— Бувайте здорові, Лохер,— сказав Маттеї.
Про цю розмову Лохер доповів мені письмово. Як завжди, важко було вчитати його почерк — дрібні, старанно виписані готичні літери. Я покликав Генці, щоб він теж ознайомився з документом. Генці виснував з ньо-го, буцімто лікар сприйняв міркування Маттеї як безпідставну гіпотезу. Я не був такий певний, мені здавалося, що Лохера налякала власна сміливість. Тепер завагався і я. Ми ж не одержали від крамаря ніяких докладних свідчень, які могли б перевірити, він зізнався — і квит. До того ж знаряддя вбивства ще не знайдено, а на жодній бритві в крамаревому коробі не виявлено слідів крові. Знову було над чим замислитися. Звісно, провина з фон Гунтена не спадала, важка підозра тяжЬ ла над ним, але я позбувся спокою. Поведінка Маттеї стала мені тепер куди зрозуміліша, ніж попервах. І, на велику прикрість прокуророві, я звелів ще раз пильно обшукати весь ліс біля Мегендорфа. Та знову даремно* Знаряддя вбивства ми не знайшли. Мабуть, воно лежа* ло десь у яру, як гадав Генці.
— Ну,— сказав він, витягаючи з пачки одну зі своїх бридких, напахчених сигарет,— більше ми в цій справі нічого не можемо зробити. Або Маттеї з глузду зсунувся, або ми. Треба врешті це .з'ясувати.
Я показав фотокартки, що їх прислали на моє прохання. Усі три замордовані дівчинки були схожі одна на одну.
— Це також свідчить на користь гіпотези про їжакового велетня.
— Чому? — незворушно проказав Генці.— Такі дівчатка були, мабуть, до вподоби крамареві.— І він засміявся — Мене щиро дивує поведінка Маттеї. Я не хотів би опинитися в його шкурі.
— Ви його недооцінюєте,— пробубонів я.— Він здатний на все.
Навіть знайти вбивцю, якого взагалі немає? Можливо,— відповів я і поклав усі три знімки до справи-— Я тільки знаю, що Маттеї не вгамується.
Я мав слушність. Перші відомості я одержав від шефа міської поліції. Після засідання, де знову йшлося про розподіл наших компетенцій, той невдаха, прощаючись, завів мову за Маттеї. Певне, щоб подрочити мене. Я довідався, що Маттеї часто бачать у зоологічному саду і Ща в*н купив у гаражі біля майдану Ешер-Віс стару машину марки "неш". Невдовзі я одержав ще одне повідомлення. Воно зовсім збило мене з пантелику. То було — я добре пам'ятаю — в "Кроненгалле", суботнього вечора. Там зібралися всі, хто має в Цюріху популярність, ім'я й апетит. Поміж столиками сновигали меткі кельнерки, парували страви, а знадвору долинав гуркіт машин. Я сидів під картиною Міро, їв юшку з печінковими фрикадельками і навіть гадки не мав про щось лит хе, аж тут до мене озвався представник великої фірми продажу пального і відразу ж підсів до мого столика. Він був уже трохи напідпитку і поводився грайливо, замовив шампанське, а тоді, сміючись, розповів, що мій колишній обер-лейтенант змінив фах і працює тепер у Граубюндені поблизу Кура на автозаправній станції, яку їхня фірма збиралася закрити через нерентабельність.
Спершу я не хотів вірити тій звістці. Вона здавалася химерною, дурною, безглуздою.
Та представник фірми був іншої думки. Він запевняв, що Маттеї і в новій для нього галузі досяг успіху. Автозаправна станція процвітає. У Маттеї сила-силенна клієнтів, переважно ті люди, з якими він колись мав до Діла, тільки в інший спосіб. Мабуть, розійшлася чутка, Що Маттеї-капець працює тепер сторожем на автозаправці й до нього звідусюди сипонули на своїх машинах Колишні "знайомі". Там можна побачити всі марки Машин — від якоїсь допотопної тарабайки до найдорожчого "мерседеса". Бензоколонка Маттеї перетворилася на своєрідне місце паломництва кримінальників усієї Східної Швейцарії. Продаж бензину неймовірно зросле. Щойно фірма поставила там другу колонку на бензин-супер. І запропонувала збудувати Маттеї модерний будинок замість тієї халупи, де він живе. Маттеї начебто ґречно відхилив пропозицію і відмовився взяти помічника. Часто машини й мотоцикли утворюють біля тієї колонки довгу чергу, та ніхто не нарікає. Мабуть, над. то велика шана, як тебе обслуговує колишній обер-лейтенант кантональної поліції.
Я не знав, що відповісти. Представник фірми попрощався, але тепер обід мені уже не смакував, я тільки трохи попоїв і замовив пива. Згодом, як завше, прийшов Генці із своєю Готтінгер — у похмурому настрої, бо десь проголосували не так, як він бажав. Вислухавши новину, Генці сказав, що Маттеї таки зсунувся з глузду, він, мовляв, давно пророкував такий кінець. Настрій у Генці зразу покращав, він з'їв два біфштекси, а уроджена Готтінгер без упину розповідала про театр. У неї там є навіть знайомії
Через кілька днів задзвонив телефон. Саме під чає наради — звичайно, знову з міською поліцією. Телефонувала начальниця сирітського притулку. Стара панна схвильовано розповіла мені, що до них з'явився Маттеї, вбраний по-святковому, весь у чорному, очевидно, щоб справити найкраще враження, і спитав, чи можна йому взяти собі якусь дівчинку з-поміж її вихованок, як вона висловилася. Йому завжди хотілося мати дитину, і тепер, господарюючи на автозаправній станції в Грау-бюндені, він може її виховувати.
Вона, звісно, відмовила зухвальцеві, відмовила чемно, посилаючись на статут притулку; але мій колишній обер-лейтенант справив на неї таке дивне враження, що вона вважала за свій обов'язок повідомити мене. По тому вона повісила трубку.
Це було справді щось дивовижне. Я спантеличено курив свою "Баянос". Та вже зовсім неможливою здалася нам, на Казарменій вулиці, дальша витівка Маттеї.
Якось ми викликали до себе одного надзвичайно непевного суб'єкта. Неофіційно — сутенер, офіційно — жіночий перукар, він зручно влаштувавсь у великій віллі над озером, у місцевості, оспіваній багатьма поетами. Таксі й приватні машини сновигали без упину туди й сюди. Тільки-но я почав його допитувати, як він одразу пішов з козиря, аж сяючи з радості, що втре нам носа своєю новиною. Маттеї живе на автозаправній станції з віД°м0Ю нам Феллер! Я відразу ж з'єднався з Куром, далі — з поліційним постом, що здійснював нагляд за тим районом; там підтвердили звістку. Вона одібрала мені мову. Перукар переможно сидів біля мого письмового столу і жував гумку. Я капітулював і звелів відпустити старого гріховоду з богом. Він обіграв нас.