Від цих думок його відірвали якісь вигуки. Люди стояли й дивилися кудись угору. Хлопчик і собі задер голову й побачив, як хитромудрими пристроями піднімають хрест на баню нового храму. Леонардо був вражений. Як можна вигадати такі механізми? Вони ж мало не самі здійснювали неймовірну роботу. Він теж винайде щось незвичайне! І всі будуть в захваті не лише від його картин, скульптур, але й від дивовижних, небачених машин. Він вірить у це!
Тим часом хлопчик уже підійшов до майстерні.
У боттезі у видатного флорентійця Верроккьо можна було побачити людей чи не всіх творчих і інженерних фахів того часу: художників, скульпторів, ковалів, мідників, ливарників, теслів — ті люди творили чудові пам'ятники, картини, маханічні вироби, музичні інструменти й навіть ремонтували різні речі. Не забуваймо, що інженерне мистецтво було складовою частиною мистецької праці. А серед хлопчиків, що навчалися у Верроккьо, вирізнялися двоє — Перуджино і Боттічеллі.
Аж ось і майстерня! Леонардо привітався із паном Верроккьо, який завжди першим приходив до боттеги.
Вже почали збиратися підмайстри, учні, майстри. Андреа Верроккьо давав доручення на сьогоднішній день — що робити в першу чергу, а що слід завершити найближчими днями. Він уважно спостерігав за роботою та творчим розвитком Леонардо і вважав його одним з найталановитіших своїх учнів. Та що там казати: шлях від підмайстра до справжнього учня да Вінчі пройшов напрочуд швидко. Він, як зауважив Верроккьо, старанно, наполегливо вивчав майстерність художника і скульптора. Леонардо залюбки пізнавав принципи дії різних інструментів для зведення стін, храмових бань, фортечних веж, механізмів для підняття й перенесення вантажів, знарядь для литва металів... А починав да Вінчі — смішно й згадувати — з прибирання майстерні, перенесення розчинів тощо. Трохи згодом були більш почесні й складні роботи: приготування тиньку і фарб.
Сьогодні Верроккьо вирішив показати своїм учням маленький винахід, який видався майстрові дуже дотепним і практичним. Коли учні й підмайстри оточили
Андреа, той узяв крейду, теплу воду і почав обережно змішувати їх. Вийшла якась м'яка маса. Верроккьо покрив нею бронзове обличчя давньоримської статуї. Коли маса затвердла, він зняв її й отримав точний відбиток статуї.
— Зрозуміли? — усміхнувся майстер. — Просто і гарно. Городяни хочуть залишати собі напам'ять маски з облич своїх покійних родичів. Ми допоможемо їм у цьому!
Він звернувся до своїх учнів — да Вінчі й ді Креді.
— Леонардо і Лоренсо! Будете готувати розчин для гіпсових масок!
Хлопці зраділи, а Леонардо не втримався, дістав свій нотатник і почав швидко записувати все, що побачив. Лоренсо ді Креді з подивом дивився на друга: Леонардо швидко писав справа наліво та ще й лівою рукою! Зазвичай Леонардо робив свої нотатки потайки, але тут не втримався й вирішив записати враження просто в майстерні!
Хлопчик завиграшки малював і писав обома руками. Часто Леонардо навіть віддавав перевагу лівій руці. Згодом він постійно писатиме "навпаки", і його нотатки скидатимуться на якийсь тайнопис. Деякі з них можна буде прочитати лише у дзеркальному відображенні, а інші й справді доведеться розбирати як шифр. Упродовж свого життя Леонардо да Вінчі створить тисячі сторінок своїх записів із кресленнями, відкриттями, роздумами, анатомічними студіями. Ці рукописи назвуть кодексами.
Невдовзі станеться визначна подія в житті майбутнього генія, про яку Вазарі у своїх Життєписах згадує так: "Леонардо да Вінчі, коли ще був зовсім юним і учнем у Верроккьо, розписав одного з янголів, найчудовішого з усіх. І це стало причиною, чому Андреа з того дня вирішив не торкатися пензля". Мова йшла про картину "Хрещення Христа", над якою працювала майстерня Верроккьо. Учень перевершив учителя. Кажуть, що Андреа на знак творчої перемоги Леонардо символічно зламав свого пензля.
Це і є справжній початок дорослого життя да Вінчі. А поки що хлопець готує гіпсовий розчин... І тут ми мусимо попрощатися із Леонардо. Адже те, що було із ним далі — зовсім інша історія.
Історія людини в історії людства
Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року. Син флорентійського нотаріуса і селянки, він жив та працював спочатку у Флоренції, потім при дворах різних князів, усюди пропонуючи грандіозні плани і ніде не знаходячи справжнього розуміння. Втомлений і розчарований, Леонардо в січні 1516 року прийняв запрошення короля Франциска І переїхати до Франції і тут прожив останні чотири роки свого життя в замку Клу, завершуючи розпочаті роботи. Леонардо віртуозно грав на лірі. Досить часто його знали саме як музиканта, а не як художника або винахідника. Він перший пояснив чому небо блакитне. У книзі "Про живопис" він писав: "Блакить неба відбувається завдяки товщі освітлених часточок повітря, яка розташована між Землею і чорнотою, що знаходиться зверху".
Він був амбідекстером — однаково володів правою і лівою руками. Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; "да Вінчі" означає просто "(родом) з містечка Вінчі". Повне його ім'я — італійською Leonardo di ser Pier о da Vinci, тобто "Леонардо, син пана П'єро із Вінчі". Він, скоріше за все, не залишив жодного автопортрета. Вчені засумнівалися у тому, що відомий автопортрет сангіною Леонардо, що датується 1512-1515 роками, що зображає його в похилому віці, є саме його портретом. Вважається, що, можливо, це лише етюд голови апостола для "Тайної вечері".