— Вражаюче, — відказав Фарфал.
— Неважливо, що сонце згасло, що всього за кілька годин або, в найкращому випадку, тижнів, життя на Землі зникне, бо тут, у цьому часі, я Балтазар Меткий — постачальник повітряних кораблів та продавець старовини, магічних штучок й дивовиж — і ти, мій сину, тут залишишся зі мною. Для всіх, хто поцікавиться твоїм походженням, ти станеш моїм простим слугою.
— Твоїм слугою? — перепитав Фарфал Нещасливий. — Чому я не можу бути твоїм сином?
— З різних причин, — пояснив батько, — надто дрібних і незначних, щоб зараз заводити про це розмову.
Він повісив чорну коробочку на цвяшок у кутку кімнати. Фарфалові здалося, ніби він побачив кінцівку чи голову, наче якесь жукоподібне створіння махало йому зсередини коробочки, але він не затримав погляд, щоб його роздивитися.
— А крім того, в цьому часі у мене вже й так є чимало синів від моїх конкубін,[45] і вони навряд зрадіють, коли дізнаються, що є ще й ти. Хоча, враховуючи розбіжності в датах твого народження, пройде більше мільйона років, перш ніж ти зможеш успадкувати від мене якесь багатство.
— У тебе є багатства? — запитав Фарфал, оглядаючи кімнату свіжим поглядом.
Він провів своє життя в однокімнатній хатині на краю часу біля підніжжя низького пагорба, виживаючи за рахунок їжі, яку батькові вдавалося спіймати в повітрі сіттю — зазвичай це були морські птахи або летючі дракони,[46] хоча іноді в сіті потрапляло й дещо інше: створіння, які називали себе ангелами, великі пихаті істоти з високими металевими коронами, схожі на тарганів, чи величезні бронзові медузи. Їх діставали з сітей і викидали назад у повітря, їли або продавали поодиноким подорожнім.
Його батько самовдоволено посміхнувся і погладив свою широку сиву бороду так, як гладять тварину.
— Еге ж, є, — відповів він. — У цих часах великий попит на камінці і гальку з Кінця Землі: є заклинання, чари та магічні предмети, для яких вони майже незамінні. Я постачаю ці речі.
Фарфал Нещасливий кивнув.
— А якщо я не бажаю бути слугою, — сказав він, — а просто попрошу повернути мене туди, звідки ми прийшли через віконну раму, то що тоді?
Балтазар Неспішний лише відказав:
— Я не терпітиму таких питань. Сонце згасло. За кілька годин, а може й хвилин, настане кінець світу. Мабуть, і Всесвіту буде кінець. Облиш ці думки. Я краще піду на корабельний ринок і дістану створіння з закляттям замикання для віконної рами. А поки я цим займатимусь, ти можеш розставити і начистити всі предмети в цій шафі, але в жодному разі не торкайся зеленої флейти пальцями (бо вона подарує тобі музику, проте задоволення в твоїй душі замінить невтолима жадоба) і постарайся не намочити оніксовий богедил.
Він ніжно поплескав сина по руці — ошатний чоловік у різнобарвному шовку.
— Я врятував тебе від смерті, хлопчику мій, — мовив він. — Я вчасно переніс тебе в нове життя. Яка різниця, що в цьому житті ти не син, а слуга? Життя є життя, і воно значно ліпше за альтернативу. Принаймні так ми звикли вважати, бо жоден не повертається з того світу, щоб це спростувати. Такий мій девіз.
На цих словах він понишпорив під рамою і дістав сіру ганчірку, яку вручив Фарфалу.
— Тримай. До роботи! Гарно попрацюєш — і я покажу тобі, наскільки пишні бенкети давнини перевершують копчену морську птицю і маринований корінь осакра. Але ніколи-ніколи, за жодних умов не рухай віконну раму. Вона має точно визначене положення. Якщо її зрушити, рама може відкрити прохід бозна-куди.
Він накрив раму тканиною, і стало не так вже й помітно, що просто посеред кімнати в повітрі висить чимале дерев'яне вікно.
Балтазар Неспішний вийшов з приміщення через двері, які Фарфал раніше не помічав, і зачинив їх на важкий засув. Фарфал підняв свою ганчірку і почав повільно витирати пил з предметів.
За кілька годин він помітив світло, яке виходило з віконної рами — таке яскраве, що просвічувалось крізь тканину — та згодом воно згасло.
Домочадцям Балтазара Меткого Фарфала представили як нового слугу. Він побачив п'ять Балтазарових синів та сім конкубін (хоча говорити з ними йому заборонили), познайомився з Охоронцем, який був за головного, та покоївцями, які снували то тут, то там за його командою, і нижче од них у будинку був лише Фарфал.
Покоївці ненавиділи блідолицього Фарфала, бо він був єдиним, кому дозволялося заходити до святая святих, кімнати чудес Господаря Балтазара, місця, яке досі відвідував тільки Хазяїн Балтазар.
Так спливали дні, а за ними тижні, і Фарфал перестав дивуватися яскраво-багряному сонцю, такому величезному й чудовому, денним небесним барвам (які здебільшого були світло-рожевими й бузковими) чи кораблям, що прибували на корабельний ринок з дивами на борту, привезених із далеких світів.
Фарфал почувався нещасним навіть в оточенні чудес, навіть у забутій добі, навіть у світі, сповненому дивовиж. Саме це він і сказав Балтазару наступного разу, коли торговець зайшов у двері святая святих.
— Це несправедливо.
— Несправедливо?
— Що я чищу і натираю дивовижі та коштовності, поки ти зі своїми іншими синами відвідуєш святкування, вечірки та банкети, зустрічаєшся з людьми і всяко насолоджуєшся життям на початку часу.
Балтазар відповів:
— Іноді наймолодший син не має тих привілеїв, які є у його старших братів, а вони всі старші за тебе.
— Рудому від сили п'ятнадцять, смаглявому чотирнадцять, близнюкам не більше дванадцяти, тоді як мені аж сімнадцять років…
— Вони старші за тебе більш ніж на мільйон років, — заперечив батько. — Щоб я більше не чув таких дурниць.
Фарфал Нещасливий прикусив язика, щоб не бовкнути зайвого. Саме в цю мить на внутрішньому дворі здійнялася колотнеча, наче хтось вломився у великі двері, а тоді долинули крики тварин і домашньої птиці. Фарфал підбіг до віконця і визирнув надвір.
— Там якісь чоловіки, — сказав він. — Я бачу, як світло виблискує на їхній зброї.
Його батька це не здивувало.
— Звичайно, — відказав він. — Фарфале, в тебе буде завдання. Через мій хибний оптимізм у нас майже не зосталося каміння, що є основою мого багатства, крім того, як не принизливо це визнавати, я у боргу перед людьми. Отже, тепер нам обом доведеться повернутися у наш старий дім і зібрати все, що зможемо. Буде безпечніше, якщо ми підемо вдвох. І що швидше, то краще.