Другий брат — Руки Загребущі, — пішов наліво. Дорога була рівна, як стріла, тільки все спускалася вниз. Довго так ішов він, і ось ба-чить:дорогу заступає висока, крута гора, а в ній видно високу залізну браму. Як тільки наблизився до неї, брама тихо перед ним відчинилася, і не встиг він переступити поріг, як вона знову за ним зачинилася.
Руки Загребущі зостався в темряві. Простяг руки й почув, що тут є добра пожива. Почав блукати у пітьмі навпомацки. Проходив великими й малими ходами, і чим далі заглиблювався, тим більше впевнювався, що він у підземному царстві. Хоч очі й нічого не бачили, зате руки аж свербіли, відчуваючи близько великі скарби.
Раптом чує гомін, сміх, галас, веселі пісні. Потім гуркіт, дзвін золота й срібла. І, нарешті, тоненький голос вигукує:
— Золото складайте в порожній колодязь, діаманти розкиньте понад річкою, а сріблом засипайте рівчак, щоб зробити місток через нього.
Почалася знову в темряві метушня, сміх і жарти, знову загуркотіло, зашуміло, задзвеніло золото і срібло.
— Очевидячки, — гадає собі Руки Загребущі, — тут царство скарбників землі. Ось коли я розбагатію!
Тільки враз задзвонило щось у дзвін, а потім усе стихло...
І серед мертвої тиші Руки Загребущі чує той самий голос: "Слуги мої вірні! Недарма я ваш
цар, бо маю за всіх вас ніс найчутніший. Чую я, що в нашому царстві запахло чимось дуже поганим, так, неначе чоловік тут десь поблизу".Чує Руки Загребущі, що по сьому враз сьорбануло кілька тисяч носів, а потім крик:
— А справді, погано пахне! Тут, певно, десь причаїлася людина!
Знову перший голос каже:
— Треба її винюхати та впіймати.
Руки Загребущі притулився до стіни, стоїть ні живий ні мертвий і гадає собі: "Певне, вони не бачать, якщо нюхом мене розшукують, ану засвічу сірника!"
Освітив сірником усе навкруги й побачив дивні дива: перед ним майдан, від якого у всі боки розходяться вулиці попід землю. На майдані метушаться тисячі маленьких, як ляльки, чоловічків, а посеред майдану на золотому престолі в діамантовій короні сидить їх цар і порядкує... Мабуть, справді чоловічки далеко не бачать і погано чують, бо весь час нюхають повітря. Біля царя насипані купи золота, срібла і різних самоцвітів.
Враз він нюхнув повітря й каже: "Запахло горілим! Шукай праворуч від мене".
Чоловічки кинулися до Рук Загребущих, але тепер він їх не боявся; сміливо ступав через них, давив їх і біг до купи золота. Тут біля самого царя запалив знову сірника й почав хапати скарби своїми руками загребущими.
Цар стрибнув із престола та навтікача і як заверещить: "Він бере скарби руками! Одгризіть йому руки, бо ми всі загинемо!"
Коли Руки Загребущі набрав повні руки золота й самоцвітів і хотів іти до брами, зчинився враз галас, вереск! На нього напали тисячі чоловічків. Спершу він відбивався ногами, струшував їх, але вони обсіли його, як мухи, чіплялися за одежу, волосся, повисли на руках, на бороді, на носі. Чує він, що гризуть йому руки. Ось уже і кров біжить, та шкода йому випустити награбоване добро, щоби скинути чоловічків із себе. Чує, що і руки на половину об'їджені, вже слабнуть. І хоч які вони були загребущі, а все ж мусили кинути скарби. Та відбитися від чоловічків він уже не міг; ухопив того, хто в'ївся в його руки, вирвав зі своїм тілом, вдарив об землю, а другий вже впився, знову гризе йому руки.
Нарешті Руки Загребущі знесилився й упав. Тоді знову стало тихо, і чув він голос царя: "Спасибі, мої вірні слуги! Тепер візьміть його і віднесіть за браму, бо він засмердить нам усе царство"! Так і зробили маленькі підземні чоловічки, і Руки Загребущі опинився за брамою без рук.
Третій брат, Ніс За Вітром, пішов просто. Дорога була рівна, як стріла. Йшов, йшов і підійшов до залізної брами, яка перед ним теж відчинилася, і як тільки переступив поріг, зараз же за ним зачинилася.
Ніс За Вітром опинився у великому болотяному царстві. Тут стояв такий гострий сморід, що так і вдарив йому в ніс, як ножем. У смердючому багні лазили чоловіки, плескалися, зганяли в отари раків, бавилися, їздили верхи на великих жабах, ловили гадюк і в'язали їх докупи хвостами, реготалися... А на дні болота було повно золота, срібла і самоцвітів, якими чоловіки, жартуючи, шпурляли один в одного.
Ніс За Вітром умлівав від смороду; тільки дихне своїм чутним носом, так йому в голові й запаморочиться. Затулив ніс рукою, хоче другою набрати скарбів, але очі його погано бачать у болоті, а сморід нестерпний залазить йому через рот. Затуляє рот, а сморід переходить через вуха. Ніс За Вітром скаженіє, танцює коло болота, як на розпеченій сковороді. А там на дні золото та самоцвіти так і тягнуть до себе. Ухопив глею на березі й замазав ніс. Стало легше. Нахилився над багнищем і почав звідти похапцем золото вигрібати, але зараз же й зомлів від смороду. Так лежав, спустивши ніс у болото, й не рухався. Зараз же поналазили раки й почали ніс общипувати, аж поки не з'їли весь.
А він лежав непритомний і був би там помер, та чоловіки вилізли з болота, обнюхали його, однесли за браму і там покинули...
Коли на свіжому повітрі прийшов до себе, то побачив, що лежить за брамою болотяного царства і що зостався без носа.
Пішов Ніс За Вітром додому тією ж дорогою. Приходить туди, де стоїть стовп із написом, а там уже сидять Очі Завидющі без очей і Руки Загребущі без рук.
Тоді всі разом пішли назад до батька.
Батько поглянув і не признав їх за своїх синів, а як вони все йому розповіли, пустив їх у хату, нагодував і напоїв.
Сини й кажуть:
— Обдурив вас, тату, той чоловік, насміявся з вас та й нас усіх покалічив. Тепер годуйте нас, бо ви у тому винні, що ми поробилися каліками.
Батько й відповідає:
— Добре, дітки! Я вже звик старцювати, якось вас прогодую. Тільки забув я вам сказати, коли переказував тому чоловікові, що кожен з вас попрохав, то він спитав ще: "Ну, а розуму твої сини не просять?" Я сказав: "Ні, не просять. Мабуть, без розуму ніяких скарбів здобути не можна".