Молчанов задумався. Потім відповів:
– Не знаю.
Комісар поглянув на Дронго. Той кивнув.
– Ви вільні, – комісар дозволив Молчанову піти. – Покличте з приймальні жінку.
– Дякую, – Молчанов вийшов з кімнати.
– Так ми нічого не дізнаємося, – гірко промовив комісар.
У кімнату зайшла молода жінка. Вона була такого ж зросту, як і Кіра, але відрізнялася міцнішою будовою. Юлія пройшла до стільця і, не питаючи дозволу, сіла.
– Ви приїхали сюди разом з Юрієм Кошелевим? – уточнив комісар.
– Я приїхала сюди сама по собі, – зухвало відповіла жінка, і Дронго поморщився. Ще одна психопатка. Після Кіри не хотілося ні з ким говорити.
– Однак, ви мешкали в одному номері з Юрієм Кошелевим, – наполягав комісар.
– Це моя особиста справа, з ким мені мешкати, – огризнулася жінка, – не треба лізти до мене в постіль!
– Вона просить не цікавитися її інтимним життям, – переклав Дронго.
– Нехай вона нам розповість усе, що знає, і йде звідси, – стомлено сказав комісар, – вже полудень. Це ж та сама, котра весь час була у басейні?
– Саме так. Вона і Молчанов весь час були у басейні, – кивнув Дронго, – я їх весь час бачив.
– Розкажіть про все, що відбувалося в той день, – попросив Дронго.
– Спочатку ми повечеряли, а потім пішли купатися. І після цього почули, як закричала покоївка, – стисло розповіла жінка.
– Так не піде, – перервав її Дронго, – нумо докладніше. – Розкажіть про вашу розмову вдень біля басейна з Інною. Про сварку Рауфа з загиблим Віктором. Про те, хто і де знаходився в момент убивства.
– Вдень ми розмовляли біля басейна, і, здається, хтось із дівчат почав розмову про Віктора. По-моєму, це була Свєта, – почала розповідати Юлія. – Вони всі хотіли знати, що Інна думає про Віктора. Але нічого конкретного не було. Просто я сказала, що він непорядний тип, і все. На вечері Рауф і Віктор серйозно посперечалися, але через що, я не знаю. Потім ми уп'ятьох пішли купатися. Олег, Кіра, Свєта, Юрій і я. Ми купалися у басейнах, коли почули крики покоївки, і побігли до апартаментів Віктора, де і знайшли його вбитим.
– Ви знали, що він має ніж?
– Аякже. Ми ж його всі разом купували.
– А про гроші?
– Які гроші? – нахмурилася Юлія. – У Віктора завжди була при собі готівка. У нього одного разу щось сталося з кредитною карткою, і він відтоді завжди мав готівку.
– Ви не знали, що Олег Молчанов поїхав до Стамбула за грошима для Віктора?
– Ви думаєте, що я пішла би вбивати задля грошей? – презирливо запитала Юлія. Її красиве обличчя виражало непідробне обурення. – Здається, Кіра щось говорила, та я не звернула уваги.
– Ким ви працюєте?
– В одній сервісній фірмі, – якось знехотя відповіла жінка. – Ви не будете питати мене про мою зарплату?
– Не буду, – посміхнувся Дронго.
– Відколи вона знає братів Кошелевих? – запитав комісар. – Нехай все розповість.
– Ви давно знайомі з братами? – переклав питання Дронго.
– Мені іноді мариться, що все моє життя, – раптом зізналася жінка. – Ні, недавно. Кілька років. Віктор був основним клієнтом нашої фірми. А потім я познайомилася і з Юрою.
– Ви давно з ним живете?
Вона відвернулася.
– Ви не чули запитання? – перепитав Дронго.
– Я не буду відповідати на це запитання, – відрізала жінка, – це не стосується вбивства Віктора.
– Як ви думаєте, міг Юрій убити свого брата?
– ВІн може зробити все що завгодно. Але я думаю, що ні. Навіщо йому різати курку, що приносить такі доходи? Без Віктора він – пусте місце.
– Як ви думаєте, Інна, подруга вбитого Віктора, могла вдарити його ножем? – поставив чергове запитання комісар.
– Ні, – усміхнулася жінка, – аж ніяк. Вона навіть не вірила тому, що ми говорили про Віктора. Вона все ще дивилася на нього крізь рожеві окуляри.
– Ви маєте дітей?
– Маю. Але сім'ї у мене немає.
– Чому?
Вона поглянула на Дронго у вічі. Вона мала сірі очі з жовтуватим відливом.
– Мій чоловік загинув. Він був військовим. Офіцером-прикордонником. Загинув у Таджикистані три роки тому. У вас є ще запитання?
– Ні, – відповів Дронго і за себе, і за комісара, – перепрошую. Ви можете йти.
Опісля, коли вона вийшла, він все розповів комісару. Ледве він закінчив, як до кімнати знову увірвався менеджер. Очі його гарячково палали.
– Усіх доставили, пане комісар. І метрдотеля, і офіціантів.
– Прекрасно, – зрадів комісар, – давайте їх до нас.
І саме в цю мить пролунав гучний постріл. Менеджер злякано озирнувся. Комісар підхопився на ноги.
– Якщо вб'ють ще кого-небудь, мене просто розшматують, – простогнав він.
І, сам того не чекаючи, накаркав біду. За кілька хвилин усі присутні в кімнаті стояли біля другого трупа.
Глава 12
Вже почувши постріл, вони завмерли, збагнувши, що сталося щось неймовірне. Проте, Дронго оговтався першим.
– Звідки стріляли? – закричав він.
– Здається, з апартаментів, розташованих під номером убитого Віктора.
– Мерщій! – закричав Дронго. – Мерщій, або ми запізнимося!
Вони вибігли з кабінета і кинулися до ліфту.
– Це на третьому поверсі! – закричав зляканий менеджер.
Апартаменти знаходилися в кінці коридора і були останніми з розташованих на правому крилі будівлі. Вибігши з ліфта, всі поспішили туди, звідки був чутний постріл. До них вже прилучилися двоє поліцейських. Пробігаючи по коридору, вони проминули очманілу від страху покоївку, яка стояла біля візка з білизною.
– Чий це номер? – запитав комісар дорогою.
– Молчанова і його супутниці, – пояснив менеджер.
Вони підбігли до дверей.
– Ламайте замок, вбивця може вийти по балкону! – наказав комісар, і двоє поліцейських кинулися вибивати двері.
Через кілька секунд вони забігли до номера. Але в кімнатах нікого не було. Оглянули всі приміщення, але нічого не знайшли.
– Незрозуміло, – прошепотів менеджер, направляючись до відкритих дверей балкона. І раптом погукав:
– Дивіться!
На балконі лежав Юрій Кошелев. Куля влучила йому прямо в серце, біля тіла вже розповзлася кривава пляма. Помічник комісара, який схилився над ним, майже відразу піднявся:
– Мертвий, – доповів він.
Той неголосно вилаявся. Це вже переходило всякі межі.
– Якщо бізнесменів, прибуваючих на наш курорт, будуть убивати з такою періодичністю, то тут скоро нікого не залишиться, – невдоволено сказав менеджеру