Король усміхнувся болісно.
— Не лише за ним стежать, але й за мною, своїм королем, бо й я підлягаю тайній поліції магнатів. Але на це є спосіб. До моїх кімнат е тайний доступ, про котрий мало хто знає, і ніхто його не пильнує. Я пішлю до Хмельницького свого довіреного, який його приведе й виведе. То станеться завтра ввечері.
Оссолінський був дуже радий, що, не наражаючи себе, зробив Хмельницькому послугу. Хтозна, на що він ще може придатися? Краще, щоб уходив між козацтвом за їхнього приятеля, як враз з іншою шляхтою за їхнього ворога. Недавно був вже в такій опресії, що йому грозила смерть, а тоді приходило на думку перебратися потай на Вкраїну і сховатися за плечима козацтва.
Король прикликав зараз свого довіреного шляхтича Станіслава Скибу і сказав йому, що треба зробити, але так, щоб ніхто про це не знав.
Перед квартиру Хмельницького заїхала другого дня ввечері звичайна крита повозка. В хату ввійшов Скиба і сказав просто:
1 "Pacta conventa" — це ті умови, які мусив король заприсягти перед своєю коронацією. Це були і обов'язки короля, і права та привілеї шляхти. Чим більше шляхта росла в силу, а король слабшав, тим більше мусив на річ шляхти поступатися в своїх правах. Дійшло до того, що король оставсь цілком без влади і ие міг вкоротити сваволі Шляхти. Він лише називався володителем.— Авт.
— Не кажу тобі, пане Хмельницький, хто я. Виконую наказ мого пана щодо справи, про яку ти вчора говорив з паном .Оссолінським. Збирайся, вашмосць, зараз їдемо.
— Так не можу, як стою, явитися перед моїм любим паном І добродієм, мушу пристойно одягтись...
— Тобі буде все вибачено, не в одежі діло...
— На таке в мене самого не було б вибачення... Просимо сідати, я зараз...
Він пішов у другу кімнату передягтись. Припнув шаблю, яку дістав від королевича під Смоленськом.
Коли одягся, Скиба завважив:
— Загорнись ще в широку кирею, щоб і познаки не було, що ти козак.
Олексій подав Хмельницькому кирею. Посідали в карету і поїхали.
Карета станула перед високим муром. Скиба застукав тричі до хвіртки і шарпнув двічі нігтем. Тоді заскрипів замок і двері відчинились. Увійшли до великого городу і прямували до королівського палацу.
Тепер Скиба вийняв ключ і відімкнув двері. Йшли напомацки довгим темним коридором. Скиба вів Хмельницького за руку. Так зайшли у велику освітлену кімнату.
— Підожди тут, вашмосць, я зараз вернуся.
Хмельницький скинув кирею і дожидав. За хвилю вернувсь Скиба і привів його у прибічну кімнатку. Хмельницький став перед королем. Зразу не пізнав його, бо від останнього побачення король дуже змінився.
Аж король, простягаючи руку, заговорив:
— Вітаю тебе, мій друже і товаришу по зброї! Хмельницький поцілував подану йому руку з пошаною.
Знаю, по якому ділу ти приїхав у столицю нашу, знаю, як тобі зроблено кривду, та ще болючіше мені те, що не можу тобі ніяк помогти.
Одне слово, "ваша милість може мою кривду направити.
Король похитав сумно головою...
Слово кожного іншого пануючого може ущасливити підданого, лише слово польського короля не має значіння. Тут і цілі сотні слів нічого не поможуть... Та сідай, мій любий.
Не смію, ваша милість, перед лицем мого володаря сідати...
Сідай, прошу, мені з тобою побалакати треба... Якби ти знав, який я безвладний у моїм королівстві, то не церемонився б. Ти маєш більшу владу у своїй козацькій сотні, як я у Польщі. Хмельницький присів, а король говорив далі.
— Добре, що з тобою можу бачитися. Ти мусиш мене виправдати перед козацтвом, що я не додержав слова і не зробив того, що вам обіцяв. Тоді, як я обіцяв, я був певний, що король зможе додержати того, що обіцяв він, королевичем будучи. Ти знаєш, в якому положенні опинилась наша ойчизна за покійного мого батька Жигмонта III. Опанований єзуїтами, потурав їм у всьому. Завелась скажена релігійна нетолеранція. Особливо вам, православним, далась вона добре взнаки. Я бачив, що це доведе Польщу до впадку, і коли я прийняв на себе той великий тягар і став королем, то певне не для слави, а щоби направити помилки моїх попередників. Я гадав, що як король заговорить до панів-магнатів, відкриє їм очі на те, що твориться і до чого воно дійде, то вони послухаються... Та я дуже помилився... Я хотів почати велику війну проти відвічних ворогів хреста при помочі козацтва. Я був певний, що через цю війну козацтво зможеться, виросте, а тоді я козацькою шаблею розрубаю усі пута, всі "pacta" ', на які я мусив присягати, що тоді я стану сильним королем і виведу державний корабель на чисті тихі води, що тоді настане порядок, мир і щастя між моїми підданими... Не довелось... Пани занюшили небезпеку на їхні золоті вольності... Тепер я бачу, що зривається над нами велика хуртовина, і ми раніше чи пізніше потонемо, а сусіди розшматують наше немічне тіло. Коли б задумане велике діло було мені повелося, то перш за все я був би обернув караючу мою руку на всіх гнобителів робочого люду. Тоді Польща була б така сильна, що ми приказували би всій Європі. Я цілий план обдумав в подробицях, та не довелось його виконати. Проти мене повстала стоголова магнатська гідра, і я був упокорений та осоромлений. Це підтяло моє здоров'я до решти, і тепер я вже нічого не вдію...
Король замовк і важко задумався. Хмельницькому стало жаль того доброго короля.
1 Pacta — тут: угоди.
— Ваша королівська милість, звольте лише знак дати — і сто тисяч козацьких шабель стане в обороні вашого королівського маєстату. Приборкаємо свавільну шляхту, а тебе, любий батьку, посадимо на королівському престолі, як могутнього короля-самодержця. Тоді одним кивком посилатимеш на смерть тих гордих короленят, що тобі жити не дають і нашу матку-ойчизну живою в могилу заганяють...
Запізно, мій любий. Мені вже дванадцята година доходить, а потомків не дав мені Бог...
Ми маємо грамоту, ваша королівська милість, і дозвіл на збирання війська, на будову суден...
Ця грамота неважна. Хіба ти не завважив, що на ній немає канцлерської печатки, а лише "моя, королівська? Але тобі не повадить покористуватися нею перед козацтвом і без печатки канцлера. Це буде якраз доказом доброзичливості вашого короля до вас, козаків. Я хочу, щоб вони мене й надалі любили і добрим словом згадували... Бо й я вас"люблю, мої козаки...— у короля задрижав голос із зворушення.— І ніколи не забуду ваших заслуг для мене.