Поля була явно розстроєна і зажурена. Одразу ж пішла до машини і поставила вимогу відвезти її додому, тобто до тітоньки. Мені не залишалось нічого, як сісти за кермо. Дорогою всі мовчали.
Що ж буде завтра? От скандал! Як навмисне, чортів е-екало призначив зустріч на ранковий період… Відкласти? Він їде у відпустку. Але якщо Поля втратила здатність… От уже — як не щастить, то не щастить! Все збігається докупи, скручується, і виходить дуля…
2.VІI. Шеф прийняв у передобідній період. Я наледве умовив це дівчисько поїхати. "Боюся", "нічого не вийде" і т.п. Одне слово, розпустила нюні. Ти, кажу, так себе не настроюй, хоча, може, й без перевірки обійдеться, Сєва там жде, на випадок чого — скаже, болить голова. Нарешті це теля погодилось. Примусив її зробити кілька вправ, і поїхали. Сєва вже стовбичив біля інституту, так що до кабінету зайшли втрьох. Шеф підвів свою конячу голову і запрацював біластими повіками, певне пригадуючи що й до чого. Оце, кажу, та дівчина, про яку, кажу, я вам казав. А оцей студент (тобто Сєва, уточнити прізвище) може все підтвердити. Поля, кажу, і заяву написала, так що черкніть резолюцію та й почнемо працювати з нею, як із штатною одиницею. А одиниця стоїть, опустивши голову, і мовчить, наче їй заціпило. Куди ж пак, побачила професора! член-кора! Переді мною, бач, не ніяковіє, не зважає на те, що я скоро не те що кандидатом, а доктором стану. Висмикнув я заяву з її рук, поклав на стіл під самісінький хобот. Старий хитряк засопів, глипнув на мене, наче давно не бачив. Потім заплямкав: а чи не можна, е-е-е, щоб і я переконався… Ну, думаю, все пропало, але відступати нікуди. Не хотілось вас затримувати, кажу, завтра у вас відпускний період починається, та якщо ви не вірите… А він своєї. Наука, е-е-е, спирається на дослід… Якби я володів телекінезом, був би йому дослід — усі три телефонні апарати так би й пошпурив у його плішиву голову. Та як я не намагався зрушити поглядом хоч один — нічого не вийшло.
Тим часом старий загадав Сєві сісти в найдальшому кутку, де саме смалило сонце, і той почав жмуритися та крутити головою, ніби коло носа гедзь літає. Попросив пересадити, старий ні в яку. Ну, думаю, все одно викручусь, ми ж із Сєвою заготували варіант хворої голови. І взагалі, професора обвести навколо пальця — раз плюнуть. Але все-таки я хвилювався. І коли старий звелів мені одійти до дверей, а сам нагрундзював щось на аркушику і схилився до Полі, що вже сиділа біля його столу, мої нерви так напружились, що я почав робити зарядку.
Ненароком наближаюсь до столу, старий швиденько затулив свій малюнок, махнув рукою, щоб я одійшов. Тим часом бачу — Сєва креслить, малює! Закінчив, засунув олівець у нагрудну кишеньку. Професор підкликає його, дивиться на малюнок і починає гладити своє тім'я. Розгубився, не знає, як реагувати! Підходжу — і що ж бачу? На обох аркушиках зображена… ракетка. Овал і лінія держака. Тільки на контрольному листочку менший розмір, у Сєви малюнок більший. З усією серйозністю запитую: ну що, тепер накладете резолюцію на заяві? Старий мовчить, сопе, огинається. Починає е-екати. Ви, Липський… є… е-е… знаєте, що я люблю теніс… Та я вас ніколи не бачив з ракеткою, кажу; тепер я не граю, каже, але все одно люблю цей вид спорту. А я, наприклад, люблю бокс. Ну, то що, питаю, з того? А те, каже, що давайте поставимо, е-е-е, ще один дослід, і запитує Полю: ви не стомились, дівчино? Поля погодилась. Я одійшов до дверей, Сєва сів на свій стілець, а професор щось вивів на новому аркушу і вручив його Полі. Дивлюсь — Сева вже виводить олівцем, лінія телепатичного зв'язку працює. Готово! Професор попросив показати і вже не гладив своє тім'я, а голосно плямкав. Отепер, е-е-е, і я бачу… Підходжу: на обох аркушиках — знак параграфа. І треба ж таке вигадати! Параграф! Та навіть у картках Зенера[1] такої фігури немає. Бачу — старий шкарбун зацікавився молодятами, вже не згадує про "всякі фокуси", почав розпитувати про навчання, уподобання і т. п., навіть про сни. Я все це слухаю та й думаю: невже мітить у співавтори? А може, запропонувати? Мовляв, під вашим керівництвом… Та навіщо воно йому? Давно доктор, член-кор…
Ну от що, плямкає, зарахуємо вас лаборанткою у відділ функціональної біології, але треба вчитися… Може б, ви пішли на вечірній біофак? Поля цвіте, ще б пак, сам професор опікується нею, а я собі думаю: навіщо їй сушити голову на тому біофаці? Я зроблю її славетною на весь світ без ніякого диплома. І ще старий почав просторікувати, щоб вони із Сєвою і далі дружили, особливо в' навчанні. Це мене обурило. Та яке тобі діло, думаю, до їхньої дружби? Вони під моїм керівництвом. А може, я ще сам із нею подружу? Взагалі… це ідея! Різниця в роках невелика — трохи більше десятка. Поглянув на Полю — опустила очі.
Написавши нарешті резолюцію на Полиній заяві, шеф узявся за мене. Треба здати анамнез. Важливо встановити, як ввімкнувся телепатичний механізм. Чи спостерігаються функціональні зміни в центральній нервовій системі, зумовлені хворобою? Досліди необхідно поставити на солідну наукову основу, разом з фізіологами, морфологами і психологами опрацювати методику, яку треба буде розглянути на Вченій раді після його повернення з відпустки. І т.д. і т.п. Я нагадав, що це, власне, моє відкриття і я не хотів би ділитися ні з ким, окрім нього самого. Тут пахне державною премією. Як він на мене глянув! Як заплямкав! Наука тепер твориться колективно, і це не той випадок… І т.д. і т.п. Нічого, я ще покажу, який цо випадок. Головний козир у мене. Фігури там всякі, параграфи, так би мовити, насіннячко. А як продемонструю передачу думки — якої ви тоді заспіваєте?
4.VІ1. Сєва з Едиком мали поїхати з будівельним загоном кудись у Сибір. Домігся, щоб Сєву звільнили. Наука вимагає жертв. Ех, якби я міг його замінити! Нехай би їхав хоч на Камчатку. На жаль, голова в мене розумна, але приймати думки на відстані не може. Я з Полею перевіряв. Шумить, як самовар. Навіть індійська трава не допомогла. Дівчисько пирхає зі сміху.
5.VII. Поля поїхала до свого Батурина. Хотів і я з нею — відмовила. Взагалі в даний період ставиться не дуже прихильно. На мої натяки іронічно посміхається. Сєви теж не видно, чи не на мотоциклі чкурнули до Батурина?