Океан (збірка)

Страница 63 из 63

Василий Барка

Древній океан, здійнявши груди,
вигримить, крізь бурю зблисне—
мову, на стострунностях орудних:
вінценосний псалмоспівець.
Звергнув з піни дерево—аж чорне,
чи не з острова південних?
Звергнув і, ворушати, рокоче:
для грози сідий придверник.

Знай, душе моя! котрій завгодно
долі—жертва будь кипуча.
Тільки не як викид хвиль холодних—
трупний, де піски домучать...
гнити в сон, темніючи гілками
почуттів і марних згадок,
де вже чайки скрикнуть, мов склинавши,
та багноти цвіллю вдягнуть.
Ні! дожизно дарувати з крови,
хоч дрібний, від ребер вицвіт.
А скінчити—враз, гілками в розбризк
при негодах блискавичних.
Без гнилизни прожиттів старечих
з мотлохом обмов і сварок.
Краще—схима! в свічковій печері
біле серце службу справить.
Службу в сферу ранків назміренну
звідки хрест огню: як щогла,
подвига живий кораблик—землю,
де їй серпень проголосять.
16.IX.69
ВІДГУК

Движучи будови в димні війни,
поверхами з бігу валить —
океан! забризкав чайки квильні,
звіяні при чорних палях.
Вигорнув серед розбитків бренних
ніби дар, струну скрипкову—
від години крушения чи смерти,
рештку музики: над скойку.
А могла в сузір'я закричати:
мов плачі з грудної кістки—
вернута в полон скрипок найкращий
під смичок слізьми скоритись.

Вірш мій: через океан глухого
віку—в царство незакутих,
чи докотишся крізь лютий холод? —
відгук серця дохлюпнути.
Мов населення зірок сивіє
чайками в дзеркальний берег.
Так: чи ждатиме життя весіннє —
юних свят? свічками вербне.
17.IX.69
ДОЛЯ ДОМІВЛІ

Судний океан, збілівши в очах,
бився з тьми—аж бризк на місяць.
І розлам'я дому, як зволоччя,
хвилі на піску розмістять.

Побула на радість мила хатка;
ось—віконце шестишибне...
строщено, мов сизий звір пошастав,
де будівля в бурю згине.
Бач, ліхтарня, як сліпець померлий,
скойкам полиснить байдужна.
Малиновий килимок і двері:
водорості їх додушать.
І ляльки дитячі вдрузк розбиті,
мов з війни безмовна каліч.
Побілив на смерть солоний бризкіт,
не жалівши їх, ласкавих.
Строїв хто, житець необережний,
хатку на тремких основах?
Так—і стан душі: чи мрію вдержить,
де підпора їй марнотна?
Чайки проз годинник сонця вдарять
розпачами крил вечірніх.
Бережім свій острів! неба радість,
на твердині—в світі мирить.
ПОЖИЛЕЦЬ

Океанний подих; я скупався;
і розвів огонь з обламків:
барва—помаранч і свіжа паска! —
пломенить, мов кінь буланий...
кінь від "Одкровення",— чайки скрикнуть,
на немов'я, сон, байдужість:
де відводять хмару, мов каліку,
по пісках вітри, бредучи.
Там немов горнята мармурові,
і смутніш від снігу—меви:
ждуть! як вісники біля хоромів,
з океану вжитків певних.
Я подібно мешканець дочасний;
в космосі куток без плати.
І позичив огник: чи в незгасність? —
аж сосновий злам попалить.
Поряд океан рояльно б'ючи,
кинув руки в кожен клавіш.
І долоні скойчинок жебрущі
сповнює, пісок заклявши.
Це—в душі моїй: розкриті, просять,
створками збліднівши в сірість:
бризок жизних від потустороння
просять, на піску змертвілі.
Голосний огонь собі об камінь
розірав рукава й спурхнув.
Так на серці завжди не змовкали
самоборства! з болю — пурпур.
Котить океан, мов гілка неба;
від руїн сузір'їв—рокіт.
Клич! світнеться постать, облаченна
в пламя—для докорів кротких.
ЗО.IX.69
Всім призначена в досмертя
доля, ніби в суд! трихресна.
Чи з ганьби і горя круг замкнути
боржникові до стовпа...
Сто гілок просторить океан спокутний,
бростями скрапа.

Дві любові володіють:
тихістю світил одна принадна;
друга—кубок ночі, в кров наймолодішу! —
радісного бранства...
чар його: переддосвітній жар: скрадався
в смуток місяця відрання.
Всім: не листопадна мірність,—
ні! горюче серце вік відмінить.
Стрінемось на грядці непримарній:
ясній—стан від білих храмів.

Всім, як кров орлина, книга неба чиста
спломениться з передвістя.
З грозовиць війни, з тривоги,
після скорбних верст безчасся:
душі церкви—в правді строгій,
від святині тихо вчаться.
А гілками бурю відмикає
синя яблуня: наш океан.
ЗМІСТ

ЧАСТИНА ДРУГА

Невідомий Відхід
Вістка Непогоди
Переміна Смутку
Жертовний Час
Надія Минучих
Вселенська Оборона
Постійний Світлокруг
Місячний Вечір
Бурхливий Захід
Вечір Весни
Чиста Прибережність
Океанове Досвіття
Незнаний Перехід
Напрямок Вечора
Примарність
Жаль
Година Негоди
Прибережний Голос
Припливна Хвиля
Відхід Негоди
Незнаний Приплив
Білі Жизни
І
II
Пробудження
Напроти Негоддя
Поривність
Висока Надія
Двокрилець Моря
Зоряний Приплив
Знак Незабутих
І
II

Перемінність Моря
І
II
Повний Час
Росяність
Високий Потік
Свідчення Квітів
Близькість
Верхогірний Напрямок
Трудний Перехід
Приміти Жовтня
Седьмириця
Сили Дожидання
Відновлений Вік
Напроти Зими
Осінній Хід
З'ява
Передвістя Зустрічі
Межа Прибою
Відсвіт Осени
Терпкість Моря
І
II
III
Сивий День
Молитовний Вечір
Вечірня Тихість
І
II
Противага Смерті
Передчуття Весни
Висока Милость
Незмінна Дія
Жизняність Надбережжя
І
II
Вечір Моря
Знахідка Грози
Незнана Течія
Прибережний Комиш
Година Грози
Судна Дорога
І
II
Вечірній Відхід
Забута Згадка
Близький Захід
Скорий Розсуд
Дожидання Всіх
Світучий Вечір
Огненний Ранок
Дзвінична Неділя
Приречення Зміни
Іспит Щоденности
Безсмертя Серця
Нерозгадна Прикмета
Найвищий Приплив
Відгомін Життя
Призначення Чайок
Біла Ікона
Просвічення Ночі
Наближення Розсудів
Безмов'я Вдосвіта
Вечірня Звітність
Пломені Вечора
Джерельність Верхогір'я ..
Після Грозовиці
Судний Провид
Високий Луг і Хрест
Місток Надій
Надозер'я, що Дніє
Воля—Океан
Спогадання Весни
Степний Вісник
Дві Прияви
Непогасимий Приплив
Порятунок
Серпневий Розсвіт
Подвоєння Негоди
Світочева Сторона
І
II
Перехід Негоди
Розбиття
Дерева: Після Зливи
Сповнена Доля
І
II
Сніги, що—з обнови
І
II
Твій Другосвіт
Хід Відміни
Ранній Обквіт: На Горах .. .
Теплий Берег
Подвійний Полон
І
II
Спорідненість
Зміна Прибою
Рукопис Моря
Жива Безконечність
Погроза Спокуси
Зміст Години
І
II
III
Недалекий Захід
Передчуття
Надгірний Досвіт
Подих Височини
Місячний Вечір: В Горах . . .
Післядощовий Круг
Проминучість Недолі
Напрямок Вершин
Пустельник
Найвища Битва
Світильник Гір
Сонячна Громада
З'яви Високогір'я
Озерний День
І
II
Старість Берега
Звороговані Необачно
Океан Вечірник
Відхідний Час
Голос Мушлі
Перехід Кристалів з Моря
Прийдешній Врожай: При Морі .. .
Образ Осени—Острівний
Осінній Стан
Надгірні Трави
Часовня Осени
І
II
Остання Осінність
Острів Осени
Вечір Берез
Полон Зими
І
II
Сніжний Небозвід
Сніжний Океан
Прийдешня Згода
Хуртовинний Світ
Вікно Сніжин
Дочасна Доля
І
II
Смутна Зима
Передвесінній Досвіт
Вісниця Весни
І
II
Поворотний Час
Душевна Неволя
Знамення Неба
Доля Рослин
Світоч Перемін
Осінь: Краєвид
Високогірні Прияви
Помилка Байдужих
Сподіваний Дощ
Забутий Схоронок
Остання Переміна
Надбережний Досвіт
І
II
III
IV
Спогад Готики: Осінь....
Напрямок Нетрів
Жовтень
І
II
Вихід Сили
Озерна Веселка
Прибережна Осінність
І
II
Зв'язок
Призначений Час
Верхогірний Листопад . . .
Неранній Розсвіт
Початковий Снігопад....
Листопадний Образ
Завія
І
II
Втішення
Воскресний Час
Незнана Сторона
І
II
Горній Скарб
Денна Ніч
Майбутня Тишина
Нагадка Грози
Збереження
Значення Врази
Неминуча Згадка
Чудо Вселенної
Слухняний Потік
Зміна Всесвіту
Протиставний Досвіт
Наближення Межі
Рід
Верховна Престольність
І
II
III
IV
Біла Схима
Відгук
Доля Домівлі
Пожилець
Прикінеччя