Жан. Але ж усі повинні робити. Чи у вас якась вища натура?
Беранже. Я такого не думаю…
Жан (уриваючи). Я ціную вас, та водночас, коли відкинути дурну соромливість, я вартий більше, ніж ви. Вища людина — це та, що виконує свій обов'язок.
Беранже. Який обов'язок?
Жан. Свій обов'язок, скажімо, службовий…
Беранже. Ага! Звичайно, службовий обов'язок…
Жан. Де ви пиячили цієї ночі? Якщо пам'ятаєте, звісно!
Беранже. В Августа, ми відзначали ювілей нашого друга Августа…
Жан. Нашого друга Августа? А мене й не запросили на ювілей нашого Августа…
У цей час звіддаля долинає, проте швидко наближається шалений тупіт і сапання звірини, протяжне ревіння.
Беранже. Я не міг відмовитись. Це було б нечемно…
Жан. А я хіба пішов?
Беранже. Воно й справді, але ж вас не запросили!..
Подавальниця (вийшовши з кав'ярні). Добридень, панове. Що п'ємо?
Звуки стають дуже гучними.
Жан (до Беранже, майже кричить, щоб його можна було чути за отим гармидером, якого він ще не усвідомлює). Еге ж, ніхто й не запрошував. Не пошанували. Хай там як, але запевняю, що якби й запросили, я б туди не пішов, бо…
Шум уже нестерпний.
Що там коїться?
Чути, як дуже близько вчвал біжить важка й могутня тварина, чути, як із свистом виривається повітря.
Та що це?
Подавальниця. Та що це?
Беранже, апатичний і далі, здається, нічого й не чує і спокійно щось говорить Жанові про запросини; його губи ворушаться, а що він каже, не чути.
Жан підскакує, його стілець падає; дивлячись на лаштунки ліворуч, Жан показує пальцем, а розм'яклий Беранже все сидить.
Жан. Ох! Носоріг!
Звуки, створювані твариною, так само швидко й дальшають, так що вже можна розрізнити наступні слова; вся ця сцена має гратися дуже швидко, з повторами: "Ох! Носоріг!"
Подавальниця. Ох! Носоріг!
Бакалійниця (вистромивши голову з дверей крамниці). Ох! Носоріг! (До свого чоловіка, що в приміщенні). Мерщій сюди, подивись, носоріг!
Усі дивляться вслід тварині ліворуч.
Жан. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає!
Бакалійник (у крамниці). Де він?
Подавальниця (хапаючись руками за сідниці). Ох!
Бакалійниця (до чоловіка, який усе ще в магазині). Іди подивись!
І саме тепер бакалійник показує голову.
Бакалійник (висунувши голову). Ох! Носоріг!
Логік (що швидко вийшов на сцену зліворуч). Носоріг, щодуху мчить тротуаром куди очі спали!
Всі ці репліки, починаючи від "Ох! Носоріг", що сказав Жан, майже одночасні. Чути, як верещить "А!" якась жінка. Вона й з'являється, вибігає аж на середину сцени; це Господиня з кошиком у руці; як тільки добігла, кошик випадає, харчі розсипаються по сцені, розбивається пляшка, але кота в другій руці вона не випускає.
Господиня. А! Ой!
Зліворуч, услід за Господинею, з'являється елегантний Літній Добродій,метнувся до бакалійної крамниці, штовхає господарів і заходить; а Логік іде вглиб і спирається на стіну ліворуч від дверей до крамниці. Жан і Подавальниця,які стоять, Беранже,який сидить, незворушний і далі, утворюють другу групу. Водночас чути, як зліворуч долинають зойки "ох!" та "ах!", чути тупіт людей, що втікають. По сцені літає курява, знята твариною.
Власник(вистромивши голову з вікна над кав'ярнею). Що сталося?
Літній Добродій (ховаючись за Бакалійниками). Перепрошую!
В елегантного Літнього Добродія білі гетри, м'який капелюх, ціпок з руків'ям із слонової кістки; Логік сперся на стіну, в нього невеличкі сиві вуса, окуляри, на голові плаский брилик.
Бакалійниця (яку штовхнули, а вона пхнула й свого чоловіка, — до Літнього Добродія). Та глядіть ви зі своєю палицею!
Бакалійник. Це вам не жарти, обережніше!
За Бакалійниками видніє голова Літнього Добродія.
Подавальниця (до Власника). Носоріг!
Власник (з вікна до Подавальниці). Та вам приверзлося! (Побачивши носорога). Ого! Отакої!
Господиня. Ах!
Зойки "ах" та "ох" за лаштунками, ніби гучний супровід до її власного "ах"; Господиня, в котрої випав кошик і розбилася пляшка, не полишає кота, якого тримає в другій руці.
Бідний котусь, як він злякався!
Власник (усе дивлячись ліворуч, стежачи за твариною, дослухаючись до дедалі слабшого тупоту й ревіння). Отакої!
Через куряву Беранже лише ледь відвертає голову, він от-от засне, нічого не говорить, а тільки кривиться.
Жан (теж трохи відвертає голову, але жваво). Отакої! (Чхає).
Господиня (серед сцени, але повернулась ліворуч, навколо неї розсипані харчі). Отакої! (Чхає).
Літній Добродій, Бакалійниця, Бакалійник (у глибині, знову відчинивши скляні крамничні двері, які Літній Добродій був причинив за собою). Отакої!
Жан. Отакої! (До Беранже). Ви бачили?
Шум і ревіння носорога вже досить далеко; люди стоять, ще дивлячись услід тварині, сидить лише апатичний Беранже.
Всі (крім Беранже). Отакої!
Беранже (до Жана). Так, здається, то був носоріг! Ну й куряву зняв! (Витягає хусточку, обтирається).
Господиня. Отакої! Як я злякалася!
Бакалійник (до Господині). Ваш кошик… харчі…
Літній Господар, підходячи до Господині й нахиляючись, аби підібрати харчі, розкидані по підлозі, знімає капелюха і галантно їй уклоняється.
Власник. Але ж і не здумати…
Подавальниця. Отакої!
Літній Добродій (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?
Дама (до Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.
Логік. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.
Подавальниця. Вже не видно.
Літній Добродій (до Господині, показуючи на Логіка). Мій приятель Логік.
Жан (до Беранже). Що ви на це скажете?
Подавальниця. Ну й бігають ці тварюки!
Господиня (до Логіка). Дуже втішена, пане.
Бакалійниця (до Бакалійника). Так їй і треба. Вона ж не купувала в нас.
Жан (до Власника й Подавальниці). Що ви на це скажете?
Господиня. А проте я не кинула свого котика.
Власник (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш!
Господиня (до Логіка; а Літній Добродій тим часом підбирає харчі). Може, потримаєте хвилинку?
Подавальниця (до Жана). Зроду ще не бачила його!
Логік (до Господині, беручи кота з її рук). А він не дряпається?
Власник (до Жана). Мов та комета!
Господиня (до Логіка). Та він сумирненький. (До решти). Розбилося, а скільки ж я заплатила!