Нова цивілізація

Страница 2 из 3

Василий Быков

сира вода з водогону, дачних колодязів, а також із придорожних ровів не справила жодного шкідливого впливу на загартовані протягом довгого життя організми пенсіонерів, які звикли пити таку воду й без розпорядження уряду;

отруйні, з радіонуклідами, продукти харчування дістаються пенсіонерам у гомеопатичних дозах, бо основна їх продуктова маса розкрадається посередниками і скеровується на вивіз до сусідніх братніх регіонів;

за буйки цього купального сезону пенсіонери взагалі не запливали, бо майже ніде не купалися з причини холодного, дощового літа;

крани на будівельних майданчиках уже котрий рік стоять законсервовані, як і самі будівництва — з причини відсутності фінансування;

стосовно ж вулиць, то водії швидких іномарок за всі попередні роки так вишколили вітчизняних пенсіонерів, що ті, наче зайці, з надзвичайною спритністю навчилися перебігати вулиці без жодної шкоди для власного здоров'я. Навпаки, здоров'я у декого з них унаслідок такої практики навіть поліпшилося, і вони замінили рутинні ранкові пробіжки парком на серію пробіжок упоперек проспекту, особливо тією його частиною, де проїздить президент.

Уряд на кілька днів упав у прострацію: широко розрекламовані й так само широко підтримані народом заходи виявилися мильною бульбашкою, яка до того ж луснула. З причини очевидної неефективності радикальних заходів було вирішено повернутися до заходів традиційних, розваживши, що не все старе — погане. Тим більше, що усе нове — це добре забуте старе.

І тут пригадали давню добру практику винагороджень. Варто було б нею скористатися, хіба що модернізувавши для нових умов та рішуче відкинувши ті ганебні пережитки, коли винагороджувалось тільки керівництво за відданість певній ідеї чи секретарки — за гарні стегна та очі. Вирішили винагороджувати тільки пенсіонерів і тільки за конкретні справи, які приносять певний грошовий прибуток державі. Це було адресне стимулювання й пенсіонерів, і держави. Був терміново розроблений дизайн високих орденів, муарових стрічок до них і правила нагородження. Той із пенсіонерів, хто зобов'язувався скоротити термін власного пенсіонерства до трьох років, нагороджувався найвищим орденом — "Мусульманської єдності", до десяти років — "Єврейського кагалу". Всі ордени, крім того, мали по три ступені: золотий, срібний і бронзовий. Таким чином забезпечувався диференційований підхід, що у поліетнічному, багатоконфесійному суспільстві було надзвичайно важливим. Академія комп'ютерної інформатики вже підрахувала віртуальний прибуток, який склав астрономічну суму, і була однією з перших нагороджена головним орденом золотого ступеня. На підприємствах, у колгоспах і в установах були проведені збори та мітинги, на яких пенсіонери в урочистій і дружній атмосфері брали на себе відповідні зобов'язання під незабутнім гаслом "Добровільно, але обов'язково" й без зайвої тяганини тут-таки отримували високі нагороди. Декотрі вносили власні пропозиції, звісно ж, скеровані на вдосконалення постанови. Так, громадянин К., колишній партизанський командир, пропонував збільшити термін найбільшого скорочення з десяти до вісімнадцяти років, щоб одразу отримати всі три ордени, як це практикувалося на минулій партизанській війні. Але ця його пропозиція не знайшла зрозуміння — може, тому, що ініціаторові вже виповнилося 99 років, і тому виникала підозра, що він бажає отримати всі ордени "на халяву". Але це не було масовим явищем — більшість пенсіонерів помірно брали на себе зобов'язання, отримували належні нагороди й гуляли собі вулицями — поодинці чи гомінкими компаніями. Популярність нагород була такою високою, що декотрі чіпляли на груди все, що можна було причепити, і з тим тинялися вулицями, не проминаючи при цьому магазинів, де намагалися пролізти без черги до прилавка й купити ковбаси. Часом біля тих прилавків виникали ексцеси, які, втім, успішно розв'язувалися за допомогою міліції, ОМОНу та інших спецформувань.

Іще до того, як проявився фінансовий ефект постанови, який цього разу очікувався дуже високий, несподівано відкрилася ще одна неприємна деталь: дефіцит кольорових і коштовних металів. Дизайнери, які розробляли проекти нагород, скориставшись безвідповідальністю контролюючих органів, значно перевищили вагу орденів, і країна несподівано опинилася без золотого і срібного запасу, а також без цинку, свинцю, бронзи, міді й молібдену. Навіть чавуну почало не вистачати — стільки його пішло на нагороди. Та попит на них усе збільшувався, і все нові групи пенсіонерів брали й брали на себе чергові зобов'язання. Відповідно збільшувалися й видатки на пенсії — і саме це було незрозуміло. Соціологічні інститути, які тепер зробилися суцільно незалежними й регулярно фінансувалися з державного бюджету, не могли знайти відповіді. Не могли того разу нічого з'ясувати й випробувані спецоргани, можливості яких з причини розірваності зв'язків із західними колегами значно звузилися. Зате відповідь невдовзі дали пронирливі торговці-"човники", рух яких останніми роками набув фантастичного розмаху. Вони посвідчили, що тими нагородами забиті всі базари сусідніх країн, компрадорські торгаші яких скуповують їх цілими партіями для задоволення потреб власної високотехнологічної промисловості.

Тим часом виплата пенсій у країні з причини абсолютного банкрутства пенсійної системи припинилась цілковито. Уряд, адміністрації всіх рівнів, конструктивна опозиція, профспілки — всі мовчали, не маючи що запропонувати народові. Зміцнювалися лише силові структури. Депутати, боячись за свої насиджені у парламенті місця, вимагали запровадити надзвичайний стан.

Якось надвечір перед палацом президента невідомо звідки виник невеличкий, з шести чоловік, пікет. На грудях у пікетників висіли саморобні, не дуже зграбно написані плакати. З'ясувалося, що це був самодіяльний, ніким не санкціонований пікет незареєстрованої партії "Аматори алкоголю", і він вимагав від держави: коли та не може виплатити пенсії грішми, то нехай платить натурою. Наряд міліції, який оперативно з'явився на виклик "топтунів" у цивільному, тут же накинувся на свідомих алкашів і почав крутити їм руки. Зазвичак за такою важливою операцією сил правопорядку любив спостерігати з вікна сам президент країни, яким на той час був шановний Тумба-Лумба, у минулому сам запійний алкоголік, а тепер — почесний голова Академії тверезості. Оглядаючи захопливу сцену розправи, він, одначе, стримано всміхнувся й сам до себе тихо промовив: "А чом би й ні!" Ці слова, звичайно, відразу ж були записані високочутливою технікою сусідньої держави, опрацьовані її відповідними колами й несподівано схвалені. Того було достатньо, аби за тиждень уряд видав чергову постанову під номером "000999" — про виплату обмеженій кількості пенсіонерів їхніх пенсій у алкогольному еквіваленті. Навчений попередніми невдачами, уряд поки що остерігався платити горілкою всім, хотів спершу подивитись, як-то воно складеться на практиці. Поки що складалося чудово. У центрі столиці, на площі Недоторканності до Президента відбувся грандіозний, ніким не санкціонований, але ніким і не розігнаний мітинг підтримки й захвату, у якому брали участь близько двох мільйонів пенсіонерів (згідно з повідомленнями державних ЗМЇ, і двох тисяч — згідно з підрахунком скупого на арифметику агентства Ройтерз). Такої всеохопної консолідації народу ніхто не пам'ятав навіть серед найстарших людей. Всі гаряче підтримали постанову "Трьох дев'яток", як її називали в розмовній мові, або ж постанову "Порятунку й розвитку", як назвав її у недільній передачі улюблений телекоментатор нації пан Піхвошик. Усі верстви суспільства без поділу на класи, професії, вік, стать, нації та віросповідання були в захваті від урядової мудрості. Старий поет, який усі останні роки нарікав у своїх віршах на брак грошей на хліб, за одну ніч створив поему гекзаметром. У ній він каявся, що іще недавно разом з народом і партією (не уточнювалось якою) тривалий час вважав другим хлібом бульбу, аж доки не виявилося, що справжній другий народно-партійний хліб — це горілка. І це прекрасно, бо, як показує досвід, грошей на горілку ніколи не бракувало.