Мене почало нудити з двох причин: фізично, бо я після того злиденного сніданку в Бохумі нічого, крім сигарет, за цілий день і в рот не взяв, і душевно, бо уявив собі, як Марі у римському готелі одягається і Цюпфнер дивиться на неї. Певно, він ще буде копирсатись і в її білизні. Цим акуратно причесаним у пробор, інтелігентним, справедливим і освіченим католикам потрібні милосерді жінки. Марі не підходить Цюпфнеру. Для такого, як він, завжди бездоганно одягненого, досить модно, щоб не бути старомодним, і все ж не настільки модно, щоб мати вигляд англійського денді, для чоловіка, який щоранку щедро обливається холодною водою і чистить зуби так старанно, немов хоче встановити рекорд, — для нього Марі не дуже інтелігентна і надто довго возиться зі своїм ранковим туалетом. Він належить до типу людей, які, перш ніж зайти в приймальну залу папи, встигають змахнути носовою хусточкою порох з черевиків. Мені стало шкода і папу, перед яким вони стануть навколішки. Він ласкаво усміхнеться й щиро зрадіє тій гарній, симпатичній парі німецьких католиків — і зновтаки пошиється в дурні. Адже йому й на думку не спаде, що благословляє він двох перелюбців.
Я зайшов у ванну кімнату, розтерся сухим рушником, одягся знову, пішов у кухню й поставив кип'ятити воду. Моніка про все подумала. Сірники лежали на газовій плиті, молоте кофе стояло у щільно закритій банці, поряд лежав паперовий фільтр, а в холодильнику — шинка, яйця, овочеві консерви. Я люблю кухонну роботу тільки тоді, коли це єдина можливість врятуватися від деяких балакучих дорослих. Коли Зоммервільд почне патякати про "ерос", Блотерт — стріляти своїми "ка-ка — канцлер" або Фредебойль заведе свою спритно скомпільовану лекцію про Кокто, — тоді мені, звичайно, краще піти до кухні й там видавлювати з тюбиків майонез, розрізати оливки та робити бутерброди з ліверною ковбасою. Та коли мені самому доводиться щось готувати в кухні для себе, я стаю сам не свій. На самоті мої руки робляться невправними, і вже від думки про те, що треба відкривати консерви чи бити яйця на сковорідку, мене охоплює глибока меланхолія. Взагалі я не якийсь типовий холостяк. Коли Марі нездужала або ходила на роботу — ще в Кельні вона якийсь час працювала в магазині канцприладдя, — мені не важко було повозитись і в кухні, а коли в неї трапився перший викидень, я навіть виправ постільну білизну, поки наша хазяйка повернулась додому з кіно.
Мені вдалося, не поранивши рук, відкрити бляшанку з квасолею, потім я став наливати крізь фільтр окріп і згадав чомусь той дім, що побудував собі Цюпфнер. Два роки тому я там був.
14
Я уявив собі, як вона в темряві повертається додому. Акуратно підстрижений газон у місячному світлі — майже блакитний. Біля гаража лежать зрізані гілки — то їх там склав садівник. Між кущами дроку та глоду стоять відра з відходами, готові до відправки. П'ятниця, робочий тиждень скінчився. Вона вже знає, чим запахне в кухні — рибою, і знає, які писульки зпайде; одну від Цюпфнера на телевізорі: "Мушу ще зайти до Ф. у нагальній справі. Цілую. Геріберт"; другу від служниці на холодильнику: "Пішла в кіно, повернуся о десятій. Грета (Луїза, Біргіт)".
Відчинила гараж, ввімкнула світло: на побіленій стіні — тінь од самоката і старої швейної машини. "Мерседес" стоїть на місці, отже, Цюпфнер пішов пішки. "Хапнути повітря, трохи хапнути повітря". Бруд на колесах та грязезахисних крилах свідчить про поїздку по Ейфелю і промови сьогодні надвечір перед католицькою молоддю ("триматися разом, виступати разом, страждати разом").
Погляд нагору — і в дитячій кімнаті вже темно. Сусідні будинки відділені під'їзними алеями та широкими клумбами квітів. У вікнах — хворобливі відблиски телевізорів. Там прихід з роботи батька і чоловіка сприймається як зайві турботи, навіть повернення блудного сина було б прикрим порушенням спокою: для нього б не зарізали бичка, не засмажили б навіть курчати — тільки б кивнули на холодильник: там лишилося трохи ліверної ковбаси.
Щосуботи в пообідній час відбуваються "братання" між сусідами: якщо м'яч перелетить через тин або проскочить у щілину кошеня чи цуценя, м'яч перекидають назад, кошеня — "ах, яке миле!..", цуценя — "ах, яке миле!.." — подадуть через хвіртку або крізь тин. Приглушено роздратування в голосах, жодних особистих натяків; тільки іноді з рівного, спокійного тону вихоплюється гостра шпилька і дряпне по гладенькому небу Добросусідських стосунків, і завжди з якогось нікчемного приводу: то з брязкотом розіб'ється блюдце, то покотиться м'яч і примне квіти, то дитина кине камінець на лаковану автомашину, то з садового шланга забризкають тільки-но випране чи напрасоване вбрання — тоді враз стають різкими голоси, які ніколи не підвищуються від обману, зради та абортів.
— Ах, у тебе просто надто сприйнятливі вуха, прийми якісь ліки.
Не приймай нічого, Марі.
Розчинила двері в будинок: тиша і приємне тепло. Маленька Маріхен спить нагорі. Як швидко прийшло все це: весілля в Бонні, медовий місяць у Римі, вагітність, роди — і на білосніжній дитячій подушечці каштанові кучерики. Ти пам'ятаєш, як він, показуючи нам свій дім, бадьоро проголосив: "Тут вистачить місця на дванадцятеро діток!" А тепер щоранку, снідаючи, пильно окидає тебе оком з німим докором на устах: "Ну от, знову..." А простаки, його друзі по партії та церкві, після третьої чарки коньяку безцеремонно кричать: "Одне вже є, щоб здійснити програму Адама Різе, треба додати ще одинадцять!"
У місті вже пошепки передають одне одному: ти знову була в кіно, в такий ясний сонячний день — ховаєшся в кіно. І знову в кіно, і знов.
І всі вечори — в їхньому "колі", та ще в домі Блотерта, де тільки й чуєш "ка-ка-ка...", і цього разу навіть не діждешся закінчення "...нцлер", а тільки — "...толон". Наче стороннє тіло, муляє тобі вуха це слово. Воно нагадує своїм звучанням "еталон" і ще трохи — "карбункул". У Блотерта в нутрі ніби вмонтований лічильник Гейгера, який може виявити в людях той католон. "У цього є — в того нема; у цієї є — в тієї нема". Як общипують пелюстки квітки: любить — не любить, любить — не любить. Вона мене любить. На католон перевіряють футбольні команди і друзів по партії, уряд і опозицію. Його розшукують як расову ознаку і не знаходять: ніс нордичний, а рот — романський. Та в одному він є напевне, той жаданий усіма й розшукуваний всюди католон. Сам Блотерт його має, він проковтнув його, і ти, Марі, стережися його очей: йому властива запізніла хтивість, уява семінариста про шосту заповідь, і якщо він заговорить про всім відомий гріх, то тільки латинню: in sexto, de sexto.[14] Звичайно, це звучить як "секс". А які в нього любі дітки! Старшим — вісімнадцятилітньому Губерту й сімнадцятилітній Маргрет — дозволяється лягти спати пізніше, щоб і вони мали якусь користь від розмов дорослих. Про "католон", станову державу, про смертну кару. Від цих понять в очах фрау Блотерт спалахують якісь дивні іскорки, а голос підноситься до такого збудження, в якому чується хтивий сміх і плач водночас. Ти шукала втіхи в затхлому цинізмі "лівого" Фредебойля — марно! Так само марно будеш ти дратуватись затхлим цинізмом "правого" Блотерта. Є одне прекрасне слово: "ніщо". Не думай ні про що. Ні про канцлера, ні про католон — думай про клоуна, що плаче у ванні й розхлюпує собі на пантофлі каву.