Більша частина піратів під командою одноокого, оголеного до пояса велетня кинулась на ют, де, скам'янівши од відчаю і гніву, стояв дон Мігель д'Еспіноса. Трохи вище над ним, на пів'юті, за всім, що відбувалося унизу, стежили уважні очі Джуліана та Арабелли. У лорда ця різанина на тісній палубі викликала невимовне почуття жаху, а дівчина, хоч і намагалася бути спокійною й незворушною, не витримала кривавого кошмару, поточилась і на мить знепритомніла.
Невдовзі запеклий, але короткий бій скінчився. Якийсь корсар перерубав абордажною шаблею фал, і прапор Іспанії, стріпнувшись, сковзнув з верхівки грот-щогли. На цей [177] час пірати вже цілком оволоділи кораблем, і обеззброєні іспанці, мов отара овець, збилися на верхній палубі.
Арабелла Бішоп, до якої швидко повернулося самовладання, широко відкрила очі і замалим не кинулась вперед. Але зусиллям волі вона стримала себе, і тільки щоки її вкрила смертельна блідість.
Обережно пробираючись серед трупів і уламків, по палубі легкою ходою йшов високий смаглявий чоловік. На голові в нього виблискував іспанський шолом. Груди й спина були захищені прикрашеною золотими арабесками кірасою з воронованої сталі, поверх якої на шнурі з пурпурового шовку звисали пістолети в срібній оправі. Спокійно і впевнено піднявшись по широкому трапу на ют, він зупинився перед іспанським адміралом і церемонно вклонився. До Ара-белли і лорда Джуліана, що невідривно стежили за подіями, долинув дзвінкий, чистий голос людини, яка говорила бездоганною іспанською мовою. Почуті слова лише посилили те захоплення, з яким лорд Джуліан уже давно стежив за цим чоловіком.
— Нарешті ми таки зустрілися, дон Мігель,— мовив прибулий.— Сподіваюсь, ви задоволені. Хоч, може, і не про таку зустріч мріяли, але, як мені відомо, ви нетерпляче до-могалися її.
Втративши здатність говорити, із спотвореним люттю обличчям, дон Мігель д'Еспіноса, ледве дихаючи, вислухав убивче іронізування чоловіка, в якому він вбачав винуватця всіх своїх нещасть. Видавивши з грудей якісь нечленороздільні звуки люті, адмірал потягся до шпаги, але вихопити її не встиг — його супротивник блискавично стиснув йому руку своїми залізними пальцями.
— Спокійно, дон Мігель! — сказав він твердим голосом.— Навіщо так безглуздо напрошуватись на жорстокі заходи, до яких ви неодмінно вдалися б, коли б стали переможцем.
Якусь мить вони мовчки дивилися один на одного.
— Що ви збираєтеся зробити зі мною? — спитав нарешті іспанець хриплим голосом.
Капітан Блад знизав плечима, і по його рішуче стиснутих устах перебігла ледве помітна посмішка.
— Все, чого я хотів, уже зроблено. В усьому винні ви самі. Маєте те, чого шукали.— 3 цими словами він повернувся і, вказуючи на шлюпки, які корсари пускали з талей, сказав: — Ви з своїми людьми можете взяти ці шлюпки, а корабель ми пустимо на дно. Он там береги острова Гаїті, ви дістанетесь туди без особливих труднощів. [178]
А тимчасом послухайте мене, сер, і не ганяйтеся за мною. Думаю, що я приношу вам тільки нещастя. Повертайтесь додому, дон Мігель, в Іспанію, і займіться там чим-небудь таким, у чому ви розбираєтесь краще, ніж у морській справі. Переможений адмірал якийсь час із ненавистю дивився на Блада, потім, хитаючись, мов п'яний, мовчки спустився по трапу, побрязкуючи нікому не потрібною шпагою. Переможець, не подбавши навіть про те, щоб обеззброїти адмірала, провів його доглядом, а потім відвернувся і побачив на пів'юті лорда Джуліана з Арабеллою. Якби думки лорда не були поглинуті чимсь іншим, він неодмінно помітив би, як одразу змінилась хода цього сміливця і як зблідло його засмагле обличчя. На якусь мить Блад затримався, пильно розглядаючи своїх співвітчизників, потім швидко піднявся по трапу. Лорд Джуліан ступив йому назустріч.
— Невже ви, сер, відпустите на волю цього іспанського мерзотника? — вигукнув лорд.
Джентльмен у стальній кірасі, здається, тільки зараз помітив його світлість.
— А яке вам діло до цього, і хто, власне, ви такий, чорт забирай? — запитав він з помітним ірландським акцентом.
Його світлість вирішив, що йому слід одразу ж поправити цього нечемного пірата, який не виявляв належної поваги до лорда.
— Я лорд Джуліан Уейд! — відрекомендувався він з помітним притиском.
Та слова ці, як видно, не справили належного враження на пірата.
— Та невже — лорд? Тоді, будьте ласкаві, поясніть мені, що загнало вас на цей корабель?
Лорд Джуліан, насилу стримуючись, почав стисло пояснювати, як усе трапилось.
— Він захопив вас у полон? Вас і міс Бішоп?
— Ви знайомі з міс Бішоп? — вигукнув лорд, зовсім спантеличений.
Проте невихований капітан, не звертаючи уваги на слова лорда, пройшов повз нього і низько вклонився леді, яка не тільки не відповіла на привітання, але й усім своїм поглядом виявила зневагу. Тоді капітан Блад повернувся до лорда Джуліана і, спохмурнівши, відповів на його запитання:
— Так, колись я мав таку честь! Однак у міс Бішоп дуже коротка пам'ять.
Його губи скривилися в гірку посмішку, а в ясних блакитних очах, що гостро дивилися з-під чорних брів, з'явився [179] вираз пекучого болю, і все це якось дивно поєднувалося з іронією, що прозвучала в його словах. Міс Бішоп, відчувши тільки іронію, спалахнула від гніву:
— Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів, капітане Блад! — відрубала вона, а його світлість замалим не підскочив від несподіванки.
— Капітан Блад! — вигукнув він.— Ви капітан Блад?
— Ну, а хто ж іще, по-вашому?
Блад запитував стомлено, байдуже, бо думав він зовсім про інше. "Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів!" Ця жорстока фраза стоголосою луною віддавалася в його мозку.
Та лорд Джуліан не міг допустити, щоб на нього не звертали уваги. Однією рукою він схопив Блада за рукав, а другою вказав на дона Мігеля, що, ввібравши голову, в плечі, спускався з палуби.
— Ви, капітане, справді не збираєтесь повісити цього мерзотника?
— А чому я маю вішати його?
— Тому, що він заклятий пірат, і я можу довести це.
— Он як! — не втерпів Блад, і лорд Джуліан здивувався, побачивши, як раптом спохмурніло обличчя і згасли очі капітана Блада.— Я сам запеклий пірат, а тому поблажливий до людей мого сорту. Хай дон Мігель гуляє собі на волі.