(1) Флібустьєр (фр. flibustier) — морський розбійник.
Левасер говорив довго, звертаючись до молодого д'Ожерона. Нарешті з удаваною чемністю він зауважив:
— Думаю, мосьє, що тепер вам усе ясно, але, щоб уникнути непорозумінь, повторю ще раз. Ваш викуп визначається в двадцять тисяч песо, і якщо ви дасте слово, що повернетесь, то можете хоч зараз вирушати по них на Тор-тугу. На поїздку я даю вам місяць і забезпечую всіма засобами, щоб дістатися туди вчасно. А мадмуазель д'Ожерон поки що залишиться тут заложницею. Навряд, щоб ваш батько вважав цю суму занадто великою, адже сюди [126] входить ціна за звільнення сина і вартість доччиного посагу. Чорт би мене забрав, я здається надто скромний! Адже кажуть, що мосьє д'Ожерон людина з достатками.
Д'Ожерон-молодший підвів голову і сміливо глянув у обличчя капітана.
— Я відмовляюся. Цілком і категорично! Ти розумієш? Роби зі мною, що хочеш, і будь ти проклятий, підлий пірате без совісті й честі.
— О, які слова! — зареготав Левасер.— Який запал і яка дурість! Ти не подумав про наслідки. Подумавши, ти не був би таким гарячим і впертим. У нас знайдеться чим вибити гонор. Застерігаю, не подумай дати слово, а потім обдурити. Від мене не втечеш. І пам'ятай, що в моїх руках честь твоєї сестри. Якщо ти забудеш повернутися з приданим, то не дивуйся, коли я забуду одружитися з Мадлен.
Насмішкуваті очі Левасера впилися в обличчя юнака, і пірат помітив, як воно перекосилося від жаху. Кинувши на сестру дикий погляд, д'Ожерон побачив у її очах відчай, що спотворив усю її вроду.
Огида й лють переповнили серце юнака, але він опанував себе і рішуче відповів:
— Ні, собако! Тисячу разів ні!
— Як це бузглуздо — упиратися,— холодно, без найменшої злоби в голосі, скоріше з глузливим співчуттям, зауважив Левасер. Пальці його гарячково в'язали вузли на мотузку. Піднявши мотузок, він промовив: — Знаєш, що це? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один єретик став завзятим католиком. Ці чотки допомагають людям стати розумнішими, від них очі вилазять на лоб. Отож дивись!
Він кинув мотузок одному з негрів, який зразу ж обкрутив його навколо голови юнака. Потім між мотузком і черепом встромив невеликий кусок металу, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.
А Левасер розглядав свою жертву. Він помітив, що нерви юнака напружені, проте тримається він мужньо. Змучене обличчя хлопця набрало свинцево-блідого відтінку, на лобі, якраз під мотузком, виступили краплини поту.
Мадмуазель д'Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.
— Опам'ятайся, кажу, пожалій себе і свою сестру,— промовив капітан.— Що, власне, являє собою сума, яку я [127] назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.
Раптом над головами в них почулося чиєсь питання:
— 3 вашого дозволу, я хотів би знати, за що ви призначили двадцять тисяч песо? — Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левасер.
І Левасер і його офіцери здивовано озирнулися.
На гребені дюни на фоні темносинього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темночервоний плюмаж із страусового пір'я.
Вилаявшись від подиву, Левасер підвівся з бочки. А він же думав, що капітан Блад, якщо йому взагалі пощастило витримати вчорашню бурю, уже далеко за горизонтом.
Швидко зсунувшись по сипучому піску, в якому по литки загрузали його чоботи з м'якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять з команди "Арабелли". Підійшовши до приголомшеної групи людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левасера.
— Доброго ранку, капітане! — сказав він, починаючи пояснювати причини своєї несподіваної появи.— Вчорашня буря примусила нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила і покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. На довершення всіх нещасть на "Сант-Яго", чорти б його забрали, тріснула грот-щогла, і я був радий, коли знайшов бухточку в західній' частині цього острова, за дві милі звідси. Ну, а потім ми вирішили розім'яти ноги і привітати вас... Але хто ж ці люди? — він показав на юнака та дівчину.
Каузак знизав плечима і звів очі до неба.
— Ось і маєш! — прошепотів він, звертаючись до сил небесних.
А Левасер закусив губу і змінився на лиці, але, опам'ятавшись, чемно відповів:
— Як бачите, мої бранці.
— О! Викинуті на берег учорашнім штормом, чи що? [128]
Це було одверте глузування, і Левасер ледве стримався.
— Не зовсім так! — сказав він.— Вони були на голландському бризі.
— Щось я не пам'ятаю, щоб ви згадували про них раніше.
— А навіщо вам це знати? Вони ж мої власні в'язні...
Приватна справа. Вони — французи.
— Французи? — світлі очі капітана Блада зупинилися на Левасері, потім на в'язнях.
Нерви молодого д'Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але вираз жаху з обличчя зник. Втручання капітана Блада, явно несподіване і для мучителя і для його жертви, запалило в серці юнака вогник надії. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.
А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левасера.
— Учора ви здивували мене тим, що розпочали воєнні дії проти дружніх нам голландців. А зараз виходить, що навіть ваші земляки повинні вас остерігатися.
— Хіба я не сказав, що вони... що це моя приватна справа?
— Он воно що! А як їх звати?
Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левасера. На його блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тимчасом за нього відповів в'язень.
— Я — Анрі д'Ожерон, а це моя сестра.