З їдальні, де вона вже побувала й куди їй належало приходити щодня о п'ятій (проходячи через цю кімнату, генерал не втримався від того, щоб виміряти її кроками й повідомити міс Морланд перевірені при ній відомості, які були їй зовсім не потрібні й не викликали в неї жодного сумніву), вони короткою дорогою пішли до кухні — старовинної монастирської кухні із дуже давніми масивними стінами й кіптявою, та новітніми печами й духовками. Генерал у своїй гонитві за нововведеннями не гаяв тут часу: будь-який новий винахід, що полегшує кухарську працю, був представлений на цій просторій ниві мистецтва готування їжі; і якщо чийсь творчий геній припускався якоїсь помилки, власний геній генерала часто доводив справу до бажаного результату. Самих лише удосконалень, які він зробив на кухні, було достатньо, щоб поставити його поряд з найвидатнішими благодійниками монастиря.
Стінами кухні закінчувалася старовинна частина абатства; четверту стару частину прямокутника, через те, що вона украй погано збереглася, зніс батько генерала й побудував це крило в його нинішньому вигляді наново. Нічого старовинного тут не збереглося. На додаток до того, що нова надбудова була новою, новизна її підкреслювалася у всьому. Вона містила тільки службові приміщення, прилягала до кінного двору, і архітектурна єдність з усіма іншими частинами будинку тут не була визнана за необхідне. Кетрін як завгодно могла засуджувати людину, яка заради якихось там господарських вигод підняла руку на те, що було, можливо, ціннішим за все інше. Вона могла щиросердо бажати, щоб генерал звільнив її від цього жахливого видовища. Але якщо в нього й було марнославство, то воно стосувалося саме вдосконалення господарських служб. І, гадаючи, що людина з такою душею, як у міс Морланд, має тішитися, коли бачить пристосування й вигоди, які полегшують труднощі життя тих, хто стоїть на самому споді суспільної градації, він не визнав за потрібне відмовитися від наміру показати їй ці служби. Вони побіжно оглянули їх усі; і Кетрін, усупереч своїм сподіванням, була вражена їхньою різноманітністю й зручністю. Те, для чого у Фуллертоні визнавали за потрібне виділити мінімум безформних комірок і незручну буфетну, займало тут досить просторі й місткі приміщення. Кількості прислуги, що зустрічалася їм по дорозі, вона дивувалась не менше, ніж різноманітності служб. Хоч би куди вони зайшли, їм робила кніксен дівчина в дерев'яних черевиках або від них ховався вдягнутий по-домашньому ліврейний лакей. І все ж це було абатство! Наскільки ж по різному велося хазяйство тут і в абатствах та замках з романів, у яких, хоча вони, безперечно, були більшими за Нортенґер, усю брудну домашню роботу виконували якихось дві пари жіночих рук! Місіс Аллен часто дивувалась, як вони могли впоратися з усіма справами. Побачивши все, що тут доводилось робити, Кетрін і сама почала цьому дивуватися.
Вони повернулися до холу, щоб піднятись головними сходами й поцінувати красу їхніх дерев'яних панелей і багатого різьблення. Діставшись верхньої площадки, вони пішли в бік, протилежний тій галереї, де була кімната Кетрін, і незабаром потрапили до галереї, подібної до неї, але довшої й ширшої. Їй показали одну за одною три великі спальні з вишуканими й чудово обладнаними гардеробними. Для зручності й краси цих кімнат було зроблено все, що тільки надавали можливість зробити великі статки й хороший смак. І, обставлені не давніше, ніж п'ять років тому, вони удостоїлись би всіляких похвал з боку будь-якої людини, але в них не було нічого, що могло б зробити приємність Кетрін. Коли вони оглядали останню з цих спалень, генерал недбало назвав імена деяких відомих осіб, які колись зробили їй честь своїм перебуванням, а потім, повернувшись з усмішкою до Кетрін, дозволив собі висловити надію, що одними з її очікуваних у недалекому майбутньому мешканців будуть "наші друзі з Фуллертона". Вона відчувала несподіваний комплімент, що містився в цих словах, і щиро пожалкувала, що не може добре думати про людину, яка до неї така уважна, і не тільки до неї, а й до всіх її близьких.
Далі галерею перегороджували двостулкові двері, і міс Тілні, яка йшла попереду, встигла їх розчинити та пройти й уже хотіла зробити те ж саме з дверима ліворуч у наступній частині галереї, коли генерал, виступивши наперед, квапливо і, як здалося Кетрін, доволі сердито підкликав до себе дочку й спитав, куди це вона простує і що має намір показувати іще? Хіба міс Морланд уже не побачила все, що варте її уваги? І хіба Елінор не розуміє, що її подрузі хочеться щось попоїсти після такого тривалого ходіння по будинку? Міс Тілні одразу ж повернулась, і перед розчарованою Кетрін зачинилися важкі двері, за якими вона встигла побачити вужчий коридор з численними виходами й ознаками кручених сходів і уявити там щось таке, що й справді заслуговує на її увагу. Коли вона неохоче поверталася галереєю, їй здавалося, що за те, щоб оглянути цю частину будинку, вона б залюбки віддала огляд усіх інших з усім їхнім пишним убранством. Очевидне небажання генерала дозволити їй туди увійти ще більше збуджувало її цікавість. Безперечно, від неї щось приховували. Хоча фантазія Кетрін зраджувала її двічі протягом останнього часу, цієї миті вона не могла її обманути; а на те, що саме це було, вказувала коротка фраза, яку кинула міс Тілні, коли вони, трохи відставши від генерала, ішли вниз сходами. Вона всього лиш сказала: "Я хотіла показати вам колишню кімнату моєї матері — ту кімнату, де вона померла". Дарма що ця фраза була короткою, — Кетрін багато що з неї збагнула. Було не дивно, що генерал не хотів заходити до цієї кімнати, до якої, цілком імовірно, він ніколи не заходив після того, як у ній відбулася жахлива трагедія, яка навіки звільнила від страждань його дружину, а його прирекла на довічні гризоти сумління.
Пізніше, залишившися наодинці з Елінор, вона насмілилася висловити їй своє бажання оглянути цю кімнату, а також усю частину будинку, що прилягала до неї. Елінор пообіцяла провести її туди, щойно трапиться слушна нагода. Кетрін зрозуміла, що саме подруга мала на увазі: вони зможуть увійти до цієї кімнати, тільки коли переконаються в тому, що генерала немає вдома.