Олексій Корнієнко

Страница 84 из 131

Чайковский Андрей

Він сів на стільці і плакав, ридав гірко, вривано... Плачем виливав із серця накипілий біль.

Довкола нього стояли його старшини, таким його ще ніколи не бачили. Ярема не плакав ніколи. В найбільшому гніві, коли сотки людей велів мучити, коли стони соток мучеників розривали серце, він лише усміхався люб'язно, тепер плакав.

Ніхто не смів промовити слова, але плач лютої безсердечної людини зробив на всіх велике вражіння.

Хвиля була дуже важка. Треба було чимшвидше щось вирішити, бо леда хвиля звалиться на голову велика ворожа сила — і всі вони пропадуть.

Князь заспокоївся і втер сльози:

— Шикуйте, панове, військо до бою. Зробимо, що вдасться зробити, але відступати треба, бо не встоїмо.

В таборі засурмили в сурми. Військо стануло в порядку, кожний знав, де йому ставати і що робити.

Ярема уступав перед Хмельницьким, відбиваючись. По дорозі здержував втікачів і силою та грозьбою підбирав під свою руку. Козаки наступали йому на п'яти, а татарва, мов ті оси, налітала, тривожила військо і не давала й хвилини супокою. Ярема побоювався, що й сам може попасти татарам у руки, і тому відступав чимшвидше, щоб йому не заступили дороги.

Польське військо знову перестало існувати. Що уціліло під Пилявцями, гинуло по дорозі. До Львова дійшли самі недобитки з старшин і війська. Старшини сварилися між собою. Один на другого складав вину за погром. Таким побитом потішали себе. Інші потішалися тим, що козаків була така сила, що встояти їм було неможливо.

Але не всі повтікали. Регіментар королівської гвардії, зложеної з самих німців, Осінський схоронився в Костянтинові і звідси відбивався. Хмельницький вирядив до наступу на оборонний Костянтинів чернь. Німці відбивались.— Тоді пішли до приступу козаки. Німці не встояли, Костянтинів взято приступом, а німців вибито вщент. Осінському поталанило втекти.

На все польське громадянство наляг великий страх. Дехто передбачав кінець світу.

Заславський приїхав до Львова і скрився від людських очей. Його підвладні приписували йому причину розгрому. Дехто відгрожувався, що його вб'є.

Він, припочивши трохи, виїхав потай із Львова у безпечне місце, до Ряшева.

Хмельницький засів квартирою у Костянтинові.

Із низу Дніпра вітер віє.повівае, Військо козацьке в похід виступає. Тільки Бог святий знає, Що Хмельницький думає-гадає'.

З козацької думи

І

ЛЬВІВ

Відколи Звенигород, матір червенських городів, став у-своїй славі пригасати, вибивається Львів, столиця князя Льва, на перше місце, стає столицею Червоної Русі.

Від того часу стає він осередком культури, зразу пособ-ляє Києві, а згодом змагається побіч Києва.

Навіть тоді, як червенську землю завоювали поляки, Львів не покинув своєї культурної місії і був важним заборолом української народності перед затіями католицької Польщі.

Львів стояв на шляху між сходом і заходом, був важною торговельною стацією, та не лише переходовою, але й вузловою, був важним торговельним центром. Звідсіля розходилися шляхи: у Польщу на Краків (шлях краківський), на Угорщину (шлях стрийський), на Замостя і Варшаву (шлях жовківський), на Придніпрянщину (шлях глинянський).

Задля того Львів діставав від польських королів такі торговельні привілеї, яких часто не мав Краків.

Поза тим Львів не мав ні стратегічної, ні життєвої вартості через своє некорисне географічне положення. Господар, що клав цю хату, не поміркував, що коли сім'я розростеться, то не буде місця на поширення будівлі.

Околений розлогими горбовинами, положений над баг-ниськами розлитої Полтви, не мав куди поширитись, не мав природного колодязя, бо гнила вода багнищ затрою-вала воду, не мав свіжого повітря, бо воно приймало у себе випари багнищ, котрі хіба сильний вітер міг прочистити. А деревини не було де садити, бо цілий той невеликий простір треба було ужити під будівлю та на зацвілі вузенькі вулиці.

Львів, стиснений подвійним муром і валом, мусив довгий час мучитися в цій тісній одежі, наче нога китайської дівчини у залізних черевиках.

У тім тіснім місці треба було помістити великі склади всякого краму, тут жили ті, що займалися торгівлею або промислом. А хто не мусив, бо не міг тут жити серед тісних вонючих мурів, не бачити зеленої деревини, йшов на розлогі передмістя, між садки, огороди і зелені поля.

Зате Львів мав важне політичне значення. Хто був паном над Львовом, той володів над Червоною Руссю.

Як кожне велике торговельне місце, мав Львів різноманітну народність. Українці жили тут, як автохтони, поляки, як пануюча верства, німці переважно, як ремісники, жиди та вірмени, як купці місцеві, а як купці сторонні, заїздили турки, татари, німці, італійці тощо.

Усі ті нації користувалися свободами і привілеями, яких не могли добитись автохтонні українці. Про те дбало польське духовенство, щоб жоден шизматик не мав доступу до якого-небудь уряду. На українців ішла всією силою латинізація і полонізація, котра не знала на це інших засобів, як утиски та переслідування.

А мимо того православні держалися гарно і відбивали всі ворожі затії на своє природне добро: віру і народність.

Усе українське православне міщанство Львова гуртувалося коло Ставропігійського братства при церкві Успе-нія Пречистої Богородиці, званій загально Волоською. У Святоюрському монастирі жив славний владика, котрий, замість пособляти православним міщанам, заводив з ними бучі, що аж царгородський патріарх мусив їх мирити...

Польща дивилася на Львів як на символ свого володіння над Руссю. Втрата Львова значила втрату руського воєводства, львівської землі. Тому-то Польща хотіла свою владу над Львовом закріпити всіма способами. Найбільшу небезпеку для себе добачали поляки в православнім українськім елементі і звернули всі свої зусилля на те, щоб не допустити православних до рівноправності, щоб замкнути їм дорогу до просвіти і урядів. Поляки розуміли, що вони живуть серед руського православного моря, і тремтіли за своє панування. В цій полонізуючій і латинізуючій акції грало першу скрипку латинське духовенство з арцибіскупом на чолі, при видатній допомозі ордену єзуїтів, і... жидів, котрим годі було з українськими солідними купцями видержати конкуренцію.