— Я не граюся! Я не граюся, коли ти такий поганий, звеш мене проявою і цькуєш своїми собацюрами. [503]
Малий був у розпачі. Він не знав, що йому робити.
— Я ж не винен, що в газеті таке написано,— промурмотів він і замовк.
Карлсон також мовчав. Він сидів на ослінчику, понурий, як ніч. У кухні запала прикра тиша.
Раптом Карлсон голосно зареготав. Він схопився з ослінчика і грайливо штовхнув Малого в живіт.
— Хоч я й проява,— заявив він,— зате принаймні найкраща в світі проява, що коштує десять тисяч крон. Ти уявляєш собі?
Малий теж почав реготати: о, як добре, що Карлсон знов повеселішав!
— Авжеж! — захоплено вигукнув він.— Ти вартий десяти тисяч крон! Таких, як ти, небагато знайдеться!
— Жодного в цілому світі,— запевнив Карлсон.— Наприклад, взяти б таку мізерну прояву, як ти. Я б оцінив тебе щонайбільше на двадцять п'ять крон.
Карлсон натиснув ґудзика на животі, піднявся вгору і радісно закружляв під стелею навколо лампи.
— Гей-гей! — весело вигукнув він.— Ось летить Карлсон на десять тисяч крон, гей-гей!
Малий вирішив махнути на все рукою. Адже Карлсон не шпигун, поліція не може схопити його тільки за те, що він Карлсон. Певне, тато й мама не цього боялися, аж тепер Малий збагнув. Звісно, вони боялися, що не можна буде довше тримати Карлсона в таємниці, якщо його почнуть ловити. Але чогось поганого з Карлсоном не станеться, Малий був того певний.
— Не бійся, Карлсоне,— сказав Малий.— Ніхто тобі нічого не зробить тільки через те, що ти — це ти.
— Авжеж, кожен має право бути Карлсоном,— запевнив Карлсон,— хоч досі є лише одним один гарненький і до міри затовстий екземпляр.
Вони перебралися до кімнати Малого, і Карлсон з надією роззирнувся навколо. [504]
— У тебе нема більше парової машини, щоб зробити вибух, або якоїсь іншої речі, що гарно лускає? Треба чимось луснути й потішити мене, а то я не граюся,— сказав він.
Та враз він прбачив на столі паперову торбинку і накинувся на неї, мов шуліка. Вчора ввечері мама поклала в неї Малому великого смачного персика, і тепер персик опинився в пухкій Карлсоновій жмені.
— Будемо ділитися,— швидко запропонував Малий.
Він якраз дуже любив персики й збагнув, що треба поспішати, коли хочеш, аби тобі хоч щось дісталося.
— Залюбки,— погодився Карлсон,— я візьму персик, а ти торбинку, ти виграєш, бо торбинкою можна хтозна-як натішитися.
— Е ні, дякую,— заперечив Малий,— поділимо персик, а тоді бери собі й торбинку.
Карлсон докірливо похилив голову.
— Я ще не бачив такого ненажерливого хлопчика,— сказав він.— Ну, та як хочеш.
Малий кинувся до кухні по ножа, щоб перерізати персика. А коли вернувся, то не побачив Карлсона. Нарешті він знайшов його під столом, звідки чутно було швидке прицмокування, як завжди, коли хтось їсть соковитий персик.
— Слухай, що ти там робиш? — стурбовано спитав Малий.
— Ділю,— відповів Карлсон.
Карлсон проковтнув останній шматочок, тоді виліз з патьоками соку на бороді. Він прбстяг Малому пухкеньку додррю, де лежала зморшкувата брунатна кісточка.
— Я завжди хочу, щоб тобі діставалося найкраще,— сказав він.— Якщо ти посадиш оцю кісточку, то матимеш ціле дерево, геть обвішане персиками. Визнай, [505] що я найдобріший у світі, хоч сам дістав лиш одного мізерного персика.
Поки Малий устиг щось визнати, Карлсон кинувся до вікна, де в горщику росла гарна пеларгонія.
— Щоб ти знав мою добрість, я допоможу тобі посадити кісточку,— додав він.
— Не чіпай! — крикнув Малий.
Та було вже, пізно. Карлсон устиг витягти пеларгонію з горщика і, поки Малий спинив його, викинув її у вікно.
— Хіба так можна...— почав Малий, проте Карлсон не слухав його.
— Ціле велике дерево! Ти уявляєш! На день свого п'ятдесятиріччя ти зможеш пригостити кожного гостя персиком! Правда, цікаво?
— Авжеж, тільки мамі буде не так цікаво, як вона побачить, що ти висмикнув її пеларгонію,— відповів Малий.— А коли б квітка втрапила на голову якомусь дідові? Як ти гадаєш, що б він сказав?
— Сказав би: "Дякую, любий Карлсоне!" — запевнив Карлсон.— Дякую, любий, що ти висмикнув пеларгонію, а не кинув її з горщиком... що Чудній матері Малого найдужче сподобалося б!"
— Ні, не сподобалося б! — заперечив Малий.— Що ти верзеш?
Карлсон запхнув кісточку в горщик і заходився спритно втоптувати землю.
— Авжеж, сподобалося б, — наполягав він. — Аби тільки пеларгонія гарненько трималася в горщику, тоді твоя мама вдоволена. А що це небезпечно для дідусів унизу на вулиці, їй байдуже. Одним дідом більше, одним менше, то дурниця, сказала б вона, аби тільки ніхто не висмикував її пеларгонії.
Він утупився очима в Малого.
— Та якби я тепер викинув ще й горщик, то [506] в чому б ми посадили кісточку, га? Ти подумав про це?
Малий про це не подумав і не знав, що відповісти. З Карлсоном важко сперечатися, коли він у такому гуморі, як тепер. Та, на щастя, гумор у нього мінявся приблизно кожні чверть години. Ось і тепер він зненацька вдоволено засміявся й сказав:
— Ми ще маємо торбинку. А нею можна хтозна-як натішитись.
Такого Малий не сподівався.
— Як? — запитав він.— Що можна зробити з торбинки?
Очі Карлсонові засяяли.
— Найколосальніший у світі луск,— відповів він.— Гей-гей, який буде луск! Ось зараз побачиш.
Він схопив торбинку і метнувся до ванної кімнати. Малий зацікавлено побіг за ним. Йому кортіло довідатись, як робити найколосальніший у світі луск. [507] карлсон схилився над ванною і набирав із крана| води в торбинку.
— Що ти робиш? — сказав Малий.— У паперовій торбинці вода не триматиметься, сам знаєш.
— Чому це? — запитав Карлсон і тицьнув Малому під ніс торбинку, з якої капала вода.
Хвилинку він потримав її, щоб Малий побачив, як у паперовій торбинці може триматися вода, тоді помчав із нею назад до кімнати.
Малий кинувся слідом, сповнений недоброго передчуття. І справді... Карлсон вихилився у вікно, тільки видно було його кругленький зад і кругленькі короткі ноги.
— Гей-гей! — вигукнув він.— Глянь униз, бо зараз буде найколосальніший у світі луск!
— Не кидай! — злякано гукнув Малий, і собі вихиляючись з вікна.— Не кидай, Карлсоне!
Та було пізно. Торбинка вже летіла вниз. Малий побачив, як вона, мов бомба, впала перед самісінькими ногами якоїсь сердитої тітоньки, що простувала до молочної крамниці в сусідньому будинку. Видно було, що їй не дуже сподобався найколосальніший у світі луск.