Хмельницький, говорячи це, дививсь на татарина і помітив, як у його загорілися очі.
Зараз став ласкавіше говорити з Хмельницьким. Посадив його біля себе і почастував кавою, чубуком й солодощами.
Тугай-бей прикликав зараз знатніших татар на раду, і вони вирішили помагати Хмельницькому хоч би й зараз. Показалося, що в них наразі не було більше війська готового, як чотири тисячі.
Тугай-бей задержав Хмельницького кілька днів у себе в гостях і потім супроводжав його. Тепер стали приятелями. Татари переправились через Дніпро коло Кизикирме-на, Хмельницький лишив татар біля Базавлука і поїхав на Січ, забравши з собою кількох татарських старшин.
"
* * *
За час побуту Хмельницького в Криму напливало козацтво на Січ з усіх сторін. На Січі було глітно від народу.
На Січі став Хмельницький дня 1.8-го квітня 1648 р.
Кошовий скликав велике коло, а що в самій Січі не могли поміститись, то вийшли всі на майдан перед січову фортецю.
Кошовий розвів діло перед зібраними, пригадав усі кривди, які від панів та жидів народ терпів і закінчив вдалою подорожжю Хмельницького на Крим.
— Слава Хмельницькому! — гукали козаки, викидаючи вгору шапками. Хай тепер править нами Хмельницький, бо в нього голова на те, а ми відтепер не будемо блукати, мов вівці без пастиря. Голови наші покладемо за нашу свободу і віру або проженемо з України наших томителів і кровопийців. Проженемо їх геть аж на Віслу, а Україна нам достанеться.
— Добре так! Ми всі згодні,— гукала юрба.
Тоді кошовий післав військові клейноди, подаровані королем Владиславом: прапор з білим вірлом, бунчук, булаву і військову печатку. Кошовий передав те все Хмельницькому. Він говорив:
— Ми тобі це, пане Хмельницький, лише позичаємо. Маємо в бозі надію, що здобудеш на ляхах кращі клейноди, а тоді оці віддаси. Йди с Богом, веди Запорозьке Військо до слави, пане гетьмане.
Схвильований Хмельницький, держачи булаву в руці, говорив:
Товариші, лицарі, брати мої! Велика честь мені припала стати на чолі славного Запорозького Війська. Велика мені честь вести те військо на наших ворогів, гнобителів нашої церкви і віри. І я, враз з вами, голову положу за ті наші святощі. Та поки що прошу вас: не називайте мене ще гетьманом, лише вашим старшим. Ви мене вибрали згідними голосами, то правда. Але гетьмана обирає все військо козацьке, значить й реєстровці, а їх тут немає. Не кажу, щоб вони були важніші за вас, але я не хочу заводити розладдя між одними та другими. Нагадайте, який бешкет вийшов у нас над Солоницею, де перечи-лись за старшинство наливайківці з лободівцями... Я того не хочу. Хочу згоди між січовими й реєстровими козаками. Тому підождіть, поки зійдемося разом, а тоді переведемо вибір по закону.
Хай буде по-твоєму, ти нам голова і знаєш краще нас, що добре.
Як скінчилася рада, привели татари, що довкруги Січі сновигали, дев'ять чоловіків, яких піймали на дорозі від Паволочі. Вони видались Хмельницькому підозрілими.
— Візьми їх,— каже до полковника Ганжі,— добре на спитки, а ти, Олексію, записуй усе, що будуть говорити.
В тих часах не вели інакше слідства, як силуючи питаних більшими або меншими муками. Звичайно припікали тіло гарячим залізом. Розвели зараз багаття, і Ганжа взявся за діло. Пов'язаних бранців поклали на землю. Олексєій не привик до такого • відвернув очі. Бранці справді виглядали погано Обдерлась на них одежа, і були заболочені, що й лиця не видно. Знати було, що йшли здалека, повзли по болоті та й татари не дуже-то чемно з ними поводились.
Аж один з бранців каже до Олексія:
— Non congnois me, "amice Alexius? Separa me ab istis latronibus, multa tibi narrabo l¡ .
Олексій не міг з дива вийти. Якийсь знайомий йому голос, та з лиця не може пізнати і не може пригадати.
Олексій приступив до Ганжі і шепнув до вуха кілька слівець.
— Прикажи, пане полковнику, розв'язати цього чоловіка, то мій знайомий, я його поведу до гетьмана.
Сталось це в мить. Олексій вів під руку незнайомого, котрий нездужав власними силами йти, а по дорозі каже:
— Заговори ще кілька слів, може, нагадаю, хто ти? Далебі, не можу пізнати.
Бо справді годі було у тім змарнілім, заболоченім лиці із спаленими на вугіль губами, з розкудовченим волоссям, пізнати людину, якої довго не бачилось.
— Василь Чорненко, твій товариш з бурси. Олексій зрадів і.став'його, навдивовижу всіх, сердечно
обнімати.
Хмельницький сидів на возі, а довкруги його старшина.
— Батьку,— каже Олексій,— оце мій товариш з бурси— Василь Чорненко. Як був би до мене не заговорив латиною, я був би його ніяк не пізнав.
Хмельницький здивувався:
1 Non congnois me, amice Alexius? Separa me ab istis latronibus, multa tibi narrabo (лат.).— He впізнав мене, приятелю Олексію? Накажи відділити мене від цих розбишак, я тобі багато дечого розкажу.
Говори, вашець, що тут робиш і як у цю компанію попався?
Поперед усього поклін і поздоровлення від пана полковника Михайла Кречовського. Я у його за писаря служив. Він посилає мене до тебе, пане гетьмане. Мої товариші, що їх сюди привели, то угри, які служать в німецькій коругві. їх вислали сюди пани, твої приятелі, пане гетьмане, щоб тебе вбити. За це обіцяно їм велику нагороду. Вони мало знають по-нашому, мали показувати з себе перебігців і пристати до .війська вашої милості та ждати слушного часу, коли б довелось виконати диявольський замисел. Довідався про це пан Кречовський та й каже до мене:
— За всяку ціну, Василю, йди з ними, переодягнись, як знаєш-, роби, що знаєш, щоб лише завчасу остерегти пана Хмельницького,-поки— вони ще разом і не порозлазяться по табору. А від мене скажи пану Хмельницькому, що я надпливу проти нього на байдаках з моїм полком і хоругвою німецької піхоти. Мій байдак випередить всіх. Я хочу перший причалити до берега та з ним поговорити. Щоб на мене не стріляли. Треба теж щадити німецьку піхоту, бо то наші люди, лише за німців переодягнені.
Хмельницький дуже зрадів від цієї вістки, а Чорненко так знемігся, що впав зомлілий на землю. Його привели до пам'яті.
Що тобі, сину? — питає Хмельницький.
Я дуже знеможений, і пити хочеться. Негаразд попасти татарам в руки.