Полювання почалося. Якийсь час кораблі ямайської ескадри крейсирували вздовж берегів острова Гаїті, ведучи спостереження за Навітряною протокою і зазнаючи всіх принад негоди, бо саме почався сезон дощів. Але полювання не дало ніяких наслідків, і через місяць губернатор Бішоп та лорд Уейд ні з чим повернулись у Порт-Ройял, де на них чекали дуже неприємні новини з Старого Світу.
Манія величності Людовіка XIV запалила в Європі пожежу війни. Французькі легіонери спустошували рейнські провінції, а Іспанія приєдналась до тих, хто об'єднав свої зусилля на боротьбу з войовничими прагненнями короля Франції. Але не це було найгіршим: ширилися чутки про громадянську війну в самій Англії, де народ знемагав від нестерпної тиранії короля Якова. Повідомлялося, що Віль-гельма Оранського запросили в Англію.
Час спливав, минали тиждень за тижнем, і кожен корабель, що прибував з Англії, привозив у Порт-Ройял нові повідомлення. Вільгельм прибув до Англії, а в березні 1689 року на Ямайці дізналися, що він вступив на англійський [232] престол і що Яків утік до Франції, де йому обіцяли допомогу в боротьбі з новим королем.
Такі новини не могли бути приємними для родича Сен-дерленда. А згодом від міністра закордонних справ короля Вільгельма надійшов лист, у якому міністр повідомляв Бі-шопа, що Англія перебуває з Францією в стані війни й, оскільки війна може перекинутись і в колонії, до Вест-Індії направляється генерал-губернатор лорд Уіллогбі, з ним для підсилення ямайської ескадри вирушає на всякий випадок ескадра під командою адмірала ван дер Кейлена.
Полковник Бішоп зрозумів, що його необмеженій владі у Порт-Ройялі прийшов кінець, навіть коли б він і залишився губернатором. Лорд Джуліан для себе не дістав ніяких вказівок і не уявляв, як вплинуть усі ці зміни на його становище. Тому він намагався встановити з полковником Бішопом якомога тісніші й дружніші взаємини, плекаючи надію здобути Арабеллу. Що ж до полковника, то він, побоюючись, що політичні події примусять його піти у відставку, палко мріяв якнайскоріше породичатися з лордом Джуліаном і скористатися з його високого становища в суспільстві.
Між ними встановилося цілковите взаєморозуміння. Лорд Джуліан розповів полковникові все, що знав про Блада і Арабеллу.
— Єдина наша перешкода — це капітан Блад,~— сказав він.— Дівчина кохає його.
— Ви з глузду з'їхали? — вигукнув Бішоп.
— У вас, мабуть, є всі підстави прийти до такого висновку,— з сумом у голосі зауважив його світлість,— але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.
— Знаєте?
— Арабелла сама призналася мені в усьому.
— Яка безсоромність! Клянуся богом, я її навчу! — Це говорив рабовласник, який звик учити за допомогою нагая.
— Не будьте дурнем, Бішоп! — Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи.— Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то повинні тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.
— Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?
— Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме. [233]
— А якщо Блад загине, то вона схаменеться?
— Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно,— похвалив Бішопа лорд Джуліан.— Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.
— Ми маємо повну можливість досягти її! — вигукнув Бішоп з ентузіазмом.— Війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи держані інтереси, ми можемо напасти на Тортугу. А здобувши там перемогу, ми заслужимо подяку нового уряду,
— Гм-м! — протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.
— Я бачу, вам усе ясно,— грубо розсміявся Бішоп.— Так уб'ємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо прямо в барліг до цього негідника, перетворимо Тортугу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.
Через два дні, тобто місяцю через три після того, як "Арабелла" вийшла з Порт-Ройяла, вони знову вирушили полювати на капітана Блада, взявши з собою всю ескадру і кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Гаїті, оскільки тільки така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обов'язку, безсумнівно, повинне було б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненависті — найбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті "Імператора" — флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорда — нализався, як хлющ, утішаючись думкою про близький кінець кар'єри капітана Блада.
Розділ XXV
НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ЛЮДОВІКА
А приблизно за три місяці до того, як полковник Бішоп вирушив з ескадрою на Тортугу, корабель капітана Блада, гнаний сильними північними вітрами, кинув якір у оточеній високими скелями гавані Тортуги. Прибув він на два дні раніше, ніж фрегат, який перед ним вийшов із Порт-Ройяла під командуванням Вольверстона. В душі Блада клекотіло пекло.
В цій затишній стоянці Блада чекали чотири кораблі його ескадри з командою в сімсот чоловік, з якими він розлучився [234] під час шторму біля Малих Антільських островів. Пірати почали вже серйозно турбуватися про долю Блада, тому вони з великою і щирою радістю вітали прибуття "Арабелли". На честь капітана Блада гриміли салюти з гармат, кораблі були прикрашені прапорами. Все населення міста, розбуркане шумом у гавані, висипало на мол; величезний натовп чоловіків і жінок усіх віросповідань і національностей зібрався тут, щоб привітати уславленого пірата.
Блад зійшов на берег, можливо, тільки для того, щоб задовольнити цікавість людей, які з нетерпінням чекали його появи. Що ж до нього, то він не мав ніякого бажання говорити. На його обличчі застигла невесела посмішка: як тільки прибуде Волверстон, то весь цей грім захоплення його славою перетвориться на прокляття.
Блада зустріли капітани Хагторп, Крістіан, Ібервіль і кілька сот піратів. Він обірвав їх привітання, а коли вони почали набридати йому своїми запитаннями щодо того, де він барився, Блад запропонував їм дочекатись Волверстона, який зможе повністю задовольнити їхню допитливість. Відбившись— від своїх надокучливих підлеглих, Блад проштовхався крізь строкату юрбу з моряків усіх рангів, плантаторів та галасливих торговців — англійців, французів і голландців, юрбу з піратів, що були колись мисливцями на острові Гаїті, і піратів-професіоналів, лісорубів та індійців, мулатів — торговців фруктами і негрів-рабів, виряджених жінок легкої поведінки із Старого Світу та інших представників роду людського, які перетворили Кайонську набережну на свого роду Вавілон.