірять, що це можливе. Кожна людина найлегше повірить у те, чого собі бажає.